Один мікрорайон - десятки Героїв: у Ленківцях вшанують воїнів, які загинули за Україну

Історія
15 квітня 2024 року
1810
0

Меморіальну дошку воїнам УПА відкрили в лютому цього року в Мамаївцях. Фото: Чернівецька облрада

Восьмеро розстріляних та повішених на шибениці в 1944 році, четверо полеглих в російсько-українській війні, ще більше 30 перебувають нині в лавах ЗСУ. Це чоловіки-захисники - з мікрорайону Ленківці в Чернівцях. "Їх кликав біль за долю України" - захід пам’яті та шани Героїв проведуть у Ленківцях 21 квітня.

Їх згадають, за них помоляться. Десятки героїв - саме із Ленківців. Це й воїни УПА, й військові ЗСУ.

У всіх полеглих ленківчан є бойові нагороди

- Більше 30 наших ленківчан воюють. Серед них і вчитель музичного мистецтва гімназії №4, який мобілізувався 25 лютого 2022 року, на другий день після вторгнення, - каже Лариса БАСАРАБА, директор гімназії №4, що є співорганізатором заходу. - Троє випускників гімназії загинули. А загиблий Герой Іван Підгурський проживав на території мікрорайону, хоч і родом із Тернопільщини. Він викладав бойовий гопак для наших школярів. Його син навчається в гімназії.

Полеглі випускники гімназії - Володимир Бойко, Руслан Тащук та Дмитро Шпетко. В навчальному закладі облаштували куточок пам’яті Героїв. У кожного є відзнаки - за відвагу й самовіддану боротьбу.

"Захід пам’яті ми організовуємо спільно з товариством політв’язнів та репресованих, - каже пані Лариса. - Бо серед ленківчан є й учасники визвольної боротьби 1940-их років. Восьмеро наших свого часу утворили боївку. Історію їхньої боротьби ми активно досліджуємо, зокрема, цією темою зацікавилася й учитель історії. Та головне, що ще живі сучасники борців. Вони можуть просто розповісти про ті часи, про тодішню боротьбу".

Ворог не змінився, та українці - сильніші

Орися КОВАЛЬЧУК - племінниця воїна УПА Миколи Бідняка. Жінка наразі живе в Мамаївцях на Буковині. Та до 1970 року разом із бабцею та мамою була репресована в Росію. Додому повернулася лише в 1970-их роках, де заново вчилася розмовляти українською мовою.

- А хіба щось у ворога нашого змінилося? - каже пані Орися, розпочинаючи розмову. - Бабця розповідала, що і в 40-их усе забирали, всіх гвалтували... І зараз таке коять. Свого часу, зайшли радянські солдати на наше подвір’я, всю худобу вивели "для нужд русской армії". Ще за кілька днів прийшли за дідом і маминим братом. Ті відмовились вступати до лав радянської армії. То їх і забрали, де тримали у вагонах на залізничній станції. Наші чоловіки зуміли звідти втекти. Викопали копанку. Сховалися. Якийсь чоловік приносив їм літературу, співпрацювали... Потім хтось наших здав.

"Частину воїнів розстріляли на місці. А стрийка Николая повішали в Шубранці, бо зброї не мав при собі. Ще двох, знаю, повішали в Мамаївцях, - продовжує пані Орися. - На повішання зігнали всіх людей, навіть дітей. А тіла мертвих ще кілька днів просто висіли. Щоб місцеві боялися. Щоб розуміли, яка доля може їх чекати".

Своїми розповідями пані Орися, а також інші родичі воїнів УПА ділитимуться з іншими ленківчанами на заході пам’яті й шани.

- Бо історія повторюється. Ми маємо знати, що нас може чекати. Ми мусимо не допустити повторення, - констатує Орися Ковальчук. - Було, якось почула в тролейбусі розмову, мовляв, яка різниця, яка влада... А різниця - велика! Треба пам’ятати історію. Ворог не змінився. Та наша боротьба, наша пам’ять має бути стійкою і міцнішою, щоби його здолати.