«Можливості Путіна звужуються». Які щаблі ескалації готовий пройти диктатор і що може йому завадити — колишній аналітик ЦРУ

Якщо Росія й надалі відступатиме в Україні, а офіційний Київ встоїть перед тиском Москви на тлі ракетного терору, Володимир Путін може спробувати задіяти ще низку ескалаційних кроків у війні. Однак його можливості звужує консолідована допомога Заходу, успіхи ЗСУ та зростання внутрішніх ризиків. Про це у своїй статті для журналу Foreign Affairs пише Пітер Клемент.

Раніше Клемент обіймав низку високих посад у Центральному розвідувальному управлінні США (ЦРУ), зокрема був провідним аналітиком ЦРУ щодо Росії та заступником помічника директора ЦРУ з Європи та Євразії. Наразі він є старшим науковим співробітником та ад’юнкт-професором у Школі міжнародних та суспільних відносин Колумбійського університету, а також виконує обов’язки директора Інституту досліджень війни та миру імені Арнольда Зальцмана при цій же школі. НВ переказує найважливіші фрагменти з його матеріалу під назвою Putin’s Risk Spiral (Путінська спіраль ризику).

***

У першій частині своєї публікації Клемент детально викладає, як російський диктатор Володимир Путін роками готував політичний ґрунт для свого вторгнення в Україну в лютому 2022 року.

Тепер же — після восьми місяців війни, яка мала закінчитися за кілька днів чи максимум тижнів — «путінське вторгнення в Україну перетворилося на катастрофічну трясовину, яка потенційно ставить під загрозу його правління», констатує автор матеріалу. «Реакція Путіна на накопичення невдач Росії на полі бою дає змогу припустити, що в нього небагато „хороших“ варіантів, окрім як підняти ставки й піти на ще більший ризик. Таким чином, вирішальне питання, яке постає перед Україною та Заходом, полягає в тому, наскільки далеко може зайти путінська ескалація», — констатує колишній високопосадовець ЦРУ.

Далі він окреслює низку чинників, яких може залежати розвиток такої ескалації чи її припинення.

1. Здатність Росії закріпити свої територіальні завоювання — або ж здатність України підтримувати наступальний імпульс. Ці фактори Пітер Клемент вважає «ключовими змінними величинами» в поточних розрахунках Путіна.

Він нагадує, що успіх України у звільненні більшої частини Харківської області, атаки на аеродроми та склади боєприпасів у Криму, а також удар по мосту через Керченську протоку («психологічно руйнівна атака на ключову лінію постачання та символ путінського успіху в Криму») підкреслюють «серйозну проблему, з якою Москва стикається у спробі хоча б закріпити за собою території, які вона все ще утримує». Ці події також показують, з чим Москва має зіткнутися у партизанській війні, навіть якщо їй вдасться повторно завоювати ці території. Тим часом, як нагадують західні експерти, ще більше це завдання для Росії ускладнюватиме брак високоточних боєприпасів і навіть звичайних ракет. До того ж якщо РФ сподівається просунутися вперед на полі бою — не кажучи вже про те, щоб підпорядкувати собі Україну — їй доведеться значно поповнити та розширити чисельність своїх боєздатних сил. Проте спроба путінської мобілізації спровокувала «критичний переломний момент усередині країни» — з РФ втекли сотні тисяч росіян.

2. Перспективи подальшої військової та фінансової допомоги Заходу для України. Оцінку цього критерію Москвою Клемент називає ще одним «важливим фактором на полі бою». «Багато залежатиме від політичної волі західних урядів задовольнити зростаючі запити [офіційного Києва], задоволення яких має вирішальне значення для здатності України продовжувати наступ і повернути втрачені території», — наголошує аналітик, нагадуючи, що Володимир Зеленський невпинно закликає союзників відправляти більш сучасне озброєння та наполягає на фінансовій підтримці у розмірі $38 млрд на покриття дефіциту бюджету України в 2023 році.

3. Вплив санкцій на російську оборонну промисловість та енергетичний сектор — ще один фактор, на який «Путіну доведеться зважити всередині самої Росії». Нестача ключових мікросхем і компонентів зброї все більше і більше ускладнюватиме бойову тактику та можливості російських збройних сил. «Так само недолік ключових західних технологій — таких як деталі для буріння нафтових свердловин — матиме довгострокові наслідки для експорту енергоресурсів», — зазначає Клемент. Він також нагадує про ширший удар по російській економіці: західні санкції призвели до 14%-го рівня інфляції, обмежень зовнішньої торгівлі та міжнародних фінансових операцій, а також втрати значної частини іноземних інвестицій.

4. Надзвичайно високий рівень жертв російської армії в Україні. Хоча Росія визнала лише 6534 загиблих військовослужбовця, цим цифрам не вірять навіть у РФ — що й призвело до масової втечі потенційних призовників після початку путінської «часткової» мобілізації, констатує автор матеріалу. У серпні Міністерство оборони США повідомило про 60—80 тис. втрат серед росіян ( включаючи поранених), а в середині жовтня російський ресурс Важные истории з посиланням на два джерела у спецслужбах РФ повідомив, що безповоротні втрати російської армії в Україні можуть становити понад 90 тисяч осіб (вбиті, зниклі безвісти, померлі від ран у шпиталях і поранені, які не зможуть повернутися до військової служби).

«Як усі ці змінні позначаться на розрахунках Путіна, залишається неясним. Мало що відомо про те, яка інформація та розвіддані йому надаються, або про точність цієї інформації», — робить висновок Клемент. Він нагадує, що хоча ймовірно провальні розвіддані «змусили Путіна повірити в те, що вторгнення в Україну увінчається успіхом у короткий термін», вина за крах таких планів має бути покладена і на самого Путіна. «Його трактат 2021 року (повна міфів і брехні стаття Про історичну єдність росіян і українців — прим. ред) викрив його дуже помилкові припущення про національну самоідентифікацію українців, їхній військовий потенціал і готовність захищати свою країну від супротивника, який перевершує Україну у військовій потужності», — підкреслює аналітик.

Які варіанти «зимової» ескалації може розглядати Путін

Намагаючись спрогнозувати розвиток подій у найближчій та середньостроковій перспективі (зокрема в зимові місяці), Клемент вказує на низку додаткових факторів, які, ймовірно, бере до уваги Путін — і не лише на полі бою.

Оскільки російський диктатор вважає своїм більш глобальним супротивником «колективний Захід», він «вочевидь розглядає зиму як ключового союзника, який дозволить йому використовувати як зброю енергетичний вплив Росії на Європу», вважає колишній фахівець ЦРУ. На енергетичній конференції в середині жовтня в Москві глава Газпрому Олексій Міллер заявив, що навіть у теплу зиму за 5−7 холодних днів нібито «можна заморозити цілі міста, цілі землі». На тій же конференції Путін попередив, що нещодавній підрив газопроводів Північний потік — «атака, яка на думку багатьох, була здійснена Росією» — продемонстрував, що «тепер під загрозою будь-який критично значущий об'єкт транспортної, енергетичної чи комунікаційної інфраструктури, незалежно від того, в якій частині світу він знаходиться, ким керується, прокладений морським дном або землею чи суходолом».

Ця заява Путіна прозвучала лише через тиждень після того, як ОПЕК+ (консорціум, членом якого є Росія) оголосив про своє рішення скоротити видобуток нафти на 2 млн барелів на добу, попри активне лобіювання з боку США з метою збереження вищих рівнів видобутку. «Це було не надто тонке нагадування Вашингтону про те, що енергетичний вплив Росії простягається за межі Європи, — констатує Клемент. — Енергетика також фігурує у нинішній військовій тактиці Путіна в Україні: ракетні удари по українських електромережах та іншій інфраструктурі, ймовірно, призначені для того, щоб спровокувати громадський тиск на Зеленського [всередині України] з метою примусити його до переговорів із Москвою».

Якщо ж «зимова» стратегія Путіна не допоможе тієй ж меті — додати тиск на Зеленського з боку Заходу — і якщо російські сили продовжать втрачати позиції в Україні, Путін цілком може розвинути свої часто цитовані загрози про використання «всіх доступних засобів».

Одним із можливих варіантів ескалації з боку Кремля Клемент вважає великомасштабні кібератаки на західну інфраструктуру — загроза, яка, можливо, вже була реалізована у вигляді DDOS-атак на веб-сайти кількох великих аеропортів США в середині жовтня. Попередні оцінки показують, що атаки виходили з Росії. «Це свідчить про те, що Москва може бути готова використовувати кіберінструменти, якщо Захід продовжуватиме озброювати Київ більш сучасною зброєю», — наголошує американський аналітик.

Гіпотетично Росія також може використати хімічну зброю або тактичну ядерну зброю, щоб змінити хід битви на землі. Багаторазові посилання на ядерну зброю в промовах Путіна дають змогу припустити, що в його очах фактор психологічного терору, який провокується цією зброєю, може мати вирішальне значення — «якщо не на полі бою, то за столом переговорів». Однак такий крок пов’язаний для Москви з великим ризиком, оскільки, ймовірно, спричинить серйозні дії Заходу у відповідь «і запустить спіраль ескалації, з якою ні Путін, ні Захід не зможуть легко впоратися». «Щобільше, якщо такий крок так і не забезпечить Москві перевагу в Україні, зростання внутрішньої критики неминуче змусить Путіна зосередитися на ще більш невідкладному завданні: утриманні влади. І якщо день такої розплати настане, думка російських „яструбів“, у тому числі деяких найближчих радників Путіна, може виявитися вирішальною», — прогнозує Пітер Клемент. У цьому контекст він також наводить думку Стівена Сестановича (посол США з особливих доручень у пострадянських країнах у 1997—2001, нині старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин, професор Колумбійського університету) — той вважає, що якщо хтось з оточення Путіна почне схилятися до думки, що Росії настав час скорочувати свої втрати, то в певний момент «Путіну знадобляться ті, з ким можна розділити провину».

Фактично Путін спробував заздалегідь підготуватися саме до такого сценарію, вважає Клемент. Напередодні вторгнення в Україну він заручився публічною підтримкою кожного з членів Ради безпеки Росії, а в заяві про нову хвилю російських ракетних ударів 10 жовтня Путін заявив, що цей хід нібито запропонувало йому Міністерство оборони РФ за планом Генштабу Росії. «Однак такі спроби розділити політичні ризики у цих рішеннях мають межу, оскільки саме одержимість Путіна Україною та її нібито „нерозривним“ зв’язком з Росією призвели до розв’язання війни», — констатує автор статті.

У той час як Київ і його західні союзники зараз оцінюють варіанти дій Путіна в найближчі місяці, зрозуміло одне, вважає Клемент: Путін все ще має у своєму розпорядженні різні способи затягування війни. Якщо йому вдасться спертися на хвилю мобілізованих і нафтові доходи, які продовжують надходити, у підтримці російської військової машини, це може нести серйозні ризики як для України, так і для світу за її межами. «Однак водночас можливості Путіна звужуються «, — переконаний Клемент. Він вважає, що згодом диктатору буде все важче стримувати зростаюче суспільне невдоволення війною, оскільки наближаються президентські вибори 2024 року.

«Можливі розколи в найближчому оточенні Путіна буде важче помітити, але вони все більше загрожуватимуть йому безпосередньо», — прогнозує американський аналітик, вважаючи, що «єдина і потужна західна підтримка України, яка досі триває, цілком може посилити цю динаміку».