28 червня 1940 року: Возз’єднання чи окупація? Сторінками нової книги Миколи Тимошика «Змосковлення Буковини»

Розважлива й аргументована відповідь на винесене в заголовок запитання – справа часу. Давно й однозначно вже відповіли на події 1940 року насильно затягнуті Москвою в «братерський союз» три прибалтійські народи – естонці, латвійці, литовці. Загальноукраїнська суспільна думка про місце таких «вікопомних» дат, як жовтень 1917-го, вересень 1939-го та червень 1940-го в національній історії дозріває повільніше.

З дискусіями здебільше політиків та частини населення, яка ностальгує нібито за стабільним радянським минулим. Втім, жорстока, несправедлива й неминуча війна все ще не розваленої російської імперії проти України безумовно прискорила руйнування в свідомості сучасних українців надв’язуваних упродовж десятиліть міфів ідеологів комуно-більшовицького режиму.

Дата 28 червня упродовж більше 60 років підрадянського періоду була для всіх буковинців осібним днем офіційного календаря і лише недавно, з перейменуванням однієї із центральних вулиць - ім. 28 червня - перестала бути такою. З огляду на нову російсько-українську війну, яка сильно вплинула на ментальність усіх українців, зокрема й буковинців, особливо молодшого покоління, є потреба колективного першопрочитання маловідомої хроніки подій 1940 року та їх перших офіційних коментарів. І для відсвіжування історичної пам’яті, і для відсіювання ідеологічної полови від чистих зерен Української Правди.

У цьому розділі автор пропонує сучасним буковинцям пізнати й осмислити фактично незнане.

Йдеться про два перші числа нової для краю газети «Радянська Буковина» - спецвипуск від 30 червня (як перше число), що був наперед віддрукований у Кам’янці-Подільському та привезений в Чернівці в складі першої колони червоної армії та друге число від 2 липня, що готувалося до друку в вже в Чернівцях.

Особливість цих випусків полягає в тому, що їх на сьогодні ніде в області віднайти неможливо – ні в жодній районній бібліотеці, ні у двох в найбільших книгозбірнях – Чернівецькій обласній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка та бібліотеці Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Підшивки «Радянської Буковини» за 1940 рік там є, от саме цих номерів - немає.

Випадковий збіг?

Втім, шукаємо відповіді на такі запитання.

Про що в цих числах?

Як зустріли прихід червоної армії буковинці?

Що відбувалося, з подачі присланих до Чернівців перших радянських журналістів у місті та околицях в останні дні червня 1940 року?

Чому перші випуски цієї газети подавали так багато матеріалу з огляду на москву і Київ - саме під кутом зору загальної суспільної атмосфери, настроїв, поведінки населення у перші дні встановлення нового ладу?

Загадкові перші випуски газети

В одному з фондів обласному архіві натрапив на рідкісний фотодокумент із таким підписом: «Мешканці м. Чернівці читають перший номер газети «Радянська Буковина», 30 червня 1940 р.».

На любительському знімку, отож не зовсім високої якості, зображені четверо юних чоловіків у буковинському народному вбранні, один із котрих тримає в руках газету з логотипом «Радянської Буковини».

Зберігся ще один архівний знімок із цієї теми: три військові у червоноармійській формі прямо із підніжок вантажного авто роздають перехожим на Головній вулиці Чернівців перший номер газети «Радянська Буковина». Тут невідомий фотомайстер зафіксував мить, коли до військового роздавальника нової газети протягуються десятки рук.

В обох випадках підкреслюється, що йдеться про перший випуск газети, хоча зазначаються різні дати: в одному випадку - 30 червня, в іншому - 1 липня 1940 року. У тому, що на знімках різні числа газети, можна пересвідчитися, вглядаючись у зображення верстки першої шпальти, – вони різняться.

Якщо до цього додати, що колишній багаторічний редактор газети «Радянська Буковина», а на 1940 рік присланий з Києва літературний працівник Кузьма Демочко датою першого випуску цієї газети називає 29 червня, то питання про те, коли ж вийшов перший номер нової газети щойно приєднаного до радянської України буковинського краю залишалося досі відкритим.

Про цінність і значення першого числа газети, щоправда, без вказівки на дату його випуску, наголошує і другий редактор цієї газети О. Носенко. Сказав він про це на першій обласній нараді робселькорів, яка відбулася в Чернівцях 27 квітня 1941 року. Цитую за стенограмою заходу:

«Той перший номер «Радянської Буковини», що вийшов з приходом червоної армії, уже сьогодні представляє з себе великий історичний інтерес. Ми в редакції суворо приказали всім людям, щоб цей перший номер ні в якому разі не зник. А що він, цей перший номер, буде представляти через десять-двадцять літ? Значить ми з вами творимо велику історичну справу і робсількори є творці нової історії. Вони пишуть до газети ті події, які можуть забутися людством. На нашій газеті, без жодного сумніву, будуть учитися люди. Вони скажуть: дайте нам той перший номер, в якому написано як було того першого дня, коли прийшла червона армія. Наші діти, наші онуки будуть інтересуватися сьогоднішніми подіями через наші газети».

Маємо рідкісний випадок в історії преси комуно-більшовицької доби, коли питання про дату випуску першого числа «Радянської Буковини» дотепер залишалося відкритим.

На це було дві причини.

1. Неповнота газетних підшивок (у чернівецьких книгозбірнях за період 40-60-х років вони нещадно порізані).

2. Неточність наявної інформації про перші числа в наявних опублікованих матеріалах та спогадах очевидців.

То ж про який випуск «Радянської Буковини» тут ідеться?

Спецвипуск: хроніка приєднання

Це направду рідкісне число «Радянської Буковини» - фактично невідоме навіть дослідникам. Єдиний його примірник вдалося віднайти в теках Державного архіву Чернівецької області. Власне, з цього і слід починати літочислення головної газети цього краю епохи його перебування в складі російсько-радянської імперії.

Цей випуск має кілька визначальних особливостей, які не мають залишитися непоміченими і сучасними, і майбутніми дослідниками. Звернемо увагу на найголовніші.

Перша. Тип видання.

Це жодним чином не схоже на традиційну газету на звичних чотирьох шпальтах. Шпальт тут дві, малого формату, що нагадує форму бойового листка, що зазвичай творився в похідних умовах. У даному випадку - за маршрутом військових колон «Кам’янець-Подільський-Чернівці». Зверху над логотипом видання проставлене обов’язкове і єдине для більшовицької преси гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Для населення східної України таке гасло було вже звичним, бо в’їлося в пам’ять фактично від початку 20-х років, а для буковинців – ще незрозуміле й незвичне. Під логотипом – обов’язкові для періодичних видань випускні відомості: число (тут воно значиться як 1), вид видання (спеціальний випуск) та дата (30 червня).

Друга. Місце видання.

Цей випуск робили і друкували в прохідній воєнній друкарні міста Кам’янця-Подільського за день до перетину радянсько-румунського кордону. Лише в такий спосіб можна було виконати завдання центру: відразу при вступі військ у Чернівці випустити свіжий номер газети приєднаного краю, яка мала там бути заснованою в день по звільнення області від румунських військ. Отож, роздавати безкоштовно перший випуск нової газети у центрі Чернівців офіційний Київ намітив на 30 червня.

Так воно насправді й було. Про це згадує зокрема Кузьма Демочко - безпосередній учасник посланої Києвом похідної групи журналістів та ідеологічних працівників у складі у складі першої клони червоноармійців, яка 28 червня перетнула в районі села Жванець радянсько-румунський кордон.

Третя. Тематика випуску.

За таких екстремальних умов творці цього випуску, члени сформованої в Києві ЦК партії ідеологічної групи, куди входив і майбутній редактор П. Сатанівський, не мали можливості наповнити цей випуск матеріалами на місцеву тематику. Адже на Буковину вони їхали вперше й не мали ні найменшого об’єктивного уявлення про життя краю. Виходячи з цього, змістові домінанти першого числа вони вирішили обмежити докладним викладом офіційних матеріалів за телетайпною стрічкою ТАРС серії «літерна» (отож архіважлива для вміщення в пресі) довкола головної події: приєднання до радянської України Бессарабії та північної частини Буковини.

Четверта. Зміст випуску.

У цьому випуску «Радянської Буковини» - всього лиш два матеріали: «Мирне розв’язання радянсько-румунського конфлікту в питанні про Бессарабію та північну частину Буковини» і «Привіт єдинокровним братам». Матеріали ці об’єднані спільною рубрикою «Хай живе Радянська Бессарабія та Буковина!».

Перша публікація нагадує хроніку подій із дипломатичного фронту, друга – позбавлена фактажу поширена замітка публіцистичного характеру на трохи більше як тридцять рядків двоколонної верстки на сакральну для більшовицького преси тему братства радянських народів.

Виглядає на те, що подана в цьому специфічному першому числі «Радянської Буковини» хроніка подій майже 65-річної давності покрита немалим шаром часової пилюки.

Слід віддати належне творцям першого випуску «Радянської Буковини». Вони підійшли професійно до вибору для специфічного буковинського читача найважливішого в численних офіційних повідомлень ТАРС з дипломатичної війни, що розігралася в червні 1940 року не лише між урядами СРСР і Румунії, а й її сателітами.

Спробую фрагментарно вибрати з тієї хронології головніше, що дасть можливість краще зрозуміти спадкоємність політики сучасної росії у питаннях хронічних територіальних претензій до сусідів. Також і редакційну політику першої радянської газети.

Хроніка починається з повідомлення про подання 26 червня голови Раднаркому СРСР товариша В. Молотова румунському посланникові в москві п. Давідеску офіційної ноти такого змісту:

«У 1918 році Румунія, користуючись військовою слабістю Росії, насильницьки відторгла від Радянського Союзу (Росії) частину його території – Бессарабію, і цим порушила вікову єдність Бессарабії, населення якої є головним чином українцями, з Українською Радянською Республікою. Радянський Союз ніколи не мирився з фактом насильницького відторгнення Бессарабії, про що уряд СРСР неодноразово і відкрито заявляв перед усім світом. Тепер, коли військова слабість СРСР відійшла в область минулого, а міжнародна обстановка, що створилась, вимагає найшвидшого розв’язання одержаних у спадок невирішених питань для того, щоб закласти, нарешті, основи міцного миру між країнами, Радянський Союз вважає необхідним і своєчасним в інтересах відновлення справедливості приступити разом з Румунією до негайного вирішення питання про повернення Бессарабії Радянському Союзові».

Далі викладено пропозиції уряду СРСР королівському урядові Румунії. Їх дві:

1. Повернути Бессарабію Радянському Союзові;

2. Передати Радянському Союзові північну частину Буковини в кордонах згідно з поданою картою.

У повідомленні зазначено, що уряд СРСР чекає відповіді королівського уряду Румунії протягом 27 червня.

Замість виконання цих пропозицій уряд Румунії запропонував переговори. У відповідь на це того ж дня СРСР поставив Румунії в ультимативній формі нові пропозиції, що складалися вже з п’яти пунктів:

1. Протягом 4 днів, починаючи з 2 години за московським часом, очистити територію Бессарабії і північної частини Буковини.

2. Радянським військам за цей же період зайняти територію Бессарабії і північної частини Буковини.

3. Протягом 28 червня радянським військам найняти пункти: Черновиці, Кишинів, Аккерман.

4. Королівському урядові Румунії взяти на себе відповідальність за цілість і недопущення псування залізниць, паровозного і вагонного парку, мостів, складів аеродромів, промислових підприємств, електростанції, телеграфу.

5. Призначити комісію з представників радянського уряду у румунського уряду по 2 від кожної сторони для врегулювання спірних питань по евакуації румунських військ і установ з Бессарабії і Буковини.

Відповідь румунського уряду москві надійшла 28 червня об 11 годині ранку.

Варто навести із цього документу визначальну цитату: «Румунський уряд, для того, щоб мати можливість уникнути серйозних наслідків, яких викликало б застосування і відкриття воєнних дій в цій частині Європи, бачить себе зобов’язаним прийняти умови евакуації, передбаченій у радянській відповіді».

Румунська сторона знову просила москву відстрочити початок виконання її ультимативних намірів на чотири дні пізніше, бо, на її думку, здійснити евакуацію її війська в запропоновані терміни не вдасться через погодні умови – часті дощі і повені зіпсували шляхи сполучення. Таке прохання Бухареста москва проігнорувала.

Далі події розвивалися не за дипломатичним протоколом.

Згідно з описаною істориками хронікою подій 28 червня 1940 року, після виставлення урядом кремля ультиматуму Румунії, який закінчувався саме цією датою, на 13.00 годину дня радянські війська взяли під контроль всі мости через річки Прут, Черемош і Дністер. А рівно через годину - о другій пополудні - радянські війська почали перехід через румунський кордон з метою заняття міст: Чернівці, Кишинів і Аккерман.

Перша колона радянських танків і автомобілів, наповнених бійцями червоної армії увійшла до Чернівців під вечір 28 червня.

Таким чином, можна зробити висновок, що, найімовірніше, віддрукований напередодні у Кам’янці-Подільському спеціальний випуск «Радянської Буковини», позначений числом 1, радянські воїни роздавали в центрі Чернівців або зранку наступного дня, або й 30 червня. Але аж ніяк не 28-го.

Коротко про зміст другого матеріалу цього спецвипуску «Привіт єдинокровним братам», поданого на підверстку зворотної шпальти після офіційної хроніки ТАРС.

Текст без підпису. Його можна вважати передовою статтею, своєрідною формою звернення редакції газети, як тільки-но формувалася, але вже мала офіційно затвердженого редактора – П. Сатанівського. Принаймні, саме це прізвище зазначене на напускних відомостях цього бойового листка.

Із цієї передової буковинський читач чи не вперше зустрінеться із поширеними на шпальтах партійно-радянських газет тієї пори на східній частині України ідеологічними штампами, які незабаром надовго пропишуться на шпальтах нової системи партійно-радянської преси цього краю:

- про довгоочікуване «возз’єднання з єдинокровними братами могутньої соціалістичної держави»,

- про «ярмо румунських бояр, поміщиків і капіталістів»,

- про керовану «батьком Сталіним» «найсправедливішу на земній кулі владу рад»,

- про віковічну дружбу народів-братів, яку гарантує «великий російський народ».

Заяложені від частого використання ці та подібні ідеологеми, що упродовж десятиліть визначали змістове наповнення всієї преси тоталітарної доби, в цій передовій вдало вдягнені в публіцистичну оболонку, в здебільше «правильні фрази», які хотіли чути трудящі маси, які були суголосними їхнім сподіванням і тому мали б мати сподіваний владою ефект:

«Брати молдавани, руські і українці! Багато горя і поневірянь натерпілись вивід румунських бояр. Вас безжалісно грабували, душили величезними державними податками, тяжкою працею на панів. Все це минуло з часу приходу до вас Червоної Армії, яка принесла вам право на вільну, щасливу і радісну працю, право на відпочинок, право на освіту».

Цікава деталь: у цьому короткому тексті - багато прохань, обіцянок і закликів.

З прохань-рекомендацій нової влади:

- не припускати, щоб вороги руйнували фабрики, заводи, залізниці, маєтки; все це створено руками народу і повинно належати народові;

- не припиняти роботи на фабриках і заводах;

- пам’ятати, що тепер буковинці, разом з усіма на родами Радянського Союзу, будуть працювати на своє нове, світле, радісне життя.

З обіцянок:

- землі бояр, поміщиків і великих державних чиновників радянською владою будуть розподілені між малоземельними і безземельними селянами;

- вся заборгованість селян поміщикам, лихварям і банкам буде скасована.

Із закликів на кшталт «хай живе!»:

- радянська Бессарабія і Буковина;

- червона армія, вихована партією Леніна-Сталіна, яка принесла визволення трудовому народові північної Буковини;

- радянський народ і його мудра політика миру;

- вождь і любимий друг народів Радянського Союзу і трудящих всього світу товариш СТАЛІН.

Перше, чернівецьке, число «Радянської Буковини»

Миттєвості того, що відбувалося на вулицях і майданах крайового центру у перші дні приходу туди червоної армії, фіксували безпосередні учасники тих подій – перші радянські журналісти Буковини. Вони були тоді в місцях найбільшого скупчення людей, у момент проведення масових заходів. Вони першими розпитували, фотографували, брали інтерв’ю. Вони першими осмислювали побачене, почуте і першими пробували зафіксувати те для історії. Звісно, що писали те в унісон офіційної точки зору, на виконання вказівок тих, хто називав себе визволителями і братами. Отож, за таких обставин, шукаємо в цих текстах зерна правди, відсіюючи від них неминучу полову, пробуємо побачити реальні картини тих днів.

Число 2 «Радянської Буковини» від 2 липня 1940 р. вийшло під заголовком-шапкою «Радісно вітають трудящі Північної Буковини своїх визволителів - радянських братів». Засадничим матеріалом є тут розлога передова стаття на дві колонки «Радіє визволений народ».

Певною мірою, у цій передовій повторені ті ж ідеологічні постулати, що вже були озвучені в привезеному з Кам’янця-Подільського спецвипуску цієї газети. Про це засвідчує початок передової:

«У Чернівцях і селах краю - всенародне свято. Зранку до вечора вулиці заповненні людьми. Їх обличчя сяють радістю і щастям. Це щастя викликала всепереможна червона армія, назавжди визволила з ярма румунських бояр, поміщиків і сигуранци. Довгі роки трудящі Буковини терпіли тяжкий нелюдський гніт румунських боярів, поміщиків, дідичів… Почали дихати на повні груди, широко ступати по рідній землі… На весь голос говорити й співати… Відкрита щаслива дорога».

Далі, як і в попередньому випуску, – заклики, вказівки, застереження: дружно й організовано будувати нове життя; дотримуватися вказівок і розпоряджень місцевих

органів влади; наводити зразковий порядок; організовувати безперебійну роботу на заводах і фабриках.

Уперше зустрічаємо тези про суть нової влади та потребу співпраці кожного з нею: радянська влада – це влада трудящих, вона захищає кожного; всі трудящі всіх національностей повинні допомагати владі, дружно працювати, разом будувати нове життя.

Уперше з’являється низка ідеологічних штампів, які незабаром надовго пропишуться на шпальтах нової системи партійно-радянської преси цього краю:

- про довгоочікуване «возз’єднання з єдинокровними братами могутньої соціалістичної держави»,

- про «ярмо румунських бояр, поміщиків і капіталістів»,

- про керовану «батьком Сталіним» «найсправедливішу на земній кулі владу рад»,

- про віковічну дружбу народів-братів, яку гарантує «великий російський народ».

Більше прикладів подається в репортажі за, можна припустити, прибраним підписом Євгена Андрійчука «Найщасливіший день».

Манера викладу тексту видає особу автора – одного із членів пропагандистської групи, що в’їхала до Чернівців разом із першими колонами червоної армії. Автор викладає на письмі свої враження про те, якими побачив він Чернівці і чернівчан у перший день визволення міста 28 червня. Цікава деталь: факти тут не прив’язані до конкретних прізвищ, імен.

Типові картинки подаються в публіцистичному забарвленні. Деякі приклади схематично нагадують ті, які описувалися свого часу в республіканській пресі менше року тому, коли до радянської України були приєднані п’ять областей Галичини. Не інакше, як користувалися створеними в одному високому кабінеті заготовками. Промовиста розлога цитата далі:

«Святково вбрані люди. Веселі посмішки. Непередаваєма радість на обличчях. Величезні натовпи перехожих вітають своїх визволителів-бійців і командирів Червоної Армії, зупиняють їх і розпитують про життя Рад Союзу. Безперервно лунають вигуки: «Хай живе товариш Сталін!», «Хай живе Червона Армія!», «Хай живе Радянська влада!». На вулицях виникають імпровізовані мітинги. В довгих коридорах тимчасового управління зустрічаються селяни-ходоки з навколишніх сіл, які прийшли сюди ближче на власні очі побачити їх визволительку Червону Армію. Тут робітники, колишні політичні в’язні, дезертири румунської армії. Кипить життя.

Ось один в обдертій формі румунського солдата. Коли він дізнався, що Червона Армія перейшла кордон, він вночі під час відступу втік. А зачувши гуркіт радянських танків, вийшов їм назустріч, склав патрони і сказав, що Румунія ніколи не була його Батьківщиною.

Ось людина з потомленим, але збудженим обличчям. Він тільки що вийшов з в’язниці, де зазнав багаторічних катувань. Його не забито тільки тому, що жандарі хотіли продовжити тортури.

Ось селянин у білих штатах, в старенькому киптарику. Він прийшов запитати, як воно буде з землею поміщика. В нього порепані, натруджені руки, за його плечима – злидні, знущання дідича. Але все в минулому. Тепер перед ним відкрита щаслива дорога. Тому він вдяг все краще, що в нього було, радість світиться в його запалих очах.

Ми роздаємо з нашого авто перше число газети «Радянська Буковина». До машини тягнуться сотні рук. Стара жінка просить не забути про неї, вона неписьменна, але на селі її прочитають. Там бо дізналися, що вона йде до міста, просили її обов’язково дістати радянську газету».

А ось ще один ідеологічний прийом у побудові такого пропагандистського матеріалу приїжджого визволителя. Змальовується ніби з натури емоційна картинка, перевірити достовірність якої також неможливо: «Малий хлопчик взяв за руку свою маму. Вона сором’язливо запитала, де можна купити червону зірку, щоб носити ї на грудях» (виділення авт. – М. Т.).

Чудове місто Чернівці, каже насамкінець автор цього матеріалу, і особливо радісно бачити його в цей день визволення.

Окремою колонкою на цій же першій шпальті під заголовком «Привіт вам, славні визволителі» і підписом «Леон К.» подано враження бувшого вояка румунської армії, прізвище якого чомусь не розшифроване. Основне в розповіді – епізод про те, як він добровільно тікав із румунського війська. Але текст починається з ідеологеми, яку точно цей вояк, якщо він був реальний, не міг написати самостійно, бо такі початки є шаблонними для тогочасної тоталітарної журналістики:

«Довгі роки трудящі Буковини терпіли тяжкий нелюдський гніт румунських боярів, поміщиків, дідичів. Але трудящі вірили, що настане той радісний день, коли і Буковина буде Радянською. І цей щасливий день прийшов. Я запам’ятаю його назавжди».

Це текст явно з-під руки пропагандиста, агітатора. Тому мало довіри й до наступних абзаців розповіді про те, як 54-й румунський полк, в ньому був той вояк, надвечір 28 червня довідався, що «славна Червона Армія йде визволяти Буковину». Багато солдатів, почувши радісну звістку, почали кидати зброю. Офіцери, стверджує автор, загрожуючи пістолями, наказували їм відступати в Румунію. Але як тільки полк вийшов у поле, солдати по 1-2 почали ховатися в жито. Далі в цьому спогаді викладається таке:

«Так зробив і я, бо не хотів іти під ярмо румунських багатіїв. Кляті офіцери довго шукали нас, але даремно. Ми вже шли назустріч своїм рідним братам – бійцям Червоної Армії і їм ми і здали зброю, а червоноармійці привітали нас як рідних».

Кілька картинок із центру Чернівців зафіксував автор наступної першошпальтової публікації цього числа «Наша влада прийшла». Варто навести окремі витяги:

Вулиці нового радянського міста Чернівців заповнені святково прибраним народом. З ближніх і дальніх сіл прибули селяни-буковинці. Сьогодні їх особливо багато.

* * *

Знайомі і друзі радісно вітаються, поздоровляють один другого з великим святом – з приходом на Буковину радянської влади.

На площі «Пяца Унірій» тисячний натовп обступив вантажну машину. Кожен хоче дістати перше число першої радянської газети українською мовою «Радянська Буковина».

* * *

На широких кам’яних сходах тимчасового управління стихійно виникає мітинг. Довгих промов тут не виголошують. Молоді робітники Чернівців, звільнені вчора революціонери проголошують лозунги: «Хай живе Червона Армія!», «Слава могутньому СРСР!», «Великому Сталіну - ура!»

* * *

Вільний народ вітає своїх визволителів. Нові громадяни Радянського Союзу вітають червоноармійців і командирів. Розпитують про Радянський Союз, розповідають про лихоліття, якого зазнали під чоботом румунських бояр.

Нарешті, на всі чотири шпальти випуску газети віднаходжу в одній публікації перші прізвища реальних людей із вулиці, а не з уяви самих авторів:

- Тепер і нашим мукам приходить кінець. Ви нам щастя принесли, - говорить селянка із села Молодія Петря Іфтоди. – Тільки вчора румунські офіцери хотіли забрати в нас коня і воза, щоб скорше виїхати на румунську територію…

Молода дівчина Ганна Кузик говорить про бажання вчитися українською мовою, розпитує про безплатне навчання в СРСР. Літня жінка Маріца Тодорян хоче і собі вивчати свою мову. Адже нас вчили лише румунською, - каже вона.

Святкова атмосфера Чернівців панує і в публікаціях другої шпальти цього випуску газети. Ось витяги з матеріалу «Радіють Чернівці»:

Робітниця Ольга Шепелевич звертається до юного червоноармійця: «Я вже стара, але дозволь те вас поцілувати». Не чекаючи дозволу, рвучко обнімає зніяковілого пілота.

На базарі спорожніла строката карусель, нерухомо застигли гойдалки, замовкла музика, затихли постріли в тирі: тисячний натовп зібрався біля вантажної машини.

Червонорамійці, міцні загоріли юнаки – полтавці, кияни, чернигівці, - розпитують людей про той каторжний лад, що існував на Буковині за румунських бояр і водночас самі розповідають про працю й побут радянського селянства.

З’являється рубрика, що від цього числа стане в газеті постійною, - «Пісні радянської країни».

Щоправда, інформаційний привід появи такої рубрики видається штучним, непереконливим. Бо хто з читачів повірить, що вже другого дня до редакції газети, адресу якої ще ніхто з буковинців не знав, буквально посипалися «листи трудящих» з проханням друкувати радянські пісні. Але ж редакція стверджує саме про це:

«У зв’язку з великим інтересом, який виявляють трудящі звільненої Буковини до радянських пісень, редакція починає друкувати їх тексти. Сьогодні ми подаємо текст Міжнародного пролетарського гімну «Інтернаціонал».

Отож, українськомовний «Інтернаціонал» можна вважати першим поетичним твором, уміщеним у новій газеті «Радянській Буковині». В додачу до нього подано й перший вірш українського поета – на прославу дня 28 червня. Майбутній співробітник газети, а на пору 1940 року поет-початківець Іван Гончаренко свій твір на злобу дня, з явним запозиченням пушкінської прослави «русского міра», назвав «Бессарабії»:

Західна сестро України,

Братів радянських зустрічай

Од молаванина до фінна

Могучий край, радянський край.

Не гоже обійти увагою і коротку замітку «Масовий концерт». Із неї довідуємося, що 30 червня увечері на Австрійські площі відбувся концерт, організований Київським будинком червоної армії та самодіяльними гуртками міста Чернівців. З попереднім словом виступив представники червоної армії тов. Раскін. Актори київської державної естрад товариші Алексєєва, Гальський, Танєєва, Рубінштейн та інші виконали ряд цікавих пісень.

Перший багатолюдний офіційний захід із нагоди звільнення Бессарабії і північної Буковини від румунських бояр відбувся Чернівцях 1 липня 1940 року. Докладний звіт про цю подію вмістила «Радянська Буковина» в числі 3 від 3 липня.

Як стверджують автори репортажу «Велике свято звільненого народу» Валим Охрименко та Іван Гончаренко, того дня в Чернівцях ішов рясний дощ. Але на Австрійському майдані та на десятках прилеглих до нього вулиць вирувала сорокатисячна юрба. Над морем парасольок розвіювалися червоні стяги, портрети вождів, яскраві транспаранти. Гриміли оркестри.

На трибуні зібралися представники більшовицької партії, радянської влади, командування червоної армії.

Так починався загальноміський мітинг. Його відкрив голова тимчасового управління міста Чернівці тов. Зеленюк.

Першим виступав депутат Верховної Ради УРСР тов. Грушецький (незабаром він стане першим секретарем Чернівецького обкому партії). З його виступу:

«Татарські хани, турецькі султани, польські пани, румунські бояри віками душили многострадальний народ Буковини. І ось тепер Радянський Союз назавжди поклав край людським стражданням».

Далі в переліку виступаючих чернівчани мали можливість пізнати, що таке мітинги по-радянськи. Адже саме таку форма масових зібрань від тієї пори ініціюватиме нова влада часто і з різних нагод.

Йшлося про те, щоб серед виступаючих були представники всіх верств населення і щоб вони говорили лише схвалювально-закличні слова за темою мітингу.

Від влади ще виступив командувач армії генерал-лейтенант Череватенко (передав населенню міста привід від усього війська, що визволяло край. Від робітничого класу – слюсар Завіянський (висловив подяку вождю народів Сталіну, керівникові радянського уряду тов. Молотову і наркому оборони тов. Тимошенкові). Від жінок – робітниця Сара Грінберг (висловила захоплення тим, що тільки в Радянському Союзі жінка має однакові права з чоловіками). Від молоді – комсомолець Василь Маньковський (наголосив на ролі молоді в підпільній діяльності). Від інтелігенції слово мали письменники: Н. Рибак, І. Стебун та А. Малишко (останній прочитав вірш, присвячений звільненій Буковині).

Мітинг закінчився одноголосним прийняттям тексту привітання вождю партії більшовиків Й. Сталіну, голові РНК В. Молотову, першому маршалові СРСР К. Ворошилову, керівникові більшовиків України М. Хрущову та наркомові оборони С. Тимошенку.

Автори цих публікацій не забули підкреслити, що текст привітання було одноголосно схваленого учасниками 40-тисячного мітингу «під безперервні вигуки «Ура!» і «Слава!».

Микола ТИМОШИК, доктор філологічних наук, професор, журналіст
Спеціально для БукІнфо (с)

^{Використано фотоілюстрації документів з фондів Чернівецького обласного державного архіву.}

Будь-ласка, читайте також публікації Миколи Тимошика:

Як Лазар Каганович перевозив театр із Харкова в Чернівці

"Гранатам та танкам завжди передувала ідеологічна війна": Справжню історію Буковини радянських часів досліджує відомий учений Микола Тимошик (Частина 1)

"Гранатам та танкам завжди передувала ідеологічна війна": Справжню історію Буковини радянських часів досліджує відомий учений Микола Тимошик (Частина 2)

Дослідник Микола Тимошик: Юрій Федькович бачив москальську сутність ще в позаминулому столітті

Як за вказівкою Кремля перейменували 127 сіл Буковини. Чому урядову постанову 1946 року довго не оприлюднювали?

Як чернівецькі медики скаржилися Сталіну і що з того вийшло