Як чернівецькі медики скаржилися Сталіну і що з того вийшло

З нової книги Миколи Тимошика «Змосковлення Буковини»

У міста і села буковинського краю, де упродовж тривалого часу толерувалися закони старої доброї Австрії, радянська влада принесла все те дике, нице, несусвітнє, що віддавна стверджувалося на просторах Російської імперії. Це її так відверто і з болем на прощання перед вимушеним полишенням назавжди назвав «страной господ, страной рабов» один із класиків російської літератури.

Корупцію в медицині започаткувала більшовицька влада

Після жовтневого перевороту 1917 року послідовники імперії «панів і рабів» принесла на українські терени насамперед корупцію. А з нею і всі її найогидніші прояви – суцільні дефіцити, хабарі, чванство, зверхність і убогість думки начальства, його аморальність, роздутий бюрократичний апарат, помсту за непокору, поділ на «своїх» і «чужих», несправедливість, бюрократизм. Ці добре приховувані на початках відмітні вади комуно-більшовицької системи укорінювалися на західноукраїнських землях пізніше - в 1939-1940 роках.

В архівних матеріалах чекають свого оприлюднення не десятки, а сотні скарг, сигналів, прохань небайдужих, обдурених, обмовлених, знеславлених кращих представників народу з приводу тієї корупції. Вона щодень, як омела здорове дерево, окутувала радянський партійно-державний апарат московського зразка, знекровлюючи простих українців. Особливо живучою і поширеною вона виявилася в медицині.

Хабарі для обласного начальства - годинник, відріз матерії, костюм, взуття…

Цей приголомшливий документ досі не був оприлюднений. З тієї причини, що зберігався весь час чи не в найвіддаленіших закутках колишнього обласного компартійного архіву з грифом «цілковито таємно».

У час, коли за вказівкою влади сотні й тисячі буковинців змушені були підписувати так звані відкриті листи до центру з підтримкою і схваленням політики «рідної партії» та «любого батька всіх радянських народів товариша Сталіна», жменька відомих у Чернівцях лікарів, потай від влади, відважується написати в Кремль цілковито протилежного за змістом листа. Його початок засвідчує, що не все населення Буковини «беззастережно схвалювало і підтримувало»:

«Ми, лікарі Чернівецької області, разом із усіма, хто залишився живим під час фашистського нашестя, з нетерпіння очікували приходу Червоної Армії. Немає слів, щоб описати радість всіх нас, коли з’явилися наші визволителі. Але недовго тривала наша радість. Дуже швидко ми відчули, що жити спокійно при радянській владі можуть лише люди маєтні».

Що ж стало приводом для розчарування?

Ситуація, яку описали автори цього документа, не може не приголомшувати. За існуючою тоді практикою, долі десятків і сотень молодих лікарів, яких надсилав Київ на роботу в західноукраїнські краї, на повоєнній Буковині вирішували двоє людей – начальник облздороввідділу Гордєєнко та його заступниця Тімохіна (тут і далі читачеві варто звертати увагу на прізвища нових правителів краю, що безпомилково засвідчують її походження - авт.). Одним розчерком їхнього пера новачки після співбесіди з начальством могли отримати цілковито відмінне за умовами життя і праці призначення:

а) престижну і заробіткову роботу з наданням житла в Чернівцях чи в тихих містечках, що слугували райцентрами;
б) небезпечне для життя направлення «в бандитські райони».

Такими аж до кінця 50-х років минулого століття вважалися в цій області Путильський, Вижницький, Вашківецький і, частково, Кіцманський та Заставнівський.

Уникнути небезпеки загинути від «хлопців із лісу» можна було стовідсотково. Але не «за так». Йшлося про немалий хабар, які слід занести саме в начальницькі кабінети.

Багато новачків цього не знали, тому підписували направлення без вагань. А от місцеві довідалися про цю практику тоді, коли в Путилу та околиці стали направляти з обласного центру тих лікарів, яких начальство не долюблювало або не довіряло передусім за громадянську позицію і, як не дивно, за високі моральні якості. Тут варто пояснити мовою документа:

«Щоб мати роботу в кращому районі (де немає бандитів), потрібно завідувачу облздороввідділом доктору Гордєєнку та його заступниці доктору Тімохіній подарувати: годинник, відріз матерії, костюм, взуття чи щось інше».

За Австрії лікарів шанували, за більшовиків на них… тупали ногами

Авторів листа обурюють не лише неприховані хабарі в державних кабінетах, а й хамство, аморальність, відсутність культури приїжджих високопосадовців в ставленні до місцевих лікарів. Ще один витяг із цього листа до товариша Сталіна:

«Коли ми жили під владою Австрії, Румунії, в нашій уяві радянська влада поставала самою чесною і справедливою. За будь-якого ладу до наших знань, до наших дипломів ставилися з повагою і ніколи ми не стикалися з такими принизливими фактами як зараз. Наприклад: щоб на лікаря тупали ногами!!! Щоб лікаря вигнали з кабінету!!! Замість того, щоб навчити нас радянським законам, дати звикнути до нової обстановки, багатьох із нас буквально морально вбивають».

Наївність і довірливість авторів цього листа у доброго «царя-батюшку» таки зашкалює. І спонукає до роздумів.

Маємо справу з тією частиною старої української інтелігенції, глибоко делікатних і морально чесних лікарів, які щиро повірили в декларовані незнаною доти в краї більшовицькою партією лозунги й обіцянки. Ось чому такі до кінця не могли змиритися із сумною реальністю, яка на очах стверджувалася. Скаржники признаються в листі до московського вождя, що майже всі записалися на виїзд за кордон і що їм дуже важко бути примушеними покинути рідну землю, бо залишатися тут немає можливості через таких як Гордєєнко, Тімохіна та їм подібним.

Автори звернення до найвищої посадової особи в державі ще не втрачали остаточної надії, що цього листа товариш Сталін прочитає і прийме очікуване рішення. Про це – остання фраза з листа:

«Товаришу Сталін! Ми сподіваємося, що після розслідування тут усього того, що відбувається, все стане на свої місця і ми зможемо жити і працювати в рідному місті».

Підписи на писаному каліграфічним почерком чорнильною ручкою листі: чотири розбірливі - Кофман, Герінгер, Цвеггер, Драгман. Два останні розшифрувати не вдалося.

Яка доля авторів цього листа? На жаль, з’ясувати за наявними в архівній теці матеріалами за цією темою не вдалося. Достеменно відомо лиш одне: в ту пору такі листи з будь-якого відділення радянської пошти вийти за межі області, де жили відправники, не мали ніякого шансу. Радянці від початку того підлого часу ввели в практику перевіряти кореспонденцію спеціальною службою, що структурно відносилася до каральних органів.

Зрозуміло відтак, чому ці лікарі не мали ніякого шансу ні дочекатися відповіді від товариша Сталіна, ні виїхати за кордон. Скоріш за все, їм загрожувало огульне в таких випадках звинувачення в наклепі на радянську дійсність. Найімовірніше, що кожен із підписантів міг потрапити на нари в’язниці. Інспіровані тим же Сталіним ще в 30-х роках гучні справи про шкідництво лікарів, письменників, священиків, куркулів, воєноначальників спливли вже по смерті тирана.

Але для буковинців то був лише другий рік, коли «визволителі» краю під червоними стягами вдруге, з новою силою, стали впроваджувати тут свої порядки.

Чому медперсонал утікав із Герци?

Автори процитованого вище листа-звернення до товариша Сталіна, порушили питання, актуальність якого виходила за межі обласного центру. Йдеться про кричущий розрив між словами-обіцянками та буденним життям простих трудівників. Ті слова-обіцянки від імені правлячої партії щодень проголошували перед народом чиновники, а згодом потоками вихлюпувалися на сторінки партійно-радянської преси. Часто не підтверджені реальними справами,

За таких нестерпних обставин шукати правди у вищестоящих владних коридорах відважилася не лише жменька лікарів у Чернівцях, а й у глибинці. Зміст архівних тек колишнього радянського облздороввідділу засвідчує, що найбільше скарг надходило в ту пору із Герцаївського району.

З листів скаржників постає направду сумна картина. Направлені в цей район на роботу із східних областей лікарі й медсестри нарікали на вкрай тяжкі матеріальні умови. Житлом їх не забезпечували. З типового на тоді набору совєтських «сухпайків», що належало отримувати присланим центром спеціалістам, медпрацівникам у Герці видавали в місяць лише по 400 грамів солі. Жодної одиниці з промтоварів. Одяг і взуття мали зношені. Словом, виглядали на старців, а не на гордих і огорнутих увагою влади, як писалося в пресі, радянських інтелігентів.

Майже всі, хто підписував такі листи до чернівецької влади, не бажали далі працювати в Герці й переконливо просили перевести на роботу в інші райони. В цих листах знаходимо посилання на свіжу постанову Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 6 липня 1945 р., опубліковану на перших шпальтах в обласній та районній пресі. У постанові наголошується на необхідності місцевої влади проявити особливу турботу до медпрацівників низової ланки, на яких партія покладала особливу місію лікувати трудівників села.

А що ж влада в Герці?

Як і у випадку з Чернівцями, де головним вершителем доль медиків був начальники облздороввідділу, в цьому прикордонному сільському райцентрі все замикалося та товаришеві Морозову – ставленику того ж обласного відділу. Його грубий тон і далеко не інтелігентну поведінку повністю поділяв секретар Герцаївського райкому партії товариш Устінов. На цього номенклатурного діяча в скаргах - осібні нарікання: в розмовах із медпрацівниками вживає нецензурну лексику. Коли до такого собі Устінова зверталися молоді лікарки-мами з проханням оформити дитину в дитячі ясла, чули у відповідь таке:

«Такі матері не працюють, а значить ясла їм не потрібні».

І знову ж, коментуючи таке нечуване зухвальство місцевого держиморди, скаржники посилаються на Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 року про турботу над дітьми і матерями. В одній із скарг до обкому партії на герцаївську владу читаємо таке:

«Досі тут не надано приміщення для районної лікарні. Керівництво району безвідповідально відноситься до питань охорони здоров’я в районі. Прошу Вас вжити відповідних заходів у невідкладному порядку».

За іронією долі, цю скаргу написав сам товариш Гордєєнко, начальник Чернівецького облздороввідділу, через самоуправство якого чернівецькі лікарі писали листа товаришеві Сталіну.
Коло в пошуку такої правди змикалося в межах однієї області. Ті, на кого скаржилися, самі вдавано грали роль правдошукачів. Партія все це знала. Але своїх, «вірних лєнінців», не здавала.

Табу на згадки про голод, тиф і сифіліс

По Другій світовій війні всі газети краю продовжували бити в фанфари щодо великої перемоги радянського народу. Знову славили доблесну червону армію, знову стали багато писати про нові перемоги радянського народу, звісно, під «мудрим керівництвом товариша Сталіна» - цього разу на трудовому фронті з відбудови зруйнованого війною господарства.

Натомість уся партійно-радянська преса, як і до війни, зовсім замовчувала багато фактів із явищ із щоденного життя простих людей, про які в цивілізованому суспільстві мовчати було не можна. Ідеться зокрема про пошесті страшних хвороб – тиф, холера, сифіліс, які по війні косили тисячі людей. З тими пошестями влада не могла справитися. Але про таке воліла мочати.

До речі, це вже увійшло в практику радянського апарату: засекречувати важливу, суспільно значиму, інформацію, казати людям не всю правду. Такий підхід був уже апробований на Великій Україні ще у 20-х роках.

Для наочності візьмемо кілька прикладів із практики партійного керівництва в Наддніпрянській Україні. І до війни і після неї тамтешні місцеві газети не змінювали своєї усталеної політичної риторики. Вони продовжували живописати на численних шпальтах виявлені недоліки «в окремих господарствах» та закликати рядових колгоспників на нові трудові звершення.

Газети жодними словом не обмовилися, скажімо, про третій голод 1946-1947 років, який тугим зашморгом знову почав давити повоєнне українське село. Не йшлося в публікаціях і про нову епідемію тифу на лівобережжі України, з якою влада не здатна була нічого вдіяти. Зате здатна була змобілізувати всемогутні контролюючі органи, щоб не допустити «витоку інформації» в цьому питанні. Повсюдно, зокрема, перевірялися листи, які йшли із сільської місцевості до військових частин, де служили сільські призовники. Навряд, чи знали про це селяни.

Про тиф, який «негласно» косив селян, скажімо, в чернігівських селах у січні-лютому 1947 року, дізнаємося із таємного спецзведення (літерна А) начальника управління МДБ О. Федорова Чернігівському обкому КП(б) України від 18 лютого 1947 року. У цьому документі, до якого лиш недавно отримано доступ науковців, ішлося про те, що під час контролю поштової кореспонденції від населення Чернігівської області в радянську армію за період від 13 січня по 13 лютого 1947 року військовою цензурою тодішнього Міністерства держбезпеки по Київській області із процензурованих 119366 листів було виявлено 65 листів із повідомленнями про лютування тифу в окремих селах і районах області.

Перелік кількох десятків витягів із цих листів починався з відправника Нишпора Ф. І. із села Данина Лосинівського району від 2 лютого 1947 р. до отримувача Нишпора П. І, що служив у військовій частині так званої польової пошти №21359. Ось фраза мовою оригіналу, яку цитує з цього листа воєнна цензура:

«В с. Данино свирепствует тиф, многие люди болеют, есть смертельные случаи…».

Данина не була одиноким селом, із якого виходила недозволена владою інформація про епідемію тифу. Про цю біду також повідомляли своїм дітям в армію батьки Ювченко В. з Борзни, Короїд Д. із Лихачева Носівського району, Янко Г. із Заньок та Корж Є. із Вертіївки Ніжинського, Пінська Н. із Скрипчина Козелецького, Шувайло П. з Галиці Лосинівського, Ворон І. з Ахнівки Сосницького районів.
Таким чином, армія високооплачуваних контролерів громадської думки, в тім числі й за цензурою особистого листування, після війни не зменшувалася. Її призначення, як і в зловісних 30-х роках, було незмінне: збирати в середовищі трудящих мас будь-які свідчення про невдоволення владою та формувати з тих мас списки неблагонадійних, з якими, за командою зверху, можна буде швидко розправитися.

Замість ліків - недільники з благоустрою

На початку липня 1945 року Раднарком України та ЦК компартії України направляють керівникам областей чергового директивного листа. Цього разу він стосувався ще одного мирного трудового фронту, до того ж, на дармовій основі – медичного.

Напередодні центр організував у кількох районах Житомирської області показову трудову народну акцію. Йшлося про те, що трудящі Баранівського, Базарського, Коростишівського та Чоповицького районів вирішили раптом в один із своїх вихідних днів вийти на масовий недільник з відбудови закладів охорони здоров’я, підготовки їх до зими та розгортання в селах мережі ясел і колгоспних родильних будинків. Тодішній очільник компартії України товариш Хрущов звернувся через газету «Радянська Україна» число від (24 червня 1945 р.) до секретарів райкомів партії, голів виконкомів райрад з приводу розгортання цієї ініціативи. Так народилася урядова постанова про необхідність обговорення цього листа в трудових колективах та повторення такого недільника в масштабах всієї України. Завданням всієї ї преси стало широке висвітлення цієї ініціативи.

У Чернівецькій області такий пропагандистський захід проводився за умов помітного погіршення ситуації із епідеміями невиліковних хвороб. Про це засвідчують численні вказівки й рекомендації обласної влади, більшість яких так і залишилися на папері:

- у в’язку зі стрімким поширенням в Північній Буковині туберкульозу та венеричних захворювань просимо Раднарком санкціонувати створення філіалу Українського тубінституту та Київського дерматологічно-венеричного інституту вже в цьому році;
- на період спалаху висипного тифу з метою направити у вражені епідемією райони епідбригади на чолі з уповноваженими облздороввідділом
- у пунктах заражень організувати подвірний обхід із метою виявлення ранньої госпіталізації і наступного спостереженнями за враженими районами та санітарної їх обробкою;
- запропонувати начальнику обллегпрому забезпечити виготовлення господарського мила в Чернівцях та районах;
- запропонувати завідувачу облкомунгоспом та головам міськ- райвиконкомів забезпечити безперебійну роботу у містах і селах лазень;
- з метою організації наукової та просвітницької роботи серед лікарів області створити в Чернівцях Будинок лікаря.

Нікчемність владних директив

З аналізу довідок, які надходили до обкому партії з місць, охоплених епідеміями, можна зробити невтішний висновок: більшість тих намірів та декларацій так і залишилася на папері. Причина на поверхні: вони писалися «зі стелі», бо не підтверджувалися фінансово й організаційно

Заборонені на тоді факти для публікації в пресі про зареєстровані за районами дані про смертність від тифу містяться, для прикладу, в довідній записці заступника начальника обласного управління НКВС полковника міліції Тєлєгіна. Тут дані лише за один місяць - травень 1945-го: перша цифра – кількість смертей усього по району, друга в дужках – від висипного тифу: Вашківецький – 497 (312), Вижницький – 293 (213), Новоселицький – 308 (124), Заставнівський ( 583 (375), Кельменецький – 552 (375), Сокирянський – 498 (216), Сторожинецький – 376 (248).

Головними причинами зростання смертності від висипного тифу автор доповідної записки називає: недостатню меддопомогу, відсутність медпунктів у селах (зазвичай – один на два-три села), вкрай низьку дисципліну медиків (відсиджуються в сільських радах і не проводять подвірних обходів по хата в інших селах з метою своєчасної профілактики). В результаті – запізніла госпіталізація хворих. Звинувачують також і райздороввідділи за байдуже споглядання ситуації.

Одна аптека на весь район. Винні… націоналісти

Ще сумніша картина постає з найвіддаленішого від обласного центру Путильського району. Її відверто, без оглядки на існуючі застереження щодо рівня критики, змальовує в доповідній записці до обкому секретар райкому партії Жаріков:

«Обласне аптекоуправління відпускає для нашого району дуже незначну кількість ліків. Для госпіталізації хворих в районі функціонує лише одна лікарня, та й то на 20 ліжок. Є й інша лікарня, але через відсутність медичних кадрів та необхідного інвентаря вона не працює. Облздороввідділ для відкриття другої лікарні жодних заходів не вживає. В районі немає кваліфікованих медичних кадрів, лікарями працюють в основному медсестри, до того ж малограмотні. В чотирьох фельдшерських пунктах, замість фельдшерів працюють медичні сестри. Велика відстань (70-80 кілометрів) розкиданості медпунктів від райцентру, викликає необхідність мати в районі не менше двох аптек. В районі ж є лише одна аптека в Селятині, та й та працює з перебоями, оскільки зав. аптекою часто виїздить у Чернівці».

З цієї записки зримо постають усі біди радянської медицини: безвідповідальність керівного складу медичного корпусу області, бюрократизм аптечних чиновників, хронічне недофінансування галузі.

Дивним є лиш те, що у своїх висновках присланий із російської глибинки партійний керівник району на прізвище Жаріков, чітко, по-партійному бреше, називаючи головного винуватця всіх бід. І це – не головотяпство та байдужість до долі рядових гуцулів обласного начальства, а… «наявність у районі банд українсько-німецьких націоналістів». Виявляється, це вояки ОУН-УПА, за фальшивим твердженням влади, сприяли поширенню епідемії висипного тифу й довели рівень захворювання населення Путильщини на показник понад 50 відсотків.

Микола ТИМОШИК, доктор філологічних наук, професор, журналіст
Спеціально для БукІнфо (с)

Ілюстрації добуті автором під час опрацювання фондів Чернівецького обласного державного архіву.


Будь-ласка, читайте також публікації Миколи Тимошика:

Як Лазар Каганович перевозив театр із Харкова в Чернівці

"Гранатам та танкам завжди передувала ідеологічна війна": Справжню історію Буковини радянських часів досліджує відомий учений Микола Тимошик (Частина 1)

"Гранатам та танкам завжди передувала ідеологічна війна": Справжню історію Буковини радянських часів досліджує відомий учений Микола Тимошик (Частина 2)

Дослідник Микола Тимошик: Юрій Федькович бачив москальську сутність ще в позаминулому столітті

Як за вказівкою Кремля перейменували 127 сіл Буковини. Чому урядову постанову 1946 року довго не оприлюднювали?


 Купити квартиру в Чернівцях
Коментарі:
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації