По нинішній погоді-негоді, здається, що жура по тому, що було і вже минуло, поглинула все, що бачить око. Від краю до краю. І там, де в ряди годи під опалим листом, щедро притрушеним сніжком, ледь-ледь дзюрчить лісовий потічок, у вітті столітньої бучини, на окрайці села коло не менш давньої дерев’яної капличини з вічно відчиненими дверцятами при вході до лику святих, та, з рештою, всюди. Бо така ця пора, яку з волі святих Небес дарує місяць грудень. І, усвідомлюючи цю істину, в котре переконуєшся, що так, як збулось учора, збулось з благословення Матері-Природи.

Здається, що ще рано і не на порі. Та придивімося: вже сьогодні тішать зір перші зачервонілі намистини цієї напрочуд гарної, а головне корисної в природі рослини. Плоди якої не просто вражають красою, а ставлять людину на ноги. При чому від безлічі болячок. Остаточно, десь уже по Михайлу плоди калини повністю дозріють, приваблюючи поласувати ними різне птаство. І в першу чергу перелітних снігурів з далекого Заполяр'я, які у чітко визначені природою строки прибувають до нас за тридев'ять земель на перезимівлю. Обов'язково, наче за велінням самих небес. Ця божа птиця внаджується також на рясні кущі калини в моєму садку.