Нумізматичний вибрик із загарбницькими замашками сучасної Румунії

АКТУАЛЬНО /

Рада Європи знає, що сучасні територіальні посягання будь-якої держави повинні відразу засуджуватися, але чомусь дивиться крізь пальці на витівки своїх недолугих членів. Незважаючи на це, недалекоглядний, з імперськими амбіціями, румунський член Євросоюзу собі це дозволив, а керівний орган Євросоюзу навіть не пожурив цього недолугого члена. До 100-річчя захоплення Північної Буковини королівством Румунії сучасна «демократична» Румунія випустила серію монет, правда, малим тиражем, яка присвячена цій події.

На монетах номіналом 100 лей (золото), 10 лей (срібло), 1 лей (томпак) та 50 бані (мідь) на аверсі зображено колишню резиденцію митрополитів Буковини (збудована в 1875 р. як противага волоському впливу на православне буковинське населення новоствореного у 1867 р. Румунського королівства), а нині – центральні корпуси Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича.

На реверсі – напис румунською: «100 років від об’єднання Буковини з Румунією 28 листопада 1918 року» з вдячними буковинцями, які радо зустрічають румунських загарбників. Який цинізм!!! Якщо хтось і радий був у Чернівцях та Північній Буковині захопленню нашого краю румунами, так це поодинокі буковинці румунського походження.Основна маса буковинців розуміла, що після більш як столітнього панування високорозвинутої і більш цивілізованої Австрії панування бідної та відсталої боярської Румунії на більш заможній Буковині – це як стрибок назад у майже середньовічний феодалізм з капіталізму.

Як свідчать очевидці, переважна більшість буковинців розуміла це і далеко не була у захваті від румунського нашестя. Так що буковинці не могли бути вдячними за окупацію румунами нашого краю. А тепер, через сто років, коли кордони вже встановилися, таке небажання добросусідських відносин з Україною недалекоглядні румунські правителі, ймовірно, ще і спеціально підбурювані російськими емісарами, виразили у випуску цих монет. Там, де двоє б’ються, завжди користає третя (російська) сила. Може, на це й було розраховано.

Буковина (і Північна, і Південна) – багатонаціональний край. Українське населення (русини) становило тоді 42 %, румуни - 32 %, решта – євреї та німці, менше поляків та вірмен. Тобто у Північній частині Буковини значно переважало українське населення, а у Південній – румунськомовне. Наприкінці жовтня 1918 р. в Чернівцях створено Український Крайовий Комітет (на чолі з Омеляном Поповичем), який був складовою частиною УНРади ЗУНР.

При цьому у другій половині жовтня 1918 р. депутат австрійського парламенту від Буковини (округ Чернівці), активний член «Румунської Національної Ради» Ґеорґе Ґрігоровіч у своєму виступі наголосив, що «у буковинських румунів немає абсолютно ніякого сумніву в тому, що українська частина Буковини повинна належати Україні, а румунська – Румунії». На початку листопада 1918 р. у Чернівцях відбулося Буковинське віче (понад 10 тисяч учасників), що прийняло рішення про возз’єднання Північної Буковини із ЗУНР та подальшу злуку у соборну Україну. Віче також висловило протест проти спроб «Румунської національної ради Флондора» оголосити всю Буковину «землею Румунії». 6 листопада 1918 р. останній австрійський губернатор Буковини Йозеф фон Ецдорф офіційно передав владу Омеляну Поповичу у Північній Буковині, а Аурелу Ончулу – у Південній Буковині.

Польські війська, одягнені й озброєні Францією, наступали на Українську Галицьку Армію (УГА) ЗУНР. Армія УНР воювала також на декілька фронтів – з більшовиками Росії та білогвардійцями, яких підтримувала АНТАНТА. Український Легіон Січових Стрільців, розквартирований на Буковині, змушений був виїхати на оборону Львова від польської інтервенції. Буковинці масово тікали від румунської агресії в УНР. Буковинський курінь, який був створений з гімназистів Буковини, влився в армію УНР. Талановитим військовим діячем української армії був виходець з Хотинщини полковник П. Болбачан. Користуючись цим (а також підштовхуване Парижем, що опікувався польською армією, яка в цей час воювала з УГА), 11 листопада 1918 р. румунське військо під командуванням генерала Я. Задіка захопило Чернівці, а згодом, долаючи опір слабо озброєних загонів самооборони, окупувало всю українську Північну Буковину.

28 листопада 1918 р. румунським окупаційним режимом було сфабриковане рішення т. зв. Генерального Конгресу Буковини під головуванням Янку Флондора, що складався винятково з румунів, про об’єднання Буковини з Румунією (дуже нагадує анексію Криму). Почалося зі знищення всього «австрійського надбання» краю. Нищили пам’ятники діячам, імператорам Австрії. Дійшло до того, що пам'ятник Шіллеру, який стояв на п’єдесталі перед міським театром, румуни скинули. Потім настала черга за усім українським. Вводилася цензура на листування, мітинги. За випуск українських листівок чи газет – смерть.

У школах, магазинах, на вулиці заборонялося розмовляти українською мовою. Виборчого права позбавляли всіх тих, хто виявив зневагу до румунської держави. Внаслідок цього під час перших виборів до румунського парламенту в листопаді 1919 р. право голосу мали 86 000 чоловік з 850 тисяч населення. У Чернівцях зі 140 тисяч населення було зареєстровано тільки 12 тисяч виборців. Українську інтелігенцію переселяли вглиб Румунії, а румунів – на Буковину.

Щоб не було ніяких запитань про територіальну належність Буковини, зробимо короткий екскурс в історію цього краю. Ще з давніх часів і Північна, і Південна Буковина була заселена племенами трипільської культури з четвертого тисячоліття до нашої ери. Споконвічні жителі Буковини – це слов’яни (Вікіпедія), про що свідчать стоянки зарубинецької та черняхівської культур. Буковина межувала з римською Дакією. Потім через Буковину пройшло багато кочівних народів та різних племен (готи, гуни, анти...). Антський слов’янський союз, що був першим державним утворенням, охоплював усю територію Буковини.Далі територія увійшла до складу Давньоруської держави, а згодом галицький князь Ярослав Осмомисл остаточно закріпив ці землі між Карпатами, Дністром та пониззям Дунаю за Руссю (Вікіпедія). І аж до кінця XIV ст. Буковина і вся Бессарабія входили до Галицько-Волинського королівства як Шипинська та Берладська землі (Шипинська земля – це територія сучасної Чернівецької області з основними містами Хотин, Цецин, Хьелів, Кіцмань, Лужани, Вашківці, Глибока, Кучурів, а Берладська земля – це територія між Карпатами, Дністром, Дунаєм та Чорним морем з містами Берладь, Серет, Сучава). З нашестям монголо-татар зв’язок Шипинської землі з Галичиною послабився, що призвело до правління на її території Золотої орди з XIV ст. Берладська земля була населена людьми, що втікали з давньоруських земель.

У середині XIV ст. Польща захопила Галицько-Волинське королівство (бо ще раніше князь Данило став королем Галицько-Волинської землі), а Шипинська земля була віддана мадярам як союзникам Польського королівства. Саме тоді на землях поблизу річки Молдова формується Молдовське князівство (з васальною залежністю від Угорщини) зі столицею в місті Серет, а потім у Сучаві. Угорський король Людовік І призначив своїм намісником воєводу Драгоша, який почав переселяти на ці землі волохів з Трансильванії (Семигороду) та Мармарощини. Староруська мова у діловодстві та церковних документах стала офіційною мовою князівства, що ще раз підкреслює причетність цих земель до Русі-України. Ось так на наших землях з’явилися волохи (румуни) і почали свою шовіністську справу.

Не хотілося б говорити про весь румунський народ, але, в цілому, про загальний розвиток його армії можна судити зі слів очевидців. Наприкінці червня 1941 р. румуни (як союзники Гітлера) перетнули кордон радянської Чернівецької області і зайшли у велике (понад 10 000 населення) с. Клішківці. Спочатку румун-підстаршина (сержант) запитав місцевого юнака, чи далеко ще Москва. А далі румунські вояки, побачивши на горбі сільську церву, викотили гарматку і з криком «Кремлін, Кремлін!!!» почали наводити її на Божий храм. Сільські жінки здійняли сильний ґвалт і мужньо відстояли сільську церкву. Румунські солдати, ідучи вулицею, крали все з парканів, що бачили, - порожні глечики, ганчірки тощо.

Українці толерантно ставляться до своїх сусідів. Ми не вимагаємо повернення Радівців, Серету, Перемишля, Ярослава, Холма, Суража, Стародуба та інших населених пунктів, що знаходяться тепер у складі інших держав, бо так склалося історично. Переділ кордонів до добра не приведе, а тільки до війни. Але, ради Бога, не лізьте на наші землі, не зазіхайте на наші міста і на нашу СВОБОДУ! Україна зробила помилку, обеззброївши себе! Одним з основних гарантів нашої безпеки була Росія. От Росія, як гарант, всякими неправдами й анексувала наш Крим (я так вважаю, це давно планувалося). Погано, що більшість росіян це підтримують.

Колись у Київському клубі колекціонерів я почув суперечку між двома перехожими. Перший, імовірно росіянин, сказав, що «Калининград – это исконно русский город!» Я хотів спитати, а що сталося з Кьонігзбергом, але стримався. Що на таке можна сказати? Добре вчіть історію. Правда, її теж пишуть переможці. Але рано чи пізно істина таки проросте.

Дуже неприємно те, що у випадку з фактом випуску монет до 100-річчя приєднання Буковини до Румунії українські політики не опротестували цю антиукраїнську акцію, що може бути першим кроком до загарбання Чернівецької області. Беззубість наших політиків просто обурює. А керівництва багатьох держав дотримуються політики подвійних стандартів. Так, посольство Ізраїлю в Україні оприлюднило ноту протесту щодо відзначення в Україні пам’ятних дат та ювілеїв. На цей раз Ізраїлю не до вподоби став Андрій Мельник. Раніше вони разом з Росією та Польщею наполягали на знятті звання Героя України зі Степана Бандери та Романа Шухевича.

Знову зробимо короткий екскурс в історію. У міжвоєнний час Палестина була однією з найбільш терористичних «гарячих точок» планети. Як пише газета «Україна Молода» (№ 94 за 2-3 жовтня 2020 р.), сіоністи, які взялися за створення своєї держави, боролися як з британцями, так і з арабами. Сіоніські терористичні організації «Іргун-Ецель» (керівник Іцхак Шамір) та «Лехіна» (Менахем Бегін) увійшли в історію всесвітнього тероризму. Банда колишнього радянського комсомольця Абрама Штерна грабувала банки, нищила мирне населення Палестини, нападала на податкові інспекції та поліцію. Терорист А. Штерн був убитий англійцями у 1942 р., але на його честь у державі Ізраїль названо вулиці і населений пункт. На рахунку єврейських терористів у 1946 р. був теракт у британській штаб-квартирі в готелі «Кінг Девід» у Єрусалимі. Тоді загинула 91 людина та отримали поранення 250 чоловік.

Як пише газета «Україна Молода», за голову організатора вибуху Менахема Бегіна англійці призначили винагороду у 10 000 фунтів. Пізніше Бегін стає керівником Партії свободи, у 1977 р. він став прем’єр-міністром Ізраїлю, а в 1978 р. отримав Нобелівську премію миру. Так само прем’єром Ізраїлю та лауреатом Нобелівської премії миру став інший терорист Іцхак Рабін. Слід врахувати, що члени цих організацій боролися проти Британії (за створення своєї незалежної держави), яка тоді воювала з фашистською Німеччиною, тобто вони автоматично були в кінцевому рахунку союзниками Гітлера в тій чи іншій формі. Тоді за що і чому цим терористам дали Нобелівську премію миру? І чим за них гірші українські патріоти Мельник, Бандера і Шухевич, що боролися за створення незалежної України?!

Подібна історія з Юзефом та Броніславом Пілсудськими – замах на російського царя Олександра III. Юзеф Пілсудський отримав п’ять років Сибіру, але і після цього він тероризує і грабує. Його називали спеціалістом з організації пограбувань поїздів, банків, а організована ним школа випускала убивць та грабіжників. Потім він став маршалом Польщі, улюбленцем мас. Його ім’ям названо вулиці, площі.Чим наші герої гірші за героїв Ізраїлю чи Польщі? Тим, що за боротьбу з ворогами вони не стали прем’єр-міністрами чи лауреатами Нобелівської премії миру?

Святкувати ювілей тих чи інших політичних діячів і героїв – це право і вибір кожного народу, і не треба чужинцям лізти зі своїми вказівками, кому яких героїв відзначати!

Олександр КАГЛЯН, краєзнавець,кандидат біологічних наук, 
лауреат премії Леся Мартовича (Київ)

Журнал “Нумізматика і Фалеристика” №1, 20121 рік