Блоги

СЛОВО ВІД ТОМКІВА / Сірого зимового дня 1971 року від Чернівецького університету до тодішнього кінотеатру «Жовтень» (зараз «Чернівці») йшла група студентів на чолі з керівником літературної студії, письменником Михайлом Івасюком. Молоді літератори поспішали на зустріч у Будинку піонерів на вулиці Горького. Вперше на такий захід, де читалися переважно вірші, було запрошено першокурсника, який писав прозу. Власне, всі філфаківці щось колись писали. Але той студент писав або малював у щоденнику щоденно з методичністю спортсмена, який тренує себе вправами…

БЛОГ ВІД ТОМКІВА / Сірого зимового дня 1971-го року від Чернівецького університету до тодішнього кінотеатру «Жовтень» (сьогодні «Чернівці») йшла група студентів на чолі з керівником літературної студії письменником Михайлом Івасюком. Молоді літератори поспішали на зустріч в Будинку піонерів по вулиці Горького. Вперше на подібний захід, де читалися переважно вірші, був запрошений першокурсник, який писав прозу. Власне, всі філфаківці щось колись писали. Але той студент писав або малював у щоденнику щоденно з методичністю спортсмена, який тренує себе вправами…

БЛОГ ТОМКІВА / Як спускався Мільо Софійчук з Кінашки в долину купити хліб, сірники, цвяхи чи ще щось із того, що рано чи пізно виходило з запасів, то у першого-ліпшого питав «що там є світами?..». І трохи лукавив. Бо ті «світи» він бачив, навіть хотів чи не хотів. Адже щоранку, коли «кутався», тобто, годував двох коней, курей, корову, бичка, льошку й кабанчика, цікавився, чи в кошарі вовк не потягнув вівцю — щоразу в добру погоду справа від пивниці, якщо дивитися з ганку, перед ним в далині синіли не просто гори в Румунії, від якої над дверима дідівської хати залишилась металева табличка «Comuna», а розчинений в синій імлі Євросоюз.

БЛОГ ВІД ТОМКІВА / У всі часи гуцули з горбів їздили «в долину» на зарібки туди, де окрім смерек земля родить ще й хліб. Заробляли чи грошима, чи зерном, кормами для худоби, чи кожен окремо, чи в будівельних, городніх бригадах. А як стала Україна незалежною, то почали їздити ще більше, і далі, і хто куди — хто в Італію, хто в Москву. Хтось вертався, клав хату, а хтось з одвічною тугою за землею, яка хліб не родить, залишався. Кому як виходило. Старшому сину захаричівського фірмана Дмитра Хоров’юка Василеві вийшло так, що як поїхав він у Росію, то там найшов собі не лише роботу, але й дівку.

КАРПАТСЬКИЙ ДУХ / Коли хтось з чоловіків у лісгоспівській їдальні хотів ущипнути Ілону Штефурякову, то вона кричала «не ківай мене» так, що то означало якраз навпаки… Щоки Ілони рум’яніли йонами, очі грали бісиками, а груди натискали на сорочку двома щойно звурдженими будзами чогось такого, що мало дозріти або в сир, або бринзу, або в щось інше смачне і не для всіх... Матерія, куплена в Косові на базарі, ледве стримувала те безперервне достигання. А, може, десь таки й не стримувала... Бо Ілону бачили то в кукурудзах в Шпетках, де дітлахи пасли корови, то на «Кіліманці», де шум бурхливої Путилки поглинав чийсь лоскітний сміх в корчах, то в лісі в Біскові, де мох м’якіший за перину. І бачили Ілону не саму…

БОГООБРАНІ / Під час підготовки минулого матеріалу про плеяду видатних депутатів, ми навмисно не згадували тих обранців, які порвали тісні зв’язки з Буковиною, переїхавши на ПМЖ до столиці. Хоча ні. Насправді, буковинська громада надала їм мандат на відстоювання інтересів регіону в Києві, заславши в самий тил державної машини. Такі собі варяги на службі вертикалі влади. Хоча почати варто з тих, хто минулими роками та скликаннями вхитрився заскочити у парламентський потяг. І навіть якщо жодному з них так і не вдалося стати його машиністом, проте провідниками їх можна назвати з цілковитою впевненістю (наслідили вони там добряче).

БОГООБРАНІ / Нікому не потрібно доводити, що наші вельмишановані народні депутати гарують на ниві законотворчості, чим завдають непоправної шкоди своєму дорогоцінному здоров’ю. Саме тому, а не через якісь матеріальні інтереси, як заявляють окремі заздрісники, і передбачена законом нашої гуманної країни низка пільг для страждальців від влади. Наша маленька, але прекрасна Буковина, виплекала, не побоюсь цього слова, плеяду політичних світочів на ниві боротьби за добробут народу та утвердження демократичних цінностей. Чого вартують лише імена Арсенія Яценюка, Яна Табачника, Петра Гасюка, Миколи Романюка, Івана Попеску, Михайла Папієва.

ПРО ВІЧНЕ / Іван Корпан в галіцейських Розтоках мав колись зробити те, що йому не давало спокою, аж свербіло… Хоча насправді та «сверблячка» нічим не відрізнялась від щоденних клопотів — примноження статків відгодованими бичками, бринзою з полонинської кошари, врожайним ягідником між деревами і ще багато чим, що потребувало постійної праці і часу. Навіть у неділю, як у святошному вбранні Іван виходив на ганок, то ґаздівським оком шукав зачіпки до роботи з понеділка. Бо нікому не вірив, лиш собі, все робив і всьому давав раду сам.

РУДИМЕНТ / Про роль, місце і вагу печатки наш народ знає багато. Від кумедного, радянського періоду, коли сільський голова візував не тільки довідки, а м’які місця молодиць…А чого вартував вислів заангажованих наречених: без печатки не дам, ні машини, квартири, ні самого-самого, чого і хочеться і колеться…але після штампу в паспорті! А скільки трагічних сторінок та зламаних доль через оту кляту печатку. Для новітньої України це особливо відчули на собі бізнесмени, як на етапі оформлення підприємницької діяльності та коли «клятої» немає в потрібний момент.

ПОЛІТИКУМ / Усе голосніше сусіди нас переконують в тому, що українці з росіянами є одним народом і належать до єдиного «русского мира». Крім Росії та України, туди ще включають Білорусь і чомусь Молдову. Одночасно не забувають обізвати нас „хахламі” (новітній варіант – «каклы»), а західних українців — ще й «бандерлогами», «галицаями» і «свидомитами». Щоб обмінюватися образливими прізвиськами, розуму не потрібно – це підтверджують і наші любителі полаятися. Головного пропагандиста „руского міра” вони обзивають „Гундяєм, патріархом Содомським і всієї Гоморри”, а росіян – „кацапнею”, „путіноїдами”.

ПІЛЮЛЯ ВЛАДІ /  Як правило, вітання високопосадовців зі святами люди не дочитують до кінця. І не дослуховують, якщо вони звучать з ефіру. Але на цей раз я був здивований незвичною увагою до Вітання Президента України Віктора Януковича зі святом Різдва Христового. Мені з сім’єю пощастило колядувати у найпривабливіших місцях України – Яремчі, Ворохті, Буковелі. Саме тут, на мою думку, найрідніше єднаються приїжджі з усіх територій українські землі. Тут справжня соборність і людей, і земель. На цьому мирному єднальному тлі дуже програє поведінка найвищої особи – Президента України. Їдучи в приміському потязі Івано-Франківськ-Ворохта, я довго прислухався до розмов пасажирів, які прямо – таки цитували Януковича з його Різдвяного вітання. Взявши газету, переконався, що горяни обурюються неспроста.

УРОКИ МАЙБУТНЬОЇ РЕВОЛЮЦІЇ / Після гучного провалу незрозумілої акції підприємців на Калиніському ринку 5 січня (напередодні Святого вечора) і у сквері 23 грудня стосовно проведення загальноукраїнського референдуму про недовіру президентові та вибори парламенту в 2011 році в області відбуваються досить дивні речі. Першим ув’язався у битву голова ОДА, лідер обласної організації партії регіонів Михайло Папієв. Він виступив з відкритим листом, де повчає ВО «Свободу» вести політичну боротьбу. Як старший і більш досвідчений товариш, він радить свободівцям позбутися «дитячої хвороби» (чисто конкретно за Лєніним) у політиці і брати приклад з тих, хто більше розуміється та довше крутиться у ній. Лист написаний вправною, швидше журналістською, а не чиновницько-партійною рукою.

КОЛОТНЕЧА / Казав голова Чернівецької обласної організації партії «Фронт змін» Максим Бурбак, що Василь Шемчук буде сидіти… Скоро він сяде у депутатське крісло Чернівецької обласної ради. А скільки пристрастей вирувало навколо цього депутата, який виграв вибори по мажоритарному округу № 24! Це у Кіцманському районі. Туди входять села від Білої через Стрілецький Кут і аж до Чорториї. Вчорашній кандидат, напевне, й сам не сподівався на такий подарунок до Нового року. Бо війна «Фронту змін» з Чернівецькою обласною виборчою комісією велася від дня закінчення виборів до 4 січня.

ЗАТАВРОВАНІ ДЕПУТАТИ / До цього дня Микола Трохимовчи керував містом і депутатами так, як сам хотів. А відтепер буде керувати так, як дядя скаже. Вірніше, 38 дядь і тьоть, котрі всілися у депутатські крісла згідно з волевиявленням чернівецького електорату. Саме вони об’єдналися під прапорами партії регіонів і пішли проти волі Миколи Федорука. Це вони обрали секретарем міськради депутата Віталія Михайлішина, котрий під час виборів вказав місцем своєї реєстрації місто Київ.