Автівка й дрони побратимам: колишній військовий Олег Гетманчук з Сторожинця розмальовує державні стяги, які продають на аукціонах за кордоном на допомогу армії

Близько сотні прапорів України розмалював сторожинчанин, колишній військовий Олег Гетманчук для потреб Збройних Сил України. Спочатку він художньо розписував державні стяги для бригади, в якій служив, згодом - на замовлення захисників та їхніх сімей. А коли з’ясувалося, що хобі Олега може принести ще й кошти для ЗСУ, він почав розмальовувати прапори для продажу їх на аукціонах закордоном, які організовували українські волонтери. За виручені кошти купували автівки та дрони і передавали їх на фронт. Найбільше вдалось вторгувати за один такий прапор… 3 тисячі євро. За ці кошти одразу ж придбали авто і відправили на передову.

- Перший прапор розмалював… на «нульовці», - каже Олег Гетманчук. -На той час ми утримували позиції поблизу с. Шахтарське Донецької області, в районі Вугледарського напрямку. Там, до слова, відбувся мій перший бій з ворогом. Старшина Ярослав Загорій дізнався, що я - різьбяр, і попросив мене створити бойовий прапор нашої роти. Річ у тім, що наша 68 окрема єгерська бригада була створена у надзвичайно швидкий термін - за 3 дні, в той час, як згідно з законом цей процес може тривати до 70 діб.

- Бригада ще не мала ні емблеми, ні шевронів, ні бойового прапору. Спочатку старшина запропонував вибрати символом нашої єгерської роти оленя. Цю благородну тварину я зображував на перших бойових прапорах роти, використовуючи лише чорний маркер, який мали всі бійці на позиціях (для того, щоб у разі поранення, зазначити точний час накладання турнікету - щоб його не перетримати і не відбулося відмирання тканин).

Малював просто на ящику від патронів… На початку минулого літа у бригаді обрали інший символ - рись, а ще згодом - росомаху, яка досі прикрашає наш бойовий стяг. Її зображую на зеленому фоні, що символізує ліс, із сокирою в лапах, адже наша бригада носить ім’я Олекси Довбуша, - додає колишній військовий.

У бойову бригаду потрапив з третьої спроби

Цікавий шлях подолав Олег Гетманчук, щоб потрапити саме у 68 окрему єгерську бригаду. Вже на другу добу після повномасштабного вторгнення, 26 лютого, він, офіцер запасу, сам звернувся у військкомат і записався добровольцем.

Спочатку його відправили у розподільчий центр комплектації військових у місто Яворів Львівської області. Там Олега «забракували» за віком (чоловіку на той час виповнилось 56 років) і відправили назад у Сторожинець. За декілька днів Олегу зателефонували з військкомату і він поїхав у Тернопіль. Але і там буковинець не пройшов відбір: набирали артилеристів - фізично сильних молодих хлопців, більшість - з фізико-математичною освітою.

- Я закінчив військову кафедру, - каже чоловік, - але, що гріха таїти, я там також малював. А за освітою я - історик… Тож мене вдруге відправили додому… Після третього виклику з військкомату я поїхав у Рівне. Там до мене приєдналися хлопці з Рівненської, Хмельницької, Івано-Франківської та інших областей. Буковинців було мало. Ми навчалися військової справи на полігоні, жили в палатках поблизу Рівного. Потім нас відвезли на Донеччину. Пам’ятаю: привезли на місцевість, де була «посадка» та поля, і сказали: «Окопуйтесь. Тут буде ваш дім. Як облаштуєте його, так і будете жити. Чим глибше викопаєте окоп, тим матимете більше шансів вижити».

Один з прапорів намалював для доньки побратима, що пропав безвісти

Як офіцера, Олега Гетманчука призначили на посаду заступника командира 6 роти по морально-психологічному забезпеченню. На фронті отримав підвищення - звання старшого лейтенанта. Як і командири взводів його роти, перебував на «нульових» позиціях разом зі своїми бойовими побратимами.

- Хлопці нашої роти брали участь у знаному в Україні бої під Павлівкою у листопаді минулого року, - розповідає буковинець. - У результаті бою з 155-ю бригадою ВДВ «Владивосток», українські військові відправили на той світ близько 300 рашистських морпіхів. Звісно, з нашого боку було теж багато поранених і загиблих. Серед інших - командир 2-го взводу Віталій Шакіров, 1981 року народження. Він підірвався на міні… Шестеро наших військових тоді пропали безвісти. Є надія, що живі, що в полоні. Бо немає свідків їхньої загибелі, не знайшли останків тіл…

Я спілкуюся з рідними цих військових. Їхні дружини та матері постійно телефонують до мене, щоб поцікавитися, чи нема якихось звісток. Вони шукають своїх рідних людей на сайтах полонених – своїх та ворожих, в соцмережах. Одного захисника (Романа Твердого з Рівненської області) рідні начебто побачили на ворожому відео - худого, "зарослого"…

Його донька звернулася до мене з проханням розмалювати і їй бойового прапора. Звісно, відмовити не зміг. А згодом вона надіслала це фото…Олег Гетманчук показує фотографію вродливої дівчини, обгорнутої у стяг, яка так очікує на повернення свого батька…

Майже двадцять захисників з нашої роти загинули на війні

- А це - ми з побратимами з іншим прапором, що я розмалював, - демонструє фото на телефоні Олег. - Цих обох хлопців вже немає в живих. Командир 2-го взводу Віталій Шакіров та т.в.о. командира 6 роти Олег Вязовченко загинули, як герої.

Мертве тіло заступника командира 5 роти по морально-психологічному забезпеченні Андрія Міщука вороги взагалі… замінували (!), щоб підірвати військових, які будуть забирати його з поля бою. Вчасно побачили… Тіло таки забрали… А командир І взводу Максим Свинарьов, щоб вижити, отримавши під Павлівкою важке поранення спини та голови, повз до позицій наших захисників 3 доби. Чому так довго? Щоб його не добили вороги, повз тільки вночі, а вдень прикидався мертвим і лежав на холодній землі (це був листопад)…

Загалом з першого складу нашої роти нині на війні залишилося тільки 7 військових. Вони вже майже два роки (вдумайтесь!) без ротації знаходяться у зоні бойових дій. Нині дають відсіч ворогу на Лимано-Куп’янському напрямку, який є чи не ще більш обстрілюваний ворогом, аніж наші попередні позиції на Донеччині. Близько двох десятків захисників з нашої роти загинули на війні (!). Дехто з тих, хто отримав поранення, теж не вижив. Троє відійшли у кращі світи вже згодом - через проблеми з серцем, тиском…

У нашій бригаді воював народний депутат Олег Барна

Взагалі у нашій бригаді воювали надзвичайно цікаві особистості: колишній народний депутат України Олег Барна, який теж загинув на війні, відомий музикант та поет Павло Вишебаба, режисери (зокрема, Львівського драмтеатру), художники, музиканти. Усі вони - добровольці, які стали на захист України за покликом серця.

У нашій роті був хлопець - рідний брат воротаря «Шахтаря» Сергій Різник, який нікому не розповідав про свою відому рідню (про це ми дізналися після його смерті). Ймовірно, він теж міг уникнути мобілізації, але взяв у руки зброю.

«Ви поїхали з зони ведення бойових дій, але, бачимо, що додому так і не доїхали»

Олег Гетманчук пам’ятає всі імена і прізвища своїх побратимів, наче він досі знаходиться пліч-о-пліч з ними на позиціях…

- Чоловік дуже важко відходив від військових дій та втрат, які пережив, - зауважує дружина Ірина. - Як тільки приїхав, протягом тривалого часу до нього постійно телефонували побратими, щоб запитати, що робити і як у тій ділянці роботи, яку робив Олег. Якось хлопці на фронті зауважили: «Ви поїхали з зони ведення бойових дій, але, бачимо, що додому так і не доїхали». А ще постійно наголошують: «Такого замполіта вже точно не буде». Бо він виконував багато функцій військових, окрім своїх, а ще захищав права солдат перед керівництвом.

- Довелося вирішувати багато мобілізаційних, господарських, юридичних питань, - пояснює Олег. - І поранених та контужених вивозити з зони ведення бойових дій, і посилки їм відправляти… Багато часу витрачав на «бюрократичну писанину», яку вимагають у армії. Крім того, ми зазнали чималих втрат і через це у мене збільшилося обов’язків: командир 1-го взводу отримав важке поранення, 2-го взводу - загинув, 3-го - отримав сильну контузію, а старшина - серйозне поранення спини (осколки, до слова, не витягнули до сих пір, але він і до нині воює).

Усі ці фактори відбились на фізичному та психологічному стані Олега, тож він так «вигорів» морально, що його побратими самі наполягали на потребі буковинця підлікуватись. Ще й тесть має інвалідність 1-ї групи… Тож на початку грудня, після 9 місяців участі у активних бойових діях, Олег Гетманчук звільнився у резерв.

- Стан чоловіка був жахливий, - зізнається Ірина. - Завжди компанійський, він нікого не хотів бачити, ні з ким розмовляти, повністю закрився у собі. Олег відчував страшенну втому і всі ознаки депресії. А згодом ще й помер його батько… Тож ми мусили звернутися до психотерапевта, щоб вивести чоловіка з цього стану.

- Я постійно відчував провину: що я тут, а мої побратими залишилися на війні, - додає Олег. - Як це почуття оминуло тих чоловіків, які усіма можливими способами уникають мобілізації, - не можу збагнути…

Розмальовування прапорів - як вихід з депресії

Єдиною відрадою для Олега Гетманчука стало розмальовування державних прапорів. 5 грудня він звільнився у запас, а 22-го почав малювати.

- Приїхав додому з двома наплічниками: в одному віз речі, а в іншому - прапори з маркерами, - каже колишній військовий. - Їх розмальовую і передаю «Новою поштою» для своїх побратимів. А ті, в свою чергу, окремі лишають собі на згадку, а на інших ставлять підписи і передають волонтерам за кордон для їх подальшого продажу на аукціонах. Прапори, до яких приклав руку, продавали в таких країнах, як США, Англія, Італія та Польща… А один з прапорів намалював для англійців, щоб подякувати їм за рації «Motorola», які вони надіслали нам на фронт.

А ще сім’я Олега спричинилася до придбання трьох автівок для військових, організувавши збір через соцмережі. Одна з них, на жаль, потрапила у ДТП, а двома ще й досі користуються побратими Олега на фронті.

- Також син передав для наших потреб «Starlink» (тих станцій супутникового зв’язку, що видають централізовано, не вистачає), - зауважує Олег. - Постійно допомагали нашій роті парафіяни та настоятель сторожинецької УГКЦ, волонтер отець Іван Гопко. Зокрема, придбали такий необхідний на фронті дрон.

Повернення до різьбярства

До війни Олег Гетманчук був відомий у мистецькому колі своїми майстерними, складними та водночас дуже символічними роботами з різьби по дереву. Серед них - патріотичні, філософські та релігійні скульптури, панно, картини та ікони, рами для дзеркал, декор для меблів, прикраси для сходових клітин і підставки для мисливських трофеїв…

Чи не найбільшу славу здобула робота Олега Гетманчука з зображенням Георгія Побідоносця, висотою 1 м 70 см, над якою Олег працював аж 8 місяців. У ній майстер обробив чотири породи дерева - липу, горіх, морений дуб та червоне дерево, і не використав жодної фарби.

А роботу з зображенням дівчини у терновому вінку з заплющеними очима, яка кричить від жаху, взагалі багато хто називає пророчою.

- За моїм задумом, це - Україна, - ділиться сокровенним різьбяр. - Прагнув передати страждання нашої Батьківщини від горя, яке вона пережила. Назвав роботу, використавши гру слів, - «З широкозаплющеними очима». Хоч її очі заплющені, але на вінку визирають очі мертвих душ українців, а квіти на її обличчі - це пролита ними кров… Я закінчив цю роботу у 2021 році, а наступного року відбулося повномасштабне вторгнення росії на територію нашої держави…

Невдовзі Олег Гетманчук планує повернутися до улюбленої справи. Вже навіть виготовив з пластиліну фігурки персонажів книги «Дон Кіхот», щоб згодом створити ці образи з дерева.

- Ще до війни в мене замовив ці фігури один колекціонер зі США, - розповідає різьбляр. - Їх планую зробити з грушки, яка є досить важкою в обробці. А з пня з яблуні, який Ви бачили в мене на подвірʼї, планую зробити релігійну роботу - розпʼяття Ісуса Христа. Україна теж нині у стражданнях. Надіюсь, її чекає воскресіння.

УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ У ВІЙНІ, ЯКЩО…

На думку Олега Гетманчука, є декілька пунктів, які сприятимуть якомога швидшій перемозі України у війні з Росією.

Якщо допомога від країн-партнерів надійде одразу і у тому обсязі, який нам необхідно, а не «дозовано», як відбувається сьогодні.

«Звісно, ми, українці, маємо бути дуже вдячними усім країнам-друзям України, що не залишили нас наодинці з таким сильним суперником - ми б не вистояли без їхньої військової допомоги. Але, якщо б усю кількість зброї (ту, яку конкретно називає генерал Залужний) надали б одразу, то ми просунулися значно швидше вперед. А поки снаряди для артилерії треба економити, «далеко на заїдеш»», - впевнений Олег.

Дрони та безпілотники – чим більше, тим краще.

«Війна перейшла на такий етап, що дрони і безпілотники іноді відіграють одну із вирішальних ролей. Не забуваймо, що наші вороги теж мають їх вдосталь».

Авіація.

«Маємо надію, що коли надійде у достатній кількості, – це пришвидшить контрнаступ ЗСУ».

Авто для потреб ЗСУ.

«Їх ніколи не буває вдосталь, бо цілими вони надовго на фронті не затримуються».

Усі сфери життєдіяльності українців треба централізовано перевести «на військові рейки»

«Фонтани, стадіони, бруківки та інші обʼєкти інфрастурктури – кому це зараз потрібно? Чому бабуся має дати зі своєї пенсії 10-20, а то й більше гривень військовому на потреби, і в той же час мільйони гривень місцева влада витрачає на благоустрій?! Для кого ви це робите – щоб росіяни прорвали оборону і все понищили ракетами та авіацією?»

Суспільство: війна стосується усіх!

«Чому одні воюють майже два роки без ротації, а інші, повні сил і здоров’я, гучно святкують у ресторанах, відвідують тренажерні зали тощо. У них - немає війни! Дехто з таких чоловіків навіть має військову освіту. Якщо б усі чоловіки хоч по півроку відслужили (а потім була ротація), то з такою кількістю військових ми добилися б значних результатів у просуванні ЗСУ! Окремо слід сказати про тих чоловіків, придатних до військової служби, які втекли за кордон, щоб уникнути мобілізації. Вони мають понести за це відповідальність. Війна стосується усіх українців, тут нема обраних…»

Суспільство: усі мають прикласти зусилля до нашої перемоги!

«Ми не маємо права «втомлюватися» від війни! Кожен, хто як може, має наближати перемогу України! Донатьмо, хто скільки має змогу, працюймо на благо нашої держави, долучаймося до волонтерів для допомоги армії!

МАСКУВАЛЬНІ СІТКИ!.. ЗСУ мають велику потребу в них! Ті, що були на початку війни сплетені українцями, - або знищені, або залишені на позиціях (вони стають надзвичайно важкі, коли намокають, а, крім них, військові на своїх плечах тягнуть не один десяток обладунків).

Також хочу наголосити, що харчів у військових, дякувати Богу, предостатньо. Тож краще обʼєднатися для плетіння маскувальної сітки або скинутися коштами на те, що допоможе зберегти життя кожному захиснику, - безпілотник, прилади нічного бачення, тепловізор, рації чи автівку»…

Олеся КОСТАШЕК, спеціально для БукІнфо (с)
Фото авторки та з особистого архіву Олега Гетманчука