Як компрометували ОУН-УПА на Буковині (Сторінками нової книги Миколи Тимошика “Змосковлення Буковини”)

Історія
28 січня 2024 року
2404
2

Добуті й проаналізовані автором Миколою Тимошиком архівні матеріали, які увійшли до його нової книги “Змосковлення Буковини”, дають можливість зробити своєрідний анатомічний зріз випробуваних не раз московськими пропагандистами в 20-30-х роках на окупованій більшовиками Україні форм і методів масово-політичної роботи радянської пропаганди із зомбування свідомості широких верств західноукраїнського населенням із залученням до цього сили й авторитету друкованого слова. Йдеться про один із феноменів української історії, довкола якого вже втихомирилися пристрасті й дискусії серед дослідників, але все ще ламаються словесні списи в мало обізнаних обивателів та явних ворогів української України. І в цьому контексті - про ініційовану ідеологами з Москви акцію з компрометації ОУН-УПА в очах саме мешканців західноукраїнських областей, проведену наприкінці 1944-початку 1945 року.

З огляду на 80-ліття від часу постання УПА та новочасної російсько-української війни тема ця набуває особливої актуальності й гостроти.

Політика "жорсткого батога"

На кінець літа 1944 року радянські війська вже визволили значну частину України. Однак українські повстанці зброї не склали і не збиралися цього робити в подальшому. Повстанський рух живився потужною підтримкою місцевого населення. І саме цю живильну силу влада намагалася будь що зламати.

На початку більшовицька влада застосувала жорстку “політику батога”. Негласно, поза засобами масової й інформації, відразу після звільнення територій від німців, радянці вчиняли масові репресії в тих населених пунктах, які підпадали під найменшу підозру у співпраці з Організацією Українських Націоналістів чи підрозділами Української Повстанської Армії.

Дані про масштаби цих репресій (а це сотні тисяч розстріляних, висланих у сибірські табори сталінського ГУЛАГу учасників воістину народного спротиву та членів їхніх сімей) тривалий час були засекреченими. Натепер оприлюднено кілька фундаментальних досліджень у цій темі.

По Буковині це передусім неповторний кількатомний проєкт палкого дослідника боротьби ОУН-УПА з окупантами і репресіями в 1940-1952 рока на Буковині, колишнього зв’язкового ОУН-УПА на псевдо «Бук-Смерека» Миколи Джуряка. За життя цей подвижник справи своїх побратимів і свого батька (енкаведисти убили його на очах сина) встиг видати перші три із задуманих десяти томів мартирологу «ОУН і УПА на Буковині. Спогади, свідчення і матеріали про визвольну боротьбу».

Особливість цих видань у тому, що вперше оприлюднюється заборонена раніше цінна для історії документалістика за двома обсяговими розділами.

Дослідник боротьби ОУН-УПА з окупантами і репресіями в 1940-1952 рока на Буковині, колишній зв’язковий ОУН-УПА на псевдо «Бук-Смерека» Микола Джуряк

У перших розділах цих видань подаються записані автором-упорядником спогади і свідчення про учасників визвольної боротьби ОУН-УПА у розрізі кожного села того чи того району, складені реєстри всіх учасників та свідків, інші статистичні дані.

У других розділах вміщуються документи і матеріали на цю тему, віднайдені в різних архівах, в тім числі звіти про діяльність ОУН і УПА, які перехоплені НКВС-МВС та НКДБ-МДБ-КДБ у період 1945 по 1951 років. Також дотичні до кожного району документи, вибрані з багатотомного видання «Літопису Української Повстанської Армії», що здійснюється упродовж багатьох років силами західної української діаспори.

В додачу до такої структури окремим розділом у третьому томі подані отримані з Галузевого державного архіву СБУ фотодокументи.

Політика «помилувального пряника»

Незважаючи особливу жорстокість цих репресій (вивозили в Сибір цілими селами, переважній більшості членам родин або симпатикам повстанців присуджували довічні або чвертьстолітні терміни ув’язнення), масштаби і сила спротиву не зменшувалася. За цих обставин влада змушена була вдатися до, також уже випробуваної, «політики пряника».

Цим пояснюється поява 27 листопада 1944 «Звернення до населення західних областей України». І призначалося воно, як зазначено в підзаголовку, «дорогим братам українцям і всім громадянам, що живуть на землях західних областей нашої рідної України». Звернення підписали три перші офіційні особи радянської України: голова президії Верховної Ради України М. Гречуха, Голова Ради Народних Комісарів М. Хрущов та секретар ЦК КП(б)У Д. Коротченко.

Це була вимушена реакція офіційного Києва. Вона була зумовлена продиктована постійним нагадуванням Москви якнайшвидше покінчити з націоналістичним рухом в Україні. Із цього приводу ЦК ВКП(б) видав 27 вересня 1944 року спеціальну постанову, заголовок якої вказує на розгромний характер оцінки боротьби Києва із цим явищем: «Про недоліки в політичній роботі серед населення західних областей України».

Про масштабні заходи київської влади у зв’язку з виходом цієї постанови дещо пізніше. А тепер варто привернути увагу до самого «Звернення», як першого кроку тих заходів, які від 1944 року активно розроблялися в Києві і на поточний момент, і на перспективу.

Про те, наскільки важливим для влади був цей документ, засвідчують віднайдені в архіві дані про його тиражування у різних формах і масового поширення в одній окремо взятій області – Чернівецькій.

Отож, маємо аж п’ять способів оприлюднення:

- в обласній газеті «Радянська Буковина» (наклад газети 10000 прим), та 3000 прим. – в молдавсько-мовному дубляжі; 3 грудня 1941 р.;

- одночасно у трьох районних газета – хотинській, сторожинецькій та сокирянській – накладом 2400 прим.; пізніше його передрукували інші районні газети, які відкривалися в області;

- окремою брошурою в обласному видавництві накладом 5000 прим.;

- листівкою-плакатом (формат 60-70 см.) – 3000 прим.;

- листівкою-метеликом – 11000 прим.

Таким чином, загальний наклад цього документа у п’яти його різних формах складав 34500 примірників.

Не рядовий урядовий документ із Києва

Що ж особливого в цьому Зверненні?

Чому влада надавала йому такого архіважливого значення, прагнучи поширити різними засобами?

Про структурі і змістові домінанти документи обсягом три повні шпальти найбільшого формату (А-2) можуть сказати самі підзаголовки розділів:

Вступ (про перемогу Червоної Армії та роль товариша Сталіна, партії більшовиків та революції 1917 р.);
Як жили селяни до Великої жовтневої соціалістичної революції 1917 р.;
Чому так тяжко жилося селянинові за поміщицько-буржуазної влади?;
Становище інтелігенції до перемоги Жовтня;
Жовтнева революція здійснила споконвічну мрію людства про свободу;
Чому українсько-німецькі націоналісти хочуть цього розриву.

Варто звернути увагу на тональність тексту, рівень його аргументованості. Тут багато часто повторюваних у численних пропагандистських статтях фраз про «світло Жовтня, яке випромінюється з Москви», непорушну братерську дружбу радянських народів-братів», «непереможну червону армію», «найсправедливіше у світі комуністичне суспільство», «мерзенних зрадників України – українсько-німецьких націоналістів».

Ось окремі промовисті витинки.

Обіцянки заможного життя і незалежної України:

Червона армія визволила вас. Ви маєте тепер усе для того, щоб іти вперед - до щастя, до культури, до великого і прекрасного майбутнього.

Українсько-німецькі націоналісти багато базікають вам про так звану «незалежну Україну». Яка ж це може бути незалежна Україна, коли в же тепер Україна – вільна, радянська, де українці є господарями свого становища.

Обіцянки повстанцям:

Кидайте свою протинародну справу та віддавайте себе до рук радянської влади.

Уряд подає амністію і верховодам націоналістичних банд, якщо вони чесно покаються перед народом.

Ім’ям уряду УРСР ми гарантуємо всім тим, хто покине націоналістичні банди і повернеться до мирної праві – цілковите пробачення їхньої тяжкої помилки, їхніх колишніх злочинів перед Батьківщиною.

Прохання-погрози до родичів повстанців:

Ми звертаємося до батьків, матерів, дружин, до всіх близьких людей учасників націоналістичних банд: допоможіть їм вийти з лісів і покинути їх бандитські справи… Бо інакше їх чекає ганебна смерть, а вас – вічна ганьба, як співучасників протинародної справи.

Фальш про колгоспи:

Вороги нарду – ОУНівці, УПА УГВР, бандерівці та інші кажуть, що вас заженуть до колгоспів. Не вірте їм!

Ніколи радянська влада не допускала і не допустить, щоб кого-небудь силоміць заганяли до колгоспів. Селянство пішло до колгоспів добровільно, переконавшись у перевазі колгоспного господарства.

Як його поширювали (окрім передплатників і покупців обласних та районних газет?)

Весь наклад брошур роздавали різним верствам населення через райкоми та міськком партії, також на обласній нараді селян, які в грудні проходила в Чернівцях.

Плакат-листівку здебільше розклеювали в містах і селах на людних місцях.

Листівки метелики: через райкоми партії роздано 3000 штук, через органи.

7000 примірників листівок розкидали зі спеціальних літаків на ліси, які прилягають до сіл імовірного перебування вояків ОУН-УПА.

Публічне «промивання мізків»

Після публікації Звернення в газеті «Радянська Буковина» почалася нечувана доти за масштабами та кількістю охоплення населення кампанія з «промивання мізків» сотень тисяч буковинців. Офіційно це називалося загальнообласне обговорення важливого іллогічного документа.

Як це відбувалося?

Йдеться про багатоходову пропагандистську акцію, мета якої – охопити якомога більшу кількість людей та вплинути на їхнє сприйняття явища антирадянського опору.

Складалася ця акція з кількох етапів. Оглянемо їх.

Перший етап: загальні збори громадян

Обласне партійне керівництво дало вказівку Чернівецькому міськкому і всім райкомам партії терміново провести наради партійно-комсомольсько-радянського і профспілкового активу. На них мали створити групи доповідачів та керівників агітколективів та розподілити за кожним населеним пунктом. Таких нарад упродовж тижня після виходу Звернення відбулося 18, в яких взяли участь до півтисячі номенклатурних працівників. Їхніми силами селах було організовано 436 зборів і на них були присутні 90072 осіб. На кожних зборах ретельно велися протоколи. На зборах виступили близько 900 чоловік. Інформація про хід обговорення звернення Українського Радянського Уряду та ЦК КП(б)У до населення західних областей України.

Висвітленню ходу проведення зборів присвячено в цій записці кілька сторінок. Загальна оцінка їх є такою: «В своїх виступах селяни висловлювали ненависть, взиваючи бандерівські банди бандою убивць, грабіжників, закликаючи всіх селян провести рішучу боротьбу з українсько-німецькими націоналістами - прислужниками Гітлера».

Далі в записці подаються протокольні записи виступів. Виступаючих зазвичай готували прислані наперед із районів щтатні ідеологи, які відповідали за проведення таких зборів в тому чи тому селі. Хтось говорив від себе, будучи переконаним, що каже правду. Хтось – із наперед заготовленого папірця за підказкою того ж інструктора. Тту варто подати дві показові витинки:

Селянин із села Клевадіно (сучасний Кліводин) Савчук, 72 роки, батько трьох синів-фронтовиків:

«Ми повинні всі допомогти радянській владі проти цих негідників-людожерів, щоб їх всіх стерти в порох. Ой! Не попадись під руку мою – роздавлю, як жабу, тебе, бандіте, дарма що мені 72 роки, але я ненавиджу, презираю тебе, наймите гітлерівськи!»

Селянин с. Опришани Глибоцького району Димко Поповіль:

«Досить їх агітувати, як їм радянська влада уже вдосталь роз’яснила, а коли і після цього звернення вони не повернуться, їх треба знищувати, як посібників Гітлера, а також треба подумати про їхні родини, які її підтримують».

В останні цитаті, вкладеній у вуста напівграмотного селянина, явно протягується текст із присланої центром методички про те, як слід вчиняти не лише щодо безпосередніх учасників ОУН-УПА, а й членів їхніх родин.

Другий етап: семінари з підготовки агітколективів

Таких семінарів провели 209 і на них «підготували» 5206 агітаторів. Їхнє завдання – організувати колективне читання і обговорення Звернення за кожним із закріплених, згідно із списком сільради, кутів села (з тими, хто з різних причин не міг прийти, агітатори мали провести індивідуальні бесіди). У довідці зазначено, що в такий спосіб агітаційно-масової роботи охоплено ще 58765 чоловік.

Третій етап: збори жінок у всіх районах. Усього було проведено 33 збори. За даними архівної довідки, на них були присутніми майже три з половиною тисячі жінок.

Четвертий етап: збори молоді (відповідно 26 і 1880).

П’ятий етап: збори інтелігенції (відповідно 21 і 1734).

Шостий етап: обласна нарада селян у Чернівцях

Проходила два дні. Наперед підготовлені виступи селян із окремих сіл, де чинився опір оунівців або їх помста радянській владі, по завершенні наради періодично друкувалися на шпальтах «Радянської Буковини» (у кожному числі друкувалося з одного району по одному-два матеріали).

Про все те, що мовилося в правильному для влади ключі, докладно повідомлялося зі сторінок обласної преси. Районні газети рясно передруковували те, що стосувалося місцевої тематики.

Підсилювала акцію серія публікацій «Радянської Буковини» на тему всенародної відбудови Донбасу. За вказівкою обкому партії редакція організувала кілька райдужно-оптимістичних виступів буковинців, які поїхали туди працювати за комсомольськими чи партійними путівками.

Звісно, що така масована ідеологічна акція мала певний ефект. Незабаром на сторінках місцевої преси стали з’являтися повідомлення про добровільних поворотців із лісу.

Покаяльні листи

Наслідок такої масованої акції: за весь час повернулося з лісів та затримано групами самооборони 7432 чол. З них лише з 10 по 20 грудня – 777. З тих поворотців частина дали згоду виступити в обласні та районній пресі.

У довідці для Москви про одного з таких - Михайла Півторака із Суховерхова Кіцманського району, що повернувся з лісу 17 грудня, говориться так:

«Був один із відомих бандитів, виступив перед селянами з проханням помилувати його. Він говоре: «Почувши про звернення, я повернувся. Буду працювати. Закликаю і всіх останніх повертатися з лісу. Звертаюся до жінок, щоб вони не пускали до своїх хат і не годували тих, хто не повертається. Тепер я зрозумів, що ми дійсно були грабіжники і убивці в робили все на допомогу Гітлеру».

Тут немає однозначної відповіді на питання, наскільки правдивою є ця цитата з віднайденого в партійному архіві документу. Можна припустити, що той Михайло Півторак міг таке написати, а могли й підказати, продиктувати, змусити підписати в час катування. Історія появи таких зізнань під допитами енкаведистів уже відома.

Малознана непідготовленому читачеві ґенеза безкінечних довідок обкомів партії, які вони змушені були відправляти до Москви на виконання численних рішень комуно-більшовицького центру – пленумів, бюро, закритих нарад. До таких довідок потрапляли саме подібні центру цитати. Залишалися ж в архівах ті численні повідомлення представників місцевих партійних комітетів, які були не вигідні для озвучування – ні на верхах, ні через пресу для народу.

У цьому контексті слід звернути увагу на таку деталь. Тоді як у пресі бравурно повідомлялося про численні приклади покаяння «хлопців із лісу», інші групи повстанців рішуче розправлялися з представниками радянської влади в селах Замостя Вашківського, Стара Жадова Сторожинецького, Михальча Чернівецького районів.

Що ж до публікацій у місцевій пресі так званих покаяльних листів колишніх бандерівців, то це давня практика радянських спецслужб. За їх безпосередньою участю організовувалися вбивства провідників національного-визвольного руху, здійснювався розкол їхніх організацій, також і вербування в свої ряди окремих запроданців із числа наближених до Степана Бандери. Таким виявився колишній член проводу ОУН-УПА, колишній очільник розвідувальної служби закордонного представництва Української Головної Визвольної Ради (УГВР) Мирон Матвієнко.

Влада давно хотіла створити для пропагандистських цілей обрах «перевихованого бандерівця». Зрадник Матвієнко, який до добровільно о пішов на співпрацю з радянським НКВС, для цього добре підходив. Відома його наклепницька брошура «Чорні справи ЗЧ ОУН», що вийшла в Києві 1962 року.

Відтоді влада активно залучала цього діяча до різноманітних пропагандистських акцій, спрямованих на розвінчування націоналістичного руху. На початку співпраці з радянським режимом чи не всі газети в західноукраїнських областях передрукували звернення Мирона МАтвієнка до громадян УРСР під заголовком «Лист колишнього члена проводу ОУН».

Чернівецька обласна газета «Радянська Буковина» помістила його на двох шпальтах у числі від 6 січня 1961 року. За вказівкою обкому партії цей пропагандистський текст передрукували згодом усі районні газети області. Скажімо, вашківецький «Червоний Промінь» помісив її також на двох шпальтах у числі від 10 січня того ж року.

Звісно, що владі був вигідний спільник із табору колишніх непримиренних політичних опонентів, який відверто агітує за неї такими полум’яною публіцистикою радянського зразка:

«При перших кроках на рідній землі я побачив усю безглуздість злонавсмисної брехні про занепад української економіки, про голод і злидні робітників і колгоспників. Я – живий свідок тих колосальних осягнень, які заіснували в Радянському Союзі і в УРСР. Все це є результатом усіх колосальних заходів, що їх провів Радянський Уряд і які отримали загальне схвалення і вдячність українського народу, а, зокрема, населення західних областей».

«Схвальні відгуки» трудящих

Як і слід було очікувати, в наступних номерах газети появилися добірки «схвальних відгуків» трудящих на звернення уряду УРСР.

Чи не найпоказовіший приклад – повна друга шпальта під заголовком-шапкою «Українсько-німецькі націоналісти - наші люті вороги» головної газети краю.

Самі лиш заголовки вказують на головні змістові акценти добірки: стаття за підписом секретаря Сторожинецького райкому партії О. Реви «Вони проти народу. Інший заголовок великими літерами «Не вірте німецьким наймитам» «накриває» відразу кілька матеріалів: докладний звіт із загальних зборів мешканців с. Замостя Вашківського району, на яких обговорювалося Звернення радянського уряду до народу у справі так званих поворотців із лісів, виступ Катерини Кушнірюк, резолюція зборів із голосним осудом дій націоналістів. За даними газети, в клубі того дня влада зібрала до 200 селян.

Через три дні, в числі від 12 грудня, в газеті з’являється ще одна добірка з цієї теми. В ній домінує рубрика «Агітатор, розкажи про це своїм слухачам». Під неї подано записану кореспондентом газети Ю. Ягічем покаяльна розповідь мешканця села Михальча Михайла Рачинського «Я повернувся до чесної праці». Для підсилення теми додана переповнена звичними політичними ярликами й огульними звинуваченями на адресу ОУН-УПА стаття голови Садгірського райвиконкому С. Волобуєва «Шлях бандерівців – шлях убивств і грабіжництва».

За таким принципом подавалися подібні блоки публікацій й з інших сіл та містечок області, де за рознарядкою згори мали відбуватися ті загальні осуді збори.

Поза берегами окремого аналізу залишається низка аналітичних публікацій «Радянської Буковини» з цієї теми. Вони стали частіше з’являтися на шпальтах цієї газети від кінця 1944 року.

Чому саме від тієї пори?

Вказівку зробити тему боротьби з українським буржуазних націоналізмом та його головним джерелом живлення – ОУН-УПА провідною на майбутнє безпосередньо дав чернівецьким журналістам київський ЦК компартії через свою головну газету «Правда Украины». 4 листопада 1944 року ця газета під рубрикою «Огляд преси» публікує розлогу статтю без підпису (отож, це була позиція редколегії) під заголовком «Газета західної області: «Радянська Буковина» - орган Чернівецького обкому КП(б)У і обласної Ради депутатів трудящих».

Одна із так званих агентурно-бойових групи (АБГ) НКВД, створених для боротьби зі «справжньою» УПА. Фото з відкритих джерел

Огляд в цілому позитивний, за винятком двох тем: газета мало роз’яснює буковинцям «гігантську роль сталінської дружби народів СРСР в досягненні радянською державою всесвітньо-історичних перемог» та недостатньо висвітлює ста справ із викриттям ворогів радянських влади в краї.

Щодо останньої теми, то російськомовний орган ЦК КП(б)У прямо означив чернівецьким журналістам чіткий орієнтир: «Важливіше завдання газети - викривати звірячу фашистську людиноненависницьку ідеологію українсько-німецьких націоналістів – цих наймитів фашизму, зліших ворогів українського народу. Всіма своїми матеріалами газета повинна повсякденно кріпити сталінську дружбу народів СРСР – джерело сили і могутності нашої Батьківщини».

Посилити боротьбу з націоналістичним рухом місцеву владу зобов’язувала ще одна директива, цього разу з Москви, – постанова ЦК ВКП(б) від 27 вересня 1944 р. «Про недоліки в політичний роботі серед населення західних областей України».

Цим документом від влади на місцях вимагали чергового посилення в селах агітаційної роботи.

Знову розроблялися заходи обкому, знову посилалися в села цілі групи «ідеологічних бійців» із числа обре оплачуваних місцевих партійно-комсомольських активістів. І знову людей збирали на збори.

Закриті огляди «не для преси»

У звіті до Москви на виконання вимог цієї постанови читаємо:

«З часу виходу постанови ЦК ВКП(б) від 27.09.1944 року агітаторами проведено більше 25000 бесід з охопленням 800 тисяч чоловік, прочитано доповідей і лекцій 2654 з охопленням 300000 чоловік, Серед переліку п’яти основних лекцій на першому місці значилася: «Українсько-німецькі націоналісти – люті вороги народу».

Цікава тенденція. У наступних довідках, записках та оглядах, які готували інструктори обкому партії для доповідей секретарям, усе частіше повторюються слова «не достатньо», «мало», «не ефективно», «не переконливо», «мляво» в місцях, де подається оцінка зробленого на цьому напрямку. Ось і в черговій доповіді секретаря обкому партії Й. Лучицького від 21 вересня 1944 року читаємо:

«У боротьбі проти українсько-німецьких націоналістів зовсім мало використовуються патріотичні листи мобілізованих і цим самим не спростовуються брехливі провокаційні чутки українських націоналістів про життя і роботу в Донбасі, на Уралі та ін. РК КП(б)У і друкована преса не в достатній мірі викривають злочинства бандерівців і самих бандерівців, зв’язаних із селами, де ще до цього часу знаходять собі притулок. Дуже повільно організовуються групи самооборони і численно вони малі. Не достатньо залучається населення в активну боротьбу проти бандерівців».

Незважаючи на старання керівників місцевих ЗМІ справно виконувати вказівки, на засилля публікацій ідеологічного характеру, цього, в кінцевому підсумку, для влади залишало мало. Це «мало» і «недостатньо» повторюється і в іншому архівному документі вже післявоєнної доби. Йдеться про довідку обкому партії «Преса області і керівництво нею» за 1946 рік. Окремий розділ тут має назву, яка збігається з темою цього підрозділу, - «Боротьба з українсько-німецькими націоналістами».

Окресливши на початку загальні штрихи проблеми і фактично визнавши, що в області ще діють залишки «українсько-німецьких націоналістів», автор довідки присвятили лише одне речення з набутків редакційного колективу: газета, мовляв, у своїх матеріалах викриває зрадницьку роль націоналістів, веде боротьбу проти ворожої ідеології; були надруковані з цієї теми статті академіка Богомольця та інших авторів, передруковувалися фейлетони Остапа Вишні, організовувалися виступи трудящих проти бандерівців.

А далі - нищівна критика в оцінці зробленого в цій темі, несподіваний поворот в оцінці цієї цілковито небезпечної на той час кожному авторові теми, висвітлення якої прискіпливо контролювала влада. Якщо ж іншими словами про це складне явище, то нижче подана цитата – констатація повної безсилості наявних ідеологічних заходів заборонити чи бодай нейтралізувати феномен популярності бандерівського руху в цих краях. Цілком очевидно, що масла у вогонь підлила і чергова пропагандистська група з Москви яка приїхала до Чернівців перевіряти, чим живе післявоєнна Буковина і як вона виконує вказівки центру. Далі – мовою документа:

«Пропгрупа ЦК ВКП(б), яка довгий час перебувала в області, в своєму огляді газети зробила зауваження редакції, що кілька б разів не повторювалося слово «бандерівці», але від цього вони не зникнуть. Більш того, це – популяризація їх бандитських справ. Пропгрупа ЦК вказала. О боротьбу з націоналістами треба вести в газеті не тільки шляхом публікації пропагандистських матеріалів. Потрібно конкретною аргументацією відповідати на аргументи націоналістів, не приводячи їх доводів» (виділення мої – М. Т.).

Спеціально виділяю це останнє речення з документу, як переконливий приклад абсурдності, зарозумілості, амбітності відірваності від життя тих безіменних членів «профгруп», яких безкінечно посилала Москва з єдиною метою: змусити толерантних і мудрих буковинців, які доти за всіх влад не губили і не втрачали свого національного я, жити за правилами хронічно дикунської московії.

Низка таких прикладів наводиться в розділі «Партійна пропаганда» з аналітичної довідки обкому партії «Масово-політична і культурно-освітня робота». Подаю короткий витяг із цього архівного документа:

«Активізували свою роботу українсько-німецькі націоналісти. Вони діють у Вижницькому, Вашківському, Сторожинецькому, Садгірському та інших районах. Є випадки убивства цими бандитами наших активістів, працівників партійних і радянських органів, бійців і командирів Червоної Армії. У Путилі загинув секретар райкому партії тов. Дьомін. У селі Виженка того ж району, а також у селах Вилавче, Станівці-Горішні Вашківського були вбиті голови сільрад, в селі Багна – секретар сільради Перебейко, який працював у радянських органах ще в 1940 році. Влітку націоналісти розправилися з головою сільради села Слобода-Банилів Іллею Стасюком та вчителем Курочкою. Не поодинокі випадки роззброєння оунівцями бійців Червоної Армії, які проводять для держави заготівлі сільськогосподарських продуктів.

Незважаючи на вжиті заходи, опір повстанців не припинявся. Це визнавала й сама влада, час від часу констатуючи результати такого спротиву.