Чи знає Олексій Навальний свій народ?

У середині квітня російський опозиціонер і політв’язень Олексій Навальний звернувся до президента США Джозефа Байдена, прем’єра Великої Британії Бориса Джонсона, лідерів Євросоюзу і засновника Facebook Марка Цукерберґа та СЕО Google Сундара Пічаї з пропозицією глобально-політичного штибу: сплатити масштабну рекламну кампанію у найбільш популярних соцмережах, покликану показати росіянам наслідки війни з Україною і фото злочинів військ РФ в Україні.

Цитую мовою оригіналу: «Правда и доступ к информации наносят столь же сильный ущерб для безумного режима Путина, как и ракеты Javelin. Факт заключается в том, что большинство граждан России имеют слишком искаженное представление о том, что происходит в Украине. Для них Путин ведет маленькую победоносную войну без серьезного кровопролития. Да, можно сказать, что многие из тех, кто верит российской пропаганде, хочет и счастлив быть обманутым. Они не готовы даже сделать малейшее усилие над собой, чтобы услышать альтернативную точку зрения. Многие отвергают от себя неудобную правду. Поэтому, выдающаяся возможность для всех, кто выступает против войны, заключается в том, что 85% взрослого населения России, несмотря на все блокировки, до сих пор ежедневно используют YouTube, Instagram, WhatsApp, Google и Facebook. Нужна реклама. Очень много рекламы. Огромная по масштабам кампания против войны, нацеленная на всю страну, должна стать рекламной кампанией. 200 миллионов освещений в ленте, и тогда у каждого пользователя России дважды в день будет эта информация в ленте».

Навальний переконаний, що оплата такої рекламної кампанії буде значно дешевшою для урядів Заходу, ніж витрати на озброєння для України впродовж кількох років війни.

Чимало українських блогерів сприйняло цю ініціативу Навального як прагнення відтягнути кошти від безпосередньої допомоги Україні заради тих чи інших цілей. Але не будемо апріорі підозрювати противника Путіна у лихих намірах. Просто спробуємо оцінити ймовірну ефективність такої «інформаційної спецоперації», ледь замаскованої під рекламу (навіть якщо Кремль у перший же день не вимкне на території РФ перелічені сегменти Світового Павутиння чи не поставить на них відповідні фільтри).

Згадаймо, що Фонд боротьби з корупцією, створений Навальним, уже не раз запускав у YouTube й інші соціальні мережі фільми-розслідування, присвячені особисто В.В.Путіну та його найближчому оточенню. Скажімо, фільм «Він вам не Дімон», випущений у 2017 році, має на сьогодні близько 42 мільйонів переглядів; у ньому розповідається про майно, накрадене за часи своєї присутності на найвищих поверхах влади Дмитрієм Медведєвим. Який наслідок? «Дімон» залишається у найближчому оточенні Путіна, а його усунення з посади прем’єра РФ пояснюється зовсім не впливом фільму…

Ще більш показовим є результат впливу на масову свідомість фільму «Палац для Путіна. Історія найбільшого хабара», який за першу декаду після його виходу на YouTube на початку 2021 року набрав 100,5 мільйонів переглядів. Але що то були за перегляди? Фільм триває 1 годину 52 хвилини, проте за даними Youtube, середня тривалість перегляду складає 18 хвилин 35 секунд. Загалом же через 10 днів після появи фільму, у нього було 32,6 мільйони унікальних глядачів, тобто хтось міг передивитися його двічі чи тричі, хтось – глянути на пару фрагментів, а хтось – вдовольнитися коротким шматком. При цьому 61% переглядів припадав на Росію. А далі кількість переглядів різко впала, і на сьогодні вона складає близько 125 мільйонів. Що ж стосується суспільно-політичного впливу на ситуацію в РФ, то він практично нульовий…

Чи є підстави вважати що результат запропонованої Навальним акції виявиться іншим? Такі підстави, як на мене, відсутні. Зайвим доказом того, що в інтегрованих до «русского мира» осіб відсутні як здатність, так і саме бажання отримувати нову, нестандартну інформацію, є історії, які розповіли двоє знаних спортсменів журналістам. Історії дуже й дуже показові.

Колишній гравець та тренер київського Динамо Олександр Хацкевич перестав обговорювати зі своїми батьками війну в Україні. Адже батьки, які живуть у Білорусі, певні, що не російська армія знищує Україну, а місцеві неонацисти: «Не хочу, щоб хтось зіштовхнувся із ситуацією, коли батьки не вірять дітям. Я надсилав батькам фотографії з Бучі та Гостомелю, але вони попросили припинити, у них інша інформація про цю ситуацію. І зараз ми, коли спілкуємося, теми війни не торкаємося. Кажу їм, що поїхав із Києва, а вони мені: «Ну, так, вас же бандерівці та неонацисти бомблять». Вони хочуть, щоб я повернувся до Білорусі, але я сказав, що паспорт Білорусі не поміняю, але буду жити в Україні».

А бронзова призерка Олімпійських ігор-2020 в артистичному плаванні Аліна Шинкаренко, чиї батьки з 2014 року проживають на тимчасово окупованій території Донбасу, взагалі опинилася у неймовірній ситуації. Ось що вона розповіла: «Так, ми перші дні з мамою дуже сварилися. Я одразу ж подзвонила їй та кажу: "Мамо, у нас стріляють, війна почалася". Це була 7-ма ранку. Певна річ, вона ще спала: "Зараз, я новини подивлюся". Передзвонює та каже: "Все нормально, наша і ваша армія стоять на кордоні, у них нейтралітет, а це ваші нацики стріляють". Я відповіла: "Добре, мамо, бувай". У нас родичі якраз у Волновасі. 25-го числа вони взагалі перестали виходити на зв’язок. І я говорю: "Мамо, там немає вже Волновахи, її розбомбили". На це вона відповідає: "Це ваші нацики б’ються з вашою армією"… Ми з нею дуже сварилися. Я назвала президента РФ не дуже коректним словом, а вона у відповідь теж відгукнулася. Кажу: "Наш президент найкращий". Вона відповідає: "А чого ти нашого ображаєш?" Я сказала, що він виродок… Прийшли до того, що нам немає про що між собою говорити».

Чи потрібні коментарі? Як на мене, тільки один: для жительки «ЛДНР» президентом є Путін. Крапка.

Вражає абсолютна (саме так: абсолютна) нездатність самостійно мислити, зіставляти інформацію, довіряти рідним. А Білорусь усе-таки не Росія, а «ЛДНР» тільки з 2014 року де-факто поза Україною, і ось таке торжество «русского мира». А в самій РФ це торжество ще більш повне та страшне, що доводять сотні перехоплених розмов вояків-убивць зі своїми рідними в «глибинній» Росії.

У всіх цих людей, у десятків мільйонів біологічних одиниць утрачена (чи, радше, ніколи й не існувала) здатність до осмислення дійсності, у них, як говорив знаний філософ Мераб Мамардашвілі, замість того – мур із словесних шлакоблоків. І пробити цей мур, щоб знищити тоталітарно-міфологічну конструкцію, в якій вони живуть і в яку прагнуть загнати інших, фільмами Навального чи пропонованою ним рекламою в соціальних мережах неможливо. Ніколи та ніяк. І навіть якщо нинішня ідея російського опозиціонера продиктована найкращими мотивами, це означає лише одне: він не знає свого народу. І навіть якщо кілька тисяч після перегляду таких роликів перестануть довіряти Путіну, залишаться десятки мільйонів, які, власне, і є цим Путіним. І для того, щоби впоратися з ним, потрібні зовсім інші інструменти, ніж фільми у соціальних мережах.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, газета "ДЕНЬ" (с)