"НКВС їх розстріляли і не дали поховати". Розповідь про загиблого ОУН-івця, який протистояв радянській окупації Буковини

Тітку та дядька 82-річного Іларія Басараби вбили бійці НКВС у 1944 році. Дядько Іларія Захарій Басараба не хотів воювати у Червоній Армії та записуватися у колгосп, натомість організував гурт селян, які палили документи в радянських установах та залякували комуністів, котрі розкуркулювали місцевих. Як радянська влада знищила людей, які хотіли незалежної України, Суспільне розповідає до 80-річчя з дня заснування ОУН на Буковині.

Іларій Басараба народився у 1942 році. Його родина мешкала у Ленківцях неподалік Чернівців. Матір Іларія була наймолодшою серед шести дітей у сім'ї. Дядько Іларія працював на залізниці.

"Він не хотів робити на землі, казав: "Земля родить раз на рік, а я собі піду на роботу і щосуботи буду фасувати гроші". Дуже гарно одягався: костюм, краватка, сорочка — він це любив".

У 1944 році Чернівці знову опинилися під радянською окупацією — чоловіків почали мобілізовувати до Червоної армії, а в людей забирали їхнє майно. Не бажаючи цього, Захарій разом із іншими місцевими чоловіками, втік у поле. Там вони облаштували криївку, де переховувалися від радянської влади.

Захарій разом із гуртом чоловіків, які також не бажали підкорятися окупаційній владі, приєднався до ОУН. Дослідник ОУН-УПА з Буковини Василь Мустеца каже, ОУН-івці вираховували та ліквідовували радянських активістів та місцеву окупаційну владу.

Частина місцевих підтримувала ОУН-івців, адже радянські активісти конфісковували в селян землю, продовольство та худобу.

Криївка ОУН-івців була секретною, її облаштували під землею в один рівень із ґрунтом на полі. Про це місце знали лише самі повстанці та дехто з їхніх рідних. Серед них була сестра Захарія Мидорія, вона часто приносила їжу до криївки.

Іларій каже, що серед ОУН-івців у Ленківцях з’явився зрадник, який здав місце розташування криївки силовикам НКВС. Вночі вони освітили це місце пострілами сигнальних ракетниць та розстріляли тих, хто вибіг з криївки. Серед них був 30-річний Захарій із 33-річною сестрою Мидорією. Їхні рідні приїхали до місця розстрілу, де загиблі були ледь прикопані глиною. Матір Захарія лише накрила обличчя сина хустинкою. Його золотий перстень зірвали з руки разом із пальцем, розповідає Іларій Басараба.

"Це вже мені бабця розповідала, що потім приїхали два старшії, мали на погонах зірки. Та й сказали моїй бабці так: "Не чіпайте їх, нехай вони там лежать, бо якщо ви їх зачепите, всіх вас вивезуть на Сибір"".

Родині навіть не дали поховати загиблих:

"То сказали стерти з лиця землі, хрест звідти забрати. Зрівняли поле, трактори порозтягали і все. Я тепер вже не знаю, де є те місце", — каже Іларій Басараба.

Він каже, що його бабця до кінця життя боялась, що їх таки відправлять у Сибір. Вона лякалась будь-якого стуку у вікно зі страхом, що НКВС повернеться, пише Суспільне.