«Росія тут назавжди». Докази того, що Путін не зупиниться в Україні

Якщо Путін не зазнає вирішальної поразки в Україні, він обов’язково піде далі у своїй місії щодо «повернення» втрачених російських земель

Протягом останніх кількох місяців Володимир Путін висував усілякі безглузді виправдання своєму вторгненню в Україну. У різний час він звинувачував у війні всіх і вся, від розширення НАТО до уявних нацистів, а також робив абсолютно необґрунтовані заяви про змови Заходу з метою вторгнення в Росію та українські схеми придбання ядерної зброї.

Реальність, як тепер з’ясовується, значно менш заплутана і значно більш страшна. Путін розв’язав найбільший європейський конфлікт із часів Другої світової війни з тієї простої причини, що хоче завоювати Україну. Натхненний колишньою величчю царів, Путін прагне розтрощити свого сусіда і включити його до складу нової Російської імперії.

Путін докладно розповів про своє імперське бачення під час заходу 9 червня у Москві, присвяченого 350-річчю російського царя Петра Великого. Він із захопленням відгукувався про досягнення царя Петра під час Північної війни та проводив прямі паралелі із сучасною йому експансіоністською політикою. Землі, відібрані у Швеції під час Північної війни, історично були російськими, і Петро лише повертав їх законним власникам, заявив Путін. «Очевидно, тепер ми також повинні повернути (російські) землі», — сказав він, явно маючи на увазі продовження вторгнення в Україну.

Останні коментарі Путіна наголошують на його імперських цілях в Україні та доповнюють роки подібних заяв, у яких він оплакував падіння Російської імперії. Уже понад десять років він ставить під сумнів історичну легітимність української державності та публічно наполягає на тому, що українці це насправді росіяни («один народ»). Путін також неодноразово звинувачував Україну в окупації споконвіку російських земель і покладав вину на перших більшовиків за те, що ті спотворили кордон між Російською й Українською радянськими республіками.

Його безкомпромісне імперіалістичне ставлення до російсько-українських відносин було розкрито у липні 2021 року у вигляді есе із 7000 слів, написаного самим Путіним і покликаного пояснити нібито «історичну єдність», що пов’язує два народи. «Я впевнений, що справжній суверенітет України можливий лише у партнерстві з Росією. Адже ми один народ», — підсумував історик-дилетант Путін. Цей дивний трактат був широко тлумачений як оголошення війни самому поняттю «незалежна Україна» і відтоді став обов’язковою для прочитання для всіх російських військовослужбовців.

Путін сам підтвердив, що веде старомодну імперіалістичну загарбницьку війну

Одержимість російського диктатора Україною відображає його пекуче обурення з приводу розпаду СРСР і його гіркоту з приводу драматичної втрати пострадянською Росією міжнародного статусу.

Ця ностальгія коріниться не в любові до ідеології марксизму-ленінізму. Натомість Путін розглядає розпад Радянської імперії як загибель «історичної Росії» і говорить про те, що розпад 1991 року залишив «десятки мільйонів наших співвітчизників» за межами Російської Федерації. Незалежна Україна, колишня радянська республіка з глибокими зв’язками з Росією та найчисленнішим етнічним російським населенням, стала уособленням цього почуття історичної несправедливості.

пуйло з розуму зійшло… Фото AFP

Зусилля Путіна щодо «повернення» українських земель Росії розпочалися не із вторгнення 24 лютого. Цьогорічна кампанія імперського завоювання фактично розпочалася на вісім років раніше з захоплення Росією українського Кримського півострова, який Путін захопив під час блискавичної воєнної операції, скориставшись паралічем влади у Києві одразу після революції Євромайдану 2014 року.

Після свого успіху в Криму Путін спробував розділити материкову Україну, спровокувавши прокремлівські повстання на півдні та сході країни. Ця ініціатива провалилася після того, як кремлівські агенти зіткнулися із сильнішим, ніж очікувалося, місцевим опором з боку російськомовних українських патріотів, унаслідок чого путінські довірені особи отримали відносно невеликий плацдарм у східноукраїнському Донбасі.

Контроль над Кримом і Донбасом дав Путіну змогу утримувати Україну в дестабілізованому стані, але його справжньою метою завжди було відновлення повного російського контролю над усією країною. Після восьми років геополітичного тиску та гібридної війни, які не призвели до бажаного результату, відчувши, що Україна ось-ось остаточно піде з орбіти Росії, Путін на початку 2022 року ухвалив доленосне рішення розпочати повномасштабне вторгнення.

Відмовившись від будь-якого прикидання і порівнявши себе з Петром Великим, Путін тепер підтвердив, що веде старомодну імперіалістичну загарбницьку війну з метою анексії української території. Нещодавні заяви кремлівських чиновників також ясно виявили ці імперські наміри. Під час візиту до окупованої Росією Херсонської області на півдні України на початку травня російський сенатор Андрій Турчак заявив, що нинішня російська присутність у регіоні буде постійною. «Росія тут назавжди, — заявив він. — У цьому не повинно бути жодних сумнівів. Повернення до минулого не буде».

Ця відверто імперіалістична програма є безпрецедентним викликом міжнародному праву і серйозною загрозою для всієї повоєнної глобальної системи безпеки. Вона також викриває абсурдність закликів умиротворити Москву або прийняти якесь врегулювання шляхом переговорів, яке дозволить уникнути «приниження» Росії. Жодного компромісу з Кремлем бути не може, поки Путін продовжує заперечувати право України на існування та заявляє про свій намір анексувати цілі регіони країни.

Якщо Путін не зазнає вирішальної поразки в Україні, він обов’язково піде далі у своїй місії щодо «повернення» втрачених російських земель. Список колишніх імперських володінь Росії, які потенційно можуть стати мішенями, широкий і включає Фінляндію, країни Балтії, Польщу, Білорусь, Молдову, Грузію, Вірменію, Азербайджан і країни Центральної Азії. Також не можна цілковито виключати майбутні напади Росії на колишні країни Варшавського договору у Центральній Європі. Якщо це звучить неправдоподібно, важливо пам’ятати, що майже ніхто в Україні не вірив у можливість російського вторгнення, доки воно не сталося.

Сьогоднішня жорстока колоніальна війна в Україні є нагадуванням про те, що на відміну від інших великих європейських імперій дев’ятнадцятого та двадцятого століть у Росії ніколи не було періоду деімперіалізації.

Незважаючи на ефектний крах як у 1917, так і в 1991 році, імперська ідентичність Росії залишилася практично недоторканою, і саме вона стала центральною складовою путінського режиму. Поки Росія не увійде в сучасну епоху і не стане постімперською державою, мир у Європі буде недосяжним. Найкращий спосіб прискорити цей процес — забезпечити перемогу України у війні.

Переклад НВ


Коментарі:
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації