Втратить боєздатність до осені. Юрій Бутусов про армію агресора та реальні строки фіналу війни — інтерв'ю НВ

За неповні три місяці повномасштабної війни проти України Росія втратила у боях безпрецедентну кількість особового складу та військової техніки, була змушена відступити й вивести війська з Київської, Сумської та Чернігівської областей, а тепер зосередила активні бойові дії на сході та півдні країни. Але й тут не досягла істотних успіхів. Про те, що відбувається у найгарячіших точках України й чого чекати від агресора у майбутньому НВ розпитав Юрія Бутусова, головного редактора видання Цензор.НЕТ і військового експерта.

— Як ви оцінюєте операцію з порятунку бійців з Азовсталі й чи була можливість вивести їх з оточення раніше воєнним шляхом?

— Проблема Маріуполя й Азовсталі полягає в тому, що наші війська з самого початку опинилися в найнесприятливішому становищі, яке тільки буває на війні. Дві наші бригади — 36-а окрема бригада морської піхоти ЗСУ, 12-а бригада оперативного призначення Нацгвардії, до складу якої входить полк Азов, — було направлено в оточення без забезпечення тилів. Вони з самого початку вели оборону в оточенні, оскільки при виїзді противника з Криму [на територію материкової частини України] жоден із чотирьох основних мостів не був підірваний — ні в районі Арабатської Стрілки, ні в районі Генічеська, ні в районі Чонгара тощо. Для контролю півдня України план оборони передбачав підрив мостів через Чонгар, що робило російський наступ [з Криму] важкоздійсненним. Усі мости й дамби було підготовано до підриву, але цього не сталося. Тому противник фактично безперешкодно проїхав до Мелітополя й Бердянська.

У цьому випадку слід було розгорнути оборону по осі Мелітополь — Токмак — це два ключові міста, які контролюють південь України, а ось є основною для контролю [сухопутного] коридору з Росії до Криму. Але в цих містах не було наших військ. Таким чином виявилось, що дві наші бригади в повному складі було розгорнуто не на ключовому напрямку руху противника, від якого залежить доля всього півдня, а спрямовано в найдальшу точку наших позицій — у Маріуполь. У результаті ворогові не довелося виявляти військового мистецтва при оточенні цього міста, оскільки він просто приїхав абсолютно відкритою дорогою. Таким чином, повне оточення Маріуполя відбулося 3 березня, а 12 березня наші війська було відкинуто на відстань 100 км від міста.

Усі необхідні рішення потрібно було ухвалювати в перший тиждень [повномасштабного вторгнення], коли це можна було зробити без втрат. Тобто, рішення про захист Мелітополя — Токмака в перші дні могло б урятувати південь України. Рішення про прорив у перший тиждень після того, як ворог зімкнув кільце навколо Маріуполя, могло б урятувати більшу частину гарнізону від оточення. Але цього не було зроблено.

У результаті захисники Маріуполя трималися так довго лише завдяки власному героїзму, боєздатності, неймовірній мотивації, самопожертві й величезним жертвам.

Щодо операції з порятунку захисників Азовсталі, безумовно, це єдине можливе рішення. Тобто люди, які послали бійців виконувати завдання у безнадійній обстановці й фактично чинити подвиг, зобов’язані рятувати їхнє життя. Отже це правильно. І, безумовно, Верховний Головнокомандувач зобов’язаний вирішувати цю проблему, яка створена внаслідок його рішень.

— Радник глави Офісу президента Михайло Подоляк заявив, що захисники Азовсталі зламали оперативні плани противника із захоплення сходу України й фактично змінили хід війни. Чи це так?

— Так, безумовно. Захисники Маріуполя повністю зламали всю російську стратегію. Росія навалилася на них усіма силами, очікуючи здобути легку перемогу. А виявилося навпаки — українські воїни використали цю можливість, щоб скувати резервні сили противника й завдати величезних втрат цілій низці частин та з'єднань. Це було шоком для російського командування й перевернуло всю логіку їхніх дій. Замість тріумфу вони зазнали серйозної поразки та сковування резервів, а нам це дало змогу стабілізувати обстановку. Тому Маріуполь справді здивував усіх, бо бився в оточенні 82 дні. Це, правду кажучи, за умов абсолютної переваги противника перевершує будь-яке розуміння витривалості та боєздатності. Це було несподівано для всіх. І найбільше для ворога.

— І як ви оцінюєте нинішній стан армії РФ?

— Російська армія зазнала стратегічної поразки й поступилася стратегічною ініціативою у війні. Замість досягнення цілей усі бойові дії звелися до досить невеликих тактичних операцій на окремих напрямках, які вже не становлять фактичної загрози Україні та вже не можуть зупинити мобілізаційне розгортання та постачання озброєння із країн Заходу. Тому російська армія нині намагається видавати тактичні успіхи за стратегічні. Противник намагається домогтися якоїсь переваги на Донбасі, хоча насправді його дії вже жодним чином не можуть змінити перебіг війни, а армія РФ зіткнулася з великою кризою боєздатності. Зараз Росія намагається просто завдати максимально великих втрат українцям і таким чином досягти тактичних успіхів, щоб якнайдалі просунутися хоча б на певних напрямках, зокрема, на Донбасі.

Думаю, російське командування вже розуміє, що попереду буде контрнаступ, і не один, тому намагається максимально просунутися, і це, як йому здається, допоможе оборонним діям на широкому фронті. Припускаю, що російське керівництво й далі продовжує сподіватися на якийсь політичний компроміс і очікує, що українське керівництво під загрозою економічної кризи та економічних втрат піде на поступки. Але, гадаю, ці плани російського командування проваляться так само, як і всі їхні початкові задуми.

— Російська армія зазнає відчутного дефіциту високоточних боєприпасів та нового озброєння й дедалі частіше застосовує застарілі радянські боєприпаси та військову техніку. Як це позначається на ході війни?

— Головна небезпека для України — боєздатні з'єднання наземних сил РФ. Високоточна зброя має велике значення у війні, але вона не може вирішити всі тактичні завдання. Все одно ключове значення має бойова стійкість та боєздатність наземних сил. У Росії із цим величезні проблеми. Боєздатність російського просування на Донбасі на даний момент пояснюється винятково наявністю у РФ переваги в артилерійських та мінометних боєприпасах, великій кількості бронетехніки та наявністю засобів коригування вогню. Але загалом уся ця перевага не є непереборною. Є тактика, сили й засоби, які Україна нарощує, і в принципі має всі можливості активними наступальними діями розгромити ударні угруповання російських військ, що лишилися, і зупинити їхній наступ на всій лінії фронту.

— У такому разі, коли, на вашу думку, наступ росіян на Донбасі захлинеться?

— Ініціатива в руках України. Як тільки ми завдамо непоправних втрат декільком ударним угрупованням противника, які ще проявляють активність на Донбасі, то все це буде зупинено. Росія вже веде наступ не великими силами, у них уже немає суттєвої переваги.

— Проте дедалі частіше з’являється інформація про те, що війна затягнеться, щонайменше, до осені, а то й до кінця року. Що ви про це думаєте?

— Війна вже затяглася на вісім років. Нічого не змінилося, крім масштабів бойових дій. Повторю, війна вже триває вісім років і може тривати довше. Тому що війна залежить не від емоцій, а від стратегії. Якщо Україна чинить активний опір та перемагає у війні, тоді війна може закінчитися. А самі собою війни ніколи не закінчуються. Таких прикладів у світовій історії немає.

А поки що варіантів закінчення війни й близько не видно. Поки ми не станемо достатньо сильними, щоб перемогти, жодних домовленостей не буде, і війна не зупиниться. Війна залежить від нас, це ми маємо проявляти ініціативу, ми маємо не відбиватися, а диктувати свою волю противникові. Як це було, наприклад, під час успішної Харківської наступальної операції.

— І коли настане переломний момент у цій війні?

— Перший переломний момент стався 1 березня, коли Росія не змогла виконати свій стратегічний план і її бліцкриг провалився. Другий переломний момент був 31 березня, коли російські війська визнали свою поразку під Києвом і втекли звідти. Третій переломний момент стався у квітні, коли російська армія замість продовження широкомасштабних бойових дій зосередилася виключно на бойових діях на Донбасі, а також у Харківській, Запорізькій та Херсонській областях.

Тому зараз у нас новий етап, коли ми повинні не просто зупинити ворога, а зобов’язані ефективно знищити російську армію та викинути її, щонайменше, з усього Донбасу. І варто сказати, що ми вже опанували й тактичну ініціативу, не тільки стратегічну.

— А як ви прокоментуєте повідомлення про можливий повторний наступ на Київ? Це справді можливо?

— Зважаючи на безграмотну стратегію Путіна, він здатний на будь-яку дурість. Напад на Україну — це була абсолютно не прорахована та провальна авантюра. Звісно, до такої ж авантюри вони [військово-політичне керівництво РФ] можуть вдатися ще раз і повторно спробувати напасти на Київ. Але наслідки для них будуть значно сумнішими. Шансів навіть вийти в район Києва та вести успішну битву у російської армії немає. У районі Києва та центральної України на них чекає розгром. Тому не думаю, що зараз вони готові до проведення таких операцій. Принаймні ми заздалегідь отримаємо необхідну інформацію, якщо така чергова шалена ідея спаде на думку російському командуванню.

— Щодня Генштаб публікує загальні бойові втрати Росії. Яку кількість особового складу ворога необхідно знищити українській армії, щоб Росія нарешті зупинила війну?

— Враховуючи, що РФ [спочатку] ввела в бій близько 200 тис. осіб, думаю, боєздатність російська армія втратить десь до осені — початку зими, якщо втрати будуть досить високими — щодня близько 500 осіб убитими та пораненими.

Росія має зазнати дуже великих втрат і насамперед серед кадрових військовослужбовців: молодших офіцерів та командирів взводів, рот та батальйонів. Як тільки ми навчимося наносити точні удари по російських військах на передовий і завдавати їм значно більших втрат, ніж зараз, тоді війна закінчиться тим, що ми повністю виб'ємо російську армію з території Донбасу і звільнимо його, а на другому етапі — Крим.

— Що означає для України ленд-ліз, наскільки це значущий фактор для ходу війни, і чого саме тепер слід очікувати нам із США?

— Ленд-ліз для нас — це порятунок та можливість повністю забезпечити матеріальну частину війни. Це має колосальне значення і передбачає постачання будь-яких видів матеріального постачання. Адже для того, щоб застосовувати озброєння, потрібна відповідна інфраструктура. І якщо поглянути на історію Другої світової війни, ленд-ліз — це насамперед програма, яка забезпечувала комплексне постачання ресурсів для опору для всієї країни. Це було і паливо, і транспорт, і продукти харчування тощо.

Але слід розуміти, що ленд-ліз не означає, що хтось думатиме за нас. Україна формує заявку і її дослівно, добуквенно виконують. Якщо Київ чогось не замовив, це наша проблема. Тому ленд-ліз гостро підніме ще одну важливу проблему — проблему оборонного планування. Таким чином, щоб ленд-ліз був ефективним, необхідно, щоб в Україні запрацювало оборонне планування, якого, на жаль, не було до війни, то хоч зараз маємо його вибудовувати вже хоча б під ленд-ліз.

— Якщо провести історичні паралелі, то, на вашу думку, на яку війну найбільше схожа російсько-українська війна?

— Кожна війна має щось спільне та щось особливе. Принципи кожної війни є абсолютно однаковими. Наша не має якихось істотних відмінностей від того, що 2500 років тому описував Сунь-дзи [автор трактату Мистецтво війни] — ті ж принципи й стратегії. А для того, щоб розуміти нашу війну сучасною мовою, рекомендую прочитати книгу Безіла Ліддела Гарта Стратегія непрямих дій. У ній усе, що відбувається з нами, описано детально, просто й лаконічно.

А щодо особливостей, безперечно, є багато цікавих нюансів, яких не було раніше. Наприклад, безпрецедентна війна смартфонів, коли мобілізація країни відбувається через соціальні мережі, інтернет та ЗМІ.

Коли для коригування вогню використовуються фото та відео з пабліків та інтернет-акаунтів. Коли перевагу російської армії можна подолати за допомогою масового застосування, скажімо, квадрокоптерів, а українська армія, як виявилося, здатна діяти без наказів та розпоряджень.

Роман ФЕЩЕНКО, НВ