Чому серед мільйона військових, які вже в лавах ЗСУ, не можна знайти 200 000 тих, хто забезпечив би ротацію бійців з передової? Тоді навіщо армії такий чисельний особовий склад? - Сергій Гайдай

Поговорімо вкотре про мобілізацію. Тільки спокійно, прагматично і в цифрах

У перші дні вторгнення біля військкоматів стояли черги добровольців. Кажуть, що армія поповнилася тоді на 700 000 рекрутів. Сьогодні точних цифр знайти мені не вдається, але ті, хто в темі, називають приблизно таку кількість добровольців. Навіть більше, на той час держава не могла забезпечити мобілізованих ні зброєю, ні спорядженням. А про гроші взагалі не йшлося. Ще три місяця ті, кого не взяли, але хто бажав захищати країну, тими чи іншими шляхами поповнювали різні підрозділи Сил оборони й своїм коштом і завдяки волонтерам самостійно забезпечували себе всім необхідним.

А скільки зараз військових боронять країну? Колишній прессекретар Збройних сил Олександр Коваленко заявив, що на серпень 2023 року в лавах ЗСУ було 1 300 000 особового складу. Водночас ексречник Генштабу Владислав Селезньов каже, що понад 700 000 з них жодного разу не були на передовій. Вражає те, що зараз на нулі, у бойових діях беруть участь усього 150 000 українських бійців. І багато хто з них без ротації вже майже два роки. Виявляється, тільки трохи більше ніж 10% від чисельності наших Сил оборони безпосередньо ведуть бойові дії.

Однак від президента ми почули, що військові просять поповнити лави ЗСУ ще на 500 000 цивільних. Тобто цивільних за два роки війни вже мобілізували для нашої армії десь приблизно мільйон чоловіків, але цього замало? Що сталося з цими добровольцями і мобілізованими? Яких втрат зазнала наша армія? Хто ці військовики, які в армії, але далеко від фронту? Навряд чи всі вони служать у силах ППО, що прикривають наш тил і наші міста. Може, це всі ті, хто у штабах, в забезпеченні і в центрах підготовки? Але однаково ця пропорція породжує незручні запитання.

Дехто із знайомих мені військових переконаний: ще пів мільйона українців у війську не потрібні. Для них немає ні зброї, ні спорядження, ні грошей. До того ж армія потребує радикального скорочення середньої ланки командного складу, яка безпосередньо не задіяна в бойових діях. Особливо тих, кому за 50 і хто є носієм радянської військової школи. У ній рядовий — це кріпак, а його життя — власність командира. І можна віддати будь-який наказ всупереч здоровому глузду і без очевидного досягнення реального результату. У ній (радянській військовій школі) основа служби — паперова бюрократія. 24 журнали обліку в підрозділі і один із них — журнал обліку журналів.

У радянській військовій школі бог війни — це артилерія, до якої у нас досі не виробляють снарядів. І війна — це коли «танки наши быстры» і в прорив на ворожі доти, кулемети і мінні поля з криками «ура» і розгорнутими прапорами іде лава за лавою героїчної піхоти. Для таких командирів піхота — це витратний матеріал, якого повинен бути нескінченний запас. Тому хай цивільні його поповнюють. І що більше, то краще. А дрони? Для цих офіцерів — це забавка для цивільних, хай цими іграшками люди знімають відео весілля у своєму мирному житті. Ось де взявся термін — «весільні дрони», який ми чули від міністра оборони, що пишався постачанням «Леопардів».

Із армії треба прибрати тих, хто вміє воювати людьми, а не стратегіями, технологіями й логістикою.

У ЗСУ сьогодні непропорційно велика кількість людей, які склали присягу, отримують зарплату, носять форму, але не воюють. І їм безкінечно вигідно, щоб ця війна не закінчувалася. Вони у відносній безпеці, на відміну від тих, хто в окопах, службова квартира, звання, нагороди, посвідчення учасника бойових дій, пошана суспільства та соціальні преференції у майбутньому гарантовані. А ще для армійців не секрет, що саме там, серед тих тилових військових процвітає корупція, крадіжки військового майна і надмірна турбота про свій особистий і сімейний добробут. Багато чув від тих, хто на фронті, що передусім ухилянтів треба шукати в тилах самої армії.

Для чого потрібно знову мобілізовувати цивільних? Серед мільйона військових, які вже в лавах ЗСУ, не можна знайти 200 000 тих, хто забезпечив би ротацію бійців з передової? Тоді навіщо армії такий чисельний особовий склад?

Якщо демобілізувати всіх, хто сьогодні є баластом для нашого війська, з’явиться мільярдний ресурс для закупівлі зброї й оснащення всім необхідним тих, хто справді воює. За даними Комітету Верховної Ради з питань бюджету, на виплати військовослужбовцям у 2024 році виділять 751,3 млрд грн. Прибравши зайву військову бюрократію і «тилових ухилянтів» не тільки поліпшиться процес управління військами — з’явиться мільярдний ресурс для закупівлі зброї тим, хто воює.

Тож що — мобілізація не потрібна?! Ні, мобілізація дуже потрібна! Без неї неможливо нам виграти цю війну. Але мобілізовувати потрібно передусім наше державне управління та економіку. Це значить, що і влада, і економіка мають працювати майже виключно для забезпечення нашої перемоги. Усе для фронту, усе для перемоги — гасло для нас, як ніколи, актуальне.

В армії немає дефіциту людей. Є дефіцит зброї, дронів, снарядів, мін, ракет, іншого боєкомплекту, автотранспорту — усього того, що наше військово-політичне керівництво не забезпечило Збройним силам за два роки війни. Про підготовку до війни, починаючи з 2014-го тут промовчу. Однак головний дефіцит ЗСУ — відповідальність керівництва, компетентність командирів і просто здоровий глузд.

Тепер про мобілізацію економіки, про гроші на утримання армії та участь у цьому всього українського суспільства.

В Офісі президента, здається, не розуміють, що в будь-якому з варіантів законопроєктів про мобілізацію, які ми сьогодні бачили, передбачається неймовірний ризик саме для влади. Українці готові пробачати помилки керівництву доволі довго, бо війна й знищення російського ворога — завдання першочергове. Хоча є межа, де терпець людей може урватися. Однак плани влади залишаються незмінними — мобілізувати пів мільйона громадян.

І зараз у Кабміні вирішують не тількі те, де шукати мобілізованих, а й де шукати гроші на їх утримання. На Грушевського і Банковій не хочуть забрати у військовий бюджет гроші, які держава витрачає на утримання величезного і непотрібного під час війни держапарату. Не бачать, скільки наші чиновники роблять безглуздих держзакупівель, здебільшого — заради своїх корупційних схем і відкатів. Не бачать, скільки крадуть державних грошей в міністерствах, в податковій, на митниці, в місцевих бюджетах.

Влада, як завжди, йде по гроші до українських підприємців.

Що ж, підрахуймо і тут. Зараз у Кабміні обговорюють ідею економічного бронювання. Суть економічного бронювання полягає в тому, щоб роботодавці могли забронювати своїх працівників від мобілізації в армію в обмін на певну суму податків, сплачених у бюджет.

Якщо брати середню суму витрат на всіх етапах, то на утримання одного бійця на місяць сьогодні потрібно майже 80 тисяч гривень. Тому в тилу 4—5 осіб мають щодня працювати, аби забезпечити бюджету ці гроші.

Зараз влада розглядає два варіанти економічного бронювання. Перший — мобілізації не підлягають ті, хто отримує 30—35 тисяч гривень на місяць. За такої «білої зарплати» податкові відрахування працівника і роботодавця становитимуть до 18 тисяч гривень на місяць, які потрібні для задовільного забезпечення Збройних сил.

Друга модель базується на запровадженні нового спеціального податку — такого собі військового збору. Якщо роботодавець хоче подати працівників на економічну бронь, то мусить віддавати у бюджет кожного місяця додатково за кожного співробітника 20 тисяч гривень. Таку ж можливість пропонують надати активним ФОПам.

Як ви думаєте, чи буде це працювати? Порахуймо.

Нещодавно Держстат опублікував середню українську зарплату у 2023 році. Вона становить, на секундочку, 17 937 тисяч гривень. Це трохи більше, ніж у 2021 році. Але ж у нас і ціни зросли майже удвічі. У центральних офісах великих київських приватних компаній отримують десь по 30 000 гривень, у менших містах навіть таких зарплат немає.

Згідно з офіційними даними Пенсійного фонду, у нас в країні лише трохи менше ніж 2 млн людей заробляють середню зарплату від 20 до 100 тисяч гривень. А ось зарплату до 20 тисяч отримують 75% працівників країни.

Хто ж платить більше податків до бюджету?

Шість мільйонів людей, які працюють за менші гроші, чи пів мільйона умовних банківських працівників чи менеджерів великих компаній вищої ланки? Відповідь очевидна. Більшість, що має менші зарплати, наповнює бюджет значно більшою часткою податків, ніж багата меншість.

Очікування Кабміну від податкових надходжень не виправдаються ні від першого варіанта, ні від другого.

У Кабміні розраховують, що бронювання тих, хто отримує 35 тисяч гривень, дасть бюджету сотні мільярдів. Але ж подумаймо логічно: якщо ми не маємо їх зараз, то звідки ми їх візьмемо? А може, наші роботодавці на другий рік війни здатні підвищити зарплати тим, хто зараз отримує менше ніж 35 тисяч до цього рівня? Звісно, що ні. Чому? Рівень економічних свобод і податковий тиск і до війни ніяк не спонукали зростання легальних доходів ні в українських підприємців, ні в їхніх працівників.

Робітники, які наразі отримують зарплати нижчі, ніж треба для бронювання, підуть разом із зарплатою у конвертах у тінь, рятуючись від мобілізації. Вони й далі працюватимуть у компаніях і на підприємствах, але офіційно їх в списках працівників не буде. І в результаті бюджет втратить навіть ті надходження, які має зараз завдяки праці тих 75%, хто не дотягує і до 20 тисяч гривень.

Якщо наша влада хоче провести справжню мобілізацію, без якої ми не зможемо подолати ворога, то формула, перевірена часом в тих країнах, які змушені були пережити війну, — відома.

Кадровий резерв для поповнення втрат армії та забезпечення мобілізації та ротації міститься передусім у самій армії. Після повного кадрового аудиту ЗСУ й оптимізації самої структури війська.

Другими в черзі на мобілізацію стоять наші правоохоронні органи й силовики, чисельність яких і до війни була більшою в чотири рази за світові норми, а за останні два роки тільки зросла.

Звісно ж, скорочення органів влади всіх рівнів теж може дати необхідних чоловіків призивного віку для мобілізації. Вони за останні роки, працюючи в держапараті й отримуючи зарплату з бюджету, який якраз і наповнювали ті українці, яким зараз пропонують економічне бронювання, створили собі і своїм рідним високий рівень добробуту. Поповнили його кешем у сейфах і капіталами на рахунках, іномарками, нерухомістю та іншими коштовностями. Піти їм на фронт і захистити свої активи зі зброєю в руках — логічно й справедливо.

А як мобілізувати економіку й наповнити бюджет для забезпечення нашої оборони? Нарешті провести податкову реформу. Зняти з економіки податковий та адміністративний тиск: зробивши податковими агентами всіх українців, а підприємства звільнити від податків. Зменшення податків завжди приводило до економічного зростання. Припинити нерозсудливу мобілізацію чоловіків з виробничих підприємств. Економічне бронювання повинно бути для всіх, хто працює в реальному (а не в бюджетному) секторі і платить податки. Тоді ніхто не ховатиметься, ризикуючи бути спійманим на вулиці і відправленим на фронт.

Якщо платити будуть не підприємства, а всі українці навіть підвищений податок на час війни, суспільство це прийме. По-перше, це замінить ті донати, які ми і так жертвуємо на оборону. По-друге, це справедливо. Платять усі. І багаті, і малозабезпечені платять фіксований відсоток.

Чи будуть ті, хто не знайде для себе роботи й не буде платити податки? Так, будуть. Це і є четвертий ешелон резерву для мобілізації суспільства, після військових, силовиків і звільнених держслужбовців. Свій борг перед країною вони можуть віддати, пішовши реєструватися у ТЦК. А далі або після підготовки і оснащення на фронт, або в забезпечення.

Влада повинна максимально скоротити витрати на чиновників, суддів, тилових силовиків, шановних військових пенсіонерів, що не були учасниками бойових дій, та спрямувати кошти на держзамовлення на виготовлення всього, що потребує наша армія: дрони, снаряди, міномети, ракети і будь-яке інше спорядження. Це дасть миттєвий економічний підйом у країні. Зросте кількість робочих місць. У таких умовах можна навіть почати повертати українських біженців із-за кордону.

Потрібно розуміти: бюджет України наповнює лише бізнес. Податки із зарплат держслужбовців — це просто перекладання грошей із кишені в кишеню, адже по факту їхні зарплати — це видаткова стаття для бюджету, тож її потрібно максимально оптимізувати. Це стосується суддів, прокурорів, заступників мерів та інших отримувачів шалених зарплат із бюджету — вони не мають права під час війни отримувати більше, ніж військовослужбовець у тилу, я вже не кажу про передову!

Кожне наше підприємство — це складна система взаємодії, яка за правильної організації створює додану вартість для суспільства, забезпечує добробут власних працівників, а також працівників суміжних сфер. Ідучи з роботи, цей працівник заходить до магазину, кафе та перукарні, купує речі та продукти, і так він надає роботу та прибуток іншим бізнесам.

Білий бізнес не лише платить свої податки. Він є мультиплікатором податкових надходжень. Підприємство купує товари, з яких платить податки, замовляє роботи і сервіси, з яких платить податки. Тож існування одного білого бізнесу може забезпечувати існування багатьох галузей, відповідно, і багатьох потоків до державної скарбниці. Саме наші підприємства наповнюють бюджет, Пенсійний фонд та золотовалютні резерви. Ця система вибудовувалася понад 30 років. Зруйнувати її дуже просто — треба мобілізувати працівників до війська та додатково обкласти податками.

Економіка нашої оборони дуже прозора: мінус одне підприємство, яке зупиниться через брак робітників, — це мінус одна бригада, яку це підприємство утримує на свої податки. Саме тому критично важливо не допустити зупинок підприємств — інших джерел наповнення бюджету в нас просто немає. З огляду на ситуацію в ЄС та США, чекати підмогу доведеться довго.

Ідея брати гроші з підприємств за заброньованих абсурдна. Якби вони могли, вони б і без нагадувань підвищили зарплати своїм працівникам. Якщо ж їх змусять платити — вони стануть збитковими, закриються, а держава втратить набагато більше.

Тож дайте можливість підприємствам працювати, а натомість наведіть лад у витратах державного та місцевого бюджетів. Приберіть статті, які не наближають перемогу (плитка, дерева, футбольні поля), оптимізуйте зарплати чиновників, відправте до війська тилових силовиків, які складали присягу, та непотрібних у воєнний час чиновників, проведіть повний аудит ЗСУ — там тиловиків в рази більше за воїнів, адже частина з них виконує цивільні функції. І, нарешті, головне: захистіть права бійців. Дайте можливість скаржитися на неадекватних командирів, покажіть, що життя і права солдата важливі. І переходьте до вербування: є успішна практика 3-ї штурмової, «Азову» та інших підрозділів.

Адекватне командування та високоякісне навчання, належне грошове та матеріальне забезпечення бійця, гарантії щодо лікування та допомоги сім'ї в разі загибелі стануть тим рушієм, що дасть можливість відновити довіру до служби в ЗСУ та забезпечать приплив тисяч мотивованих та вмілих бійців.

Публікація у виданні NV від 22 лютого 2024 року