Контрнаступу ЗСУ на Півдні чекати не варто - британський експерт в інтерв’ю ВВС

Оглядач з питань оборони, професор Ексетерського університету Джонатан Маркус вважає заяви про близькість контрнаступу спробою відтягти російські сили зі східного фронту. На його думку, жодна зі сторін - ні Україна, ні Росія - не має достатніх сил для того, щоб перевернути хід війни на свою користь, а перемогу України забезпечить стала підтримка західних союзників. Водночас експерт вважає тактику ЗСУ на півдні розумною, бо вона вирішує два важливі завдання: деморалізує сили росіян і сіє паніку в їхніх лавах, з одного боку, а з іншого - реально підриває їхню боєздатність влучними поцілюваннями. Про це він розповів у дуже цікавому інтерв’ю ВВС-Україна.

Новий етап війни

BBC: Війна в Україні, схоже, вийшла на стадію, коли на полі бою жодна сторона не має переваги. Росіяни повільно просуваються метр за метром, а українські збройні сили завдяки сучасній зброї поцілюють у больові точки росіян у тилу - зокрема, завдяки мобільним системам залпового вогню HIMARS і системам М777.

Яка ваша оцінка - куди все рухається і чи видно цьому край?

Джонатан Маркус: На жаль, краю цьому наразі не видно. Я думаю, що ми є свідками нового етапу війни. Це не глухий кут. Тому що - як ви вже згадали - на полі бою є зрушення, однак ця війна все більше і більше перетворюється на "війну на виснаження". І причин цьому є кілька.

Якщо озирнутися на самісінький початок бойових дій, то помітно, що в цій війні перевага на боці тих, хто тримає оборону. Україна на початку війни - і це для багатьох людей стало несподіванкою - зуміла організувати дієву оборону і відтак змусила росіян переглянути їхні початкові стратегічні цілі.

Після цього росіяни перейшли в наступ на Сході, де вони справді захопили значні території. Але заплатили за це страшну ціну. Тому що українці, знову ж таки, організували дуже ефективну і руйнівну для росіян оборону. І це цікаво з огляду на те, що тепер, сказати б, ролі помінялися.

Ми багато чуємо про український наступ на Херсонщині. І зараз дуже цікаве питання - чи справді українські збройні сили мають достатньо маневреної ударної сили для успішного розгортання такого наступу. Як на мене, попри всі оті заяви, що українці збираються вже невдовзі відвоювати Херсон і так далі, серед більшості експертів переважає думка, що жодна сторона зараз не має отих маневрених ударних потужностей, щоб вийти з цього виснажливого протистояння. Принаймні в наступні кілька місяців.

Контрнаступ не на часі?

ВВС: Коли говорити про отой заявлений контрнаступ на Півдні, на Херсонщині, прицільні удари ЗСУ по мостах через Дніпро, по складах і лініях постачання росіян - чи могли ті удари завдати супротивнику достатньої шкоди, щоб можна було планувати наступальні операції? Чи це наразі передчасно?

Джонатан Маркус: Це справді цікавий епізод у цій війні. Дійсно, українські збройні сили вдало використовують на свою користь отримані від Заходу озброєння. Чи американські HIMARS, чи і реактивні системи залпового вогню від інших країн - українці їх ефективно застосовують для ударів у тилу росіян. Склади з боєприпасами, логістичні вузли, командні центри - і так далі. Мости під Херсоном. Оті "загадкові" вибухи на складах - чи на військових базах у Криму (сміється).

Так - усе це насправді скидається на те, що вони готують ґрунт для можливого контрнаступу. Тут особливо важливі склади з боєкомплектами, бо Росія досі має значну перевагу в далекобійних артилерійських системах.

Проблема полягає ось у чому: ви можете як завгодно підготувати собі поле бою, але для початку успішного наступу потрібна перевага в живій силі "три до одного": щоб на одного солдата оборони припадало троє в атаці. Українці на Півдні не лише не мають такого рівня переваги, а й, на мою думку, в них немає достатньо вишколених, натренованих, маневрених сил для того, щоб розпочати такий наступ.

То що ж тоді відбувається? Як на мене, відбувається дещо дуже цікаве. На Півдні ми бачимо дві цікаві речі. По-перше, дуже точні українські удари по ключовій інфраструктурі росіян, які їх виснажують, частково ізолюють і так далі. А по-друге, це також змусило росіян перекинути значну частину їхніх сил зі Сходу на Південь.

Росіяни не дурні - вони побачили, що українці роблять, - і почали терміново укріплювати свої позиції біля Херсона, перекидаючи туди додаткові сили - зокрема, елітні десантні підрозділи. Така велика кількість війська на марші дала українським силам додаткові шанси вдарити по них своїми далекобійними ракетами.

Але мені здається, що навіть якщо українські сили мали чисельну перевагу ще кілька тижнів тому, то - принаймні мені так здається - шанс перейти в контрнаступ минув. От що ми будемо бачити в наступні кілька тижнів - то це подальші українські удари високоточною зброєю, щоб і далі деморалізувати, ізолювати і виснажити росіян.

І вже чітко видно, що значні втрати росіян почали даватися взнаки. Вони втратили багато особового складу елітних підрозділів. Ті добровольчі підрозділи, які вони набирають зі скрипом і куди беруть будь-кого, придатні не для поля бою, а хіба для утримання вже окупованих територій.

Багато кому це видається неймовірним - але росіянам справді не вистачає людей і техніки! Росіяни шкребуть по дну кількох типів бочок. Вони сподіваються якось пережити цю зиму - і дуже хочуть за час цієї зими створити докорінно іншу атмосферу довкола України і її підтримки з боку Заходу.

Ключове - підтримка Заходу

ВВС: Росія домовляється про постачання бойових дронів з Ірану і шукає собі інші ринки збуту для енергоносіїв і інших союзників. На наших очах світовий порядок і усталені політичні союзи трансформуютья: з одного боку, Україна і Захід, з іншого - Росія і автократичні чи теократичні режими на кшталт КНДР й Ірану. Що стане вирішальним для того, щоб схилити ці терези на користь України і Заходу?

Джонатан Маркус: Ключове значення матиме нерозривність зв'язків між Україною і Заходом. І саме на цьому Росія зосередить свої зусилля - щоб послабити ці зв'язки, особливо в найближчі кілька місяців і взимку. Ми вже бачили, як вона це робитиме - зривом енергопостачання до Європи. Тут маємо явну проблему.

Далі - Росія знає, що можливості західних виробників зброї - особливо боєприпасів, які отримують ЗСУ, - не є безмежними. Ні. Америка має величезні збройні сили, це так, але Америка не виготовляє боєприпаси в тому обсязі, який потрібен для ведення великої війни. А люди забувають, яка це велика війна. Досить поглянути на площу України. На розміри Росії - щоб усвідомити масштаби цієї війни.

Тож Путін сподівається, що, зокрема його енергетична зброя призведе до того, що західні уряди зменшать підтримку України, почнуть підштовхувати Україну до якогось компромісу в надії припинити війну.

Чого хоче Путін?

Мені здається, що Путін дуже хотів би заморозити конфлікт, відновити сили - а тоді зі свіжими силами знову відновити досягнення своїх стратегічних цілей в Україні. А вони загалом не змінилися. Він усе ще прагне завоювати більшість України.

Завдяки українському опору і західній підтримці Росія лиш переглянула часові рамки досягнення своїх цілей. Тому росіяни зараз надіються на одне: що потік західної допомоги для України виснажиться, кран буде підкручений, і потік перетвориться на тонку цівочку.

Бо справді - скільки ще одиниць артилерії, систем HIMARS може надійти? Так він собі думає. Він може бути правий. Поживемо - побачимо. А може і кардинально помилитися. Я дуже пильно вивчаю ситуацію і зберігаю безліч публікацій на цю тему. І ще перед початком війни мій файл під назвою "Розбіжності в Америці, розбіжності в Європі" був величезний!

Та коли дійшло до діла, то підтримка України з боку Заходу - просто надзвичайна. Це не означає, що вона буде постійна. Це не означає, що не буде країн, які почнуть вагатися і так далі. На мою думку, наші геополітичні цілі (позбавити Європу залежності від російських енергоносіїв) і наші кліматичні цілі (якнайшвидше перейти на відновлювальні джерела енергії ) дивним чином зійшлися. Нас чекає одна важка зима - може, дві. Але є переконання, що варто потерпіти і що це ціна, яку варто заплатити.

ВВС: У час, коли у ЄС, США, на Заході загалом росте інфляція - чи не виникне спокуса "змусити сторони до мирних переговорів", такого-сякого компромісу… Чим це все скінчиться?

Джонатан Маркус: Я не знаю, чим це скінчиться, але якби сталося так, що Україна була б спустошена, зі значними частинами своєї території під російською окупацією, а Путін, заплативши високу ціну, досяг бодай частину своїх цілей, - це було би катастрофою для всього Заходу.

В першу чергу - для України, звичайно, але також для Європи. А якщо поглянути далі, то Китай пильно стежить за подіями, розмірковуючи над односторонніми збройними діями на Тайвані. Це матиме наслідки для всього світу. Боюся, ніхто не знає зараз, як довго триватиме війна. Перефразовуючи вислів Черчилля, це ще навіть не початок кінця, це тільки кінець початку.