Напад Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року: Радянська пропаганда всіляко приховувала ганьбу радянських прикордонників і придумала брехливі легенди

Ось що відомо про 17-й Брестський прикордонний загін, бійці якого стали “легендою” через героїчний захист Брестської фортеці. Його командир майор Олександр Кузнєцов отримав точні розвіддані від німецького перебіжчика про те, що напад станеться 22 червня о 4:00 годині. Але за день до цього заступник наркома внутрішніх справ генерал-лейтенант Іван Масленников підписав наказ про відсторонення Кузнєцова від його обов’язків за порушення дисципліни в загоні.

У документі йшлося про колективну пиятику серед командного та політичного складу загону та зростання випадків сну на службі та самовільного залишення посту, пише історичний оглядач NV Ростислав Камеристий-Брайтенбюхер.

Що зробив майор-енкаведист Кузнєцов, отримавши інформацію про дату і годину німецького наступу? Він вирішив, що раз його вже відсторонили від виконання обов’язків, то й ділитися нею з вищим начальством не потрібно. Кузнєцов вирішив спокійно дочекатися своєї заміни, а почувши на світанку перші постріли, навіть не подумав захищати кордон. Він навіть не наказав знищити секретні документи, а застрибнув в автомобіль разом з комісаром, юристом і прокурором і заховався за 70 км у тилу. В результаті загін почав оборону від німців без командира, потрапив в оточення й був майже повністю знищений. До рук гестапо потрапили надсекретні матеріали, зокрема списки радянської агентури.

Кузнецов не поніс за це жодного покарання і його навіть не зняли з посади, «забувши» про наказ Масленникова. Ганебний вчинок цього енкаведиста вирішили «зам’яти», а з покинутих напризволяще близько 400 прикордонників зробити легендарних захисників Брестської фортеці. Замовчуючи, що цієї трагедії могло б не статися, якби майор Кузнєцов просто виконав свій обов’язок, а вище керівництво не ігнорувало цінну інформацію.

«Прикордонні мости через Буг та інші річки всюди захоплені нашими військами без бою і в повній цілості, — записав у своєму особистому щоденнику начальник німецького генштабу Франц Гальдер. — Охорона самого кордону була загалом слабкою».

(...)

Початкові бої на кордоні були нетривалими, а справжня катастрофа відбулася під час «спланованого відступу» та оточення. Чверть прикордонників вийшла з німецького оточення в цивільному одязі, понад половина не мала при собі зброї, а багато комуністів та комсомольців знищили свої партійні документи.

Справжні втрати прикордонних військ були щонайменше в 1,5 рази більшими, ніж вважалося донедавна, потенційно сягаючи близько 82 тис осіб. А основна кількість полонених прикордонників (83%) припадає на період відступу в червні-липні 1941 року, а не на перший день війни (13%).

При цьому пропаганда продовжувала складати байки про прикордонників-супергероїв і вносити їх до підручників історії. Одна з добре відомих — це подвиг сержанта-прикордонника Івана Стеблєцова, який три дні обороняв заставу в нерівному бою, загинув, але не здався. Його ім'я присвоїли заставі, художники написали на цю тему кілька картин. Водночас на заставу пачками приходили листи від Стеблецова, в яких він стверджував, що вижив і все було не так. Від нього відмахувались, називаючи «божевільним алкоголіком», але 1988 року принциповий Стеблєцов все ж розповів журналістам: ніякого триденного бою не було, після сильного артобстрілу він отримав наказ відходити — і вивів своїх бійців.

До слова, прикордонні війська НКВС не брали участь Параді Перемоги на Красній площі як окремі частини — є версія, що на цьому наполіг Жуков, не вважаючи підрозділи Берії героями цієї війни.