Уже й калина рум'янцем запишалась...

Картинки з натури

Здається, що ще рано і не на порі. Та придивімося: вже сьогодні тішать зір перші зачервонілі намистини цієї напрочуд гарної, а головне корисної в природі рослини. Плоди якої не просто вражають красою, а ставлять людину на ноги. При чому від безлічі болячок.

Остаточно, десь уже по Михайлу плоди калини повністю дозріють, приваблюючи поласувати ними різне птаство. І в першу чергу перелітних снігурів з далекого Заполяр'я, які у чітко визначені природою строки прибувають до нас за тридев'ять земель на перезимівлю. Обов'язково, наче за велінням самих небес. Ця божа птиця внаджується також на рясні кущі калини в моєму садку. Безбоязно, ніби впізнаючи свого захисника. Дивлюся на снігурів – не надивлюся. І в думці про те, що вони прилетіли сюди за тисячі кілометрів тішуся надією, що подібне дійство збуватиметься повсякчас.

З калиною в мене пов’язаний спомин, який забути не можна. 1968 рік, трагічні події на острові Даманський. Відбувалося те якраз десь о такій як зараз порі. В Зеленому Клині, де компактно проживає українська меншина ми ховали побратима по військовій службі, котрий загинув під час навчальних стрільб. І був він якраз із того Зеленого Клину. Гробівець із загиблим за православним звичаєм поклали на подвір’ї. Поряд з розкішним кущем калини, яка також де-не-де також червоніла плодами.

Під час молитовного слова священник і собі зронив пекучу сльозу. За поминальним столом поспитав: «Отче, а рід ваш звідкіля буде?» «Я і батьки мої тут зродилися. А взагалі рід мій десь з-під Кам’янця на Хмельниччині. Душа плаче побувати там. Та годки вже не ті. І я скоро туди за вашим побратимом. А знаєш, синку, Матір-Україну з–поміж усього щемливо нагадує і оця калина, яка росте всюди в Зеленому Клині…»

Почуте з уст священника так разюче запам’яталося, наче то вчора було. Того далекого 1968-го, коли на Даманському кипіли бої. А калина пишалась рум’янком рясного врожаю.

… Чим ближче до осені, здається і час спливає швидше. Та втішаюся, що серед інших приваб неодмінно побачу снігурів у своєму садку, де, наче чекаючи на них, рясно калина вродила. Згадається все. І той кущ калини в Зеленому Клині Примор’я, який символізує любов до України, її славного роду, якому воістину нема переводу.

Іван АГАТІЙ, заслужений журналіст України