Сидить у печінках, на біду ще тримається, як реп’ях на гачах. Та віриться ненадовго: на діяння ненажерливих до чортиків представників влади краю, зокрема в розподілі гуманітарної допомоги, увагу в числі інших додала навіть Генпрокурорка України Ірина Венедиктова. А там, де вона кидає свій пильний зір, під винуватцями (в даному випадку злодюгами) горить земля. Під такими покидьками, що направо-наліво правлять в краї балом.

Вона, наша Матір-земля, за будь-яких умов віддячує трудівнику за Бога дарованому йому зповаженість до годувальниці, яка знову ж таки навіть за несприятливих умов родить святе жниво. Тому воістину був правий той, хто сказав пророче: у природи нема поганої природи. І ось цей сніжок, який наче на замовлення, січе безперестану, ніжно укриваючи все, що бачить око. І притомлений трудами селянин у ці величаві новорічні та Різдвяні празники оддячуючи Всевишнього, неодмінно віддає хвалу нашому найдорожчому багатству – землі-годувальниці.

По нинішній погоді-негоді, здається, що жура по тому, що було і вже минуло, поглинула все, що бачить око. Від краю до краю. І там, де в ряди годи під опалим листом, щедро притрушеним сніжком, ледь-ледь дзюрчить лісовий потічок, у вітті столітньої бучини, на окрайці села коло не менш давньої дерев’яної капличини з вічно відчиненими дверцятами при вході до лику святих, та, з рештою, всюди. Бо така ця пора, яку з волі святих Небес дарує місяць грудень. І, усвідомлюючи цю істину, в котре переконуєшся, що так, як збулось учора, збулось з благословення Матері-Природи.

Минає рік, як не стало Василя Бабуха. Журналіста, поета, незрівнянного фотомитця, патріота українського села. А було, наче вчора. Вибравшись з гомінкого міста і чим подалі од його суєти, разом з Василем та іще з такими, як-бо він сам, відчайдухами, на днину-другу ми зникали в улюблених для себе місцинах краю. Василь Іванович буквально прикипав до того, що подобалось і що відтак лягало в кадр і поетичний рядок.

Де-де, а саме десь за околицею змілілого на працьовитий люд хутірця, або побіля давньої, з незапам’ятних часів дерев’яної капличини, найбільш разюче відчуваєш ознаки цієї пори. Комусь вона смуток у зболену душу уселяє, а хтось і тішиться цими ознаками, які Матір-природа дарує по Покрові. Коли тієї днини – на крихтину, коли сонечко, пробиваючи вранішню млу, як зійшло, так уже і ховається у сповиток ночі. Втішаймося, бо все це з волі святих небес, величного Господнього благословення, котре провіщує, що в царині природи нічого зайвого не буває.

Щодня на ліси та переліски краю (не виключено, що й на прилеглі до них населені пункти) з літаків щось скидають. Люди в паніці, кажуть: «Відтоді, коли почали це робити без пояснень та роз’яснень, почастішали захворювання, особливо серед дітей. Мало нам зарази у вигляді ковіду, що ж це робиться?» І я відчув цю небезпідставну тривогу на рівні паніки. І в своїх рідних Ржавинцях та ряді інших сіл. Тому з приводу звернувся прокоментувати ситуацію колишнього начальника управління ветмедицини у Чернівецький області, головного ветлікаря краю Петра Мельника.

Ще із тих воістину пам’ятних днів, коли десь за горизонтом прокричала остання вервечка диких гусей , а вслід – і наші улюблені веселики, як ми любовно називаємо лелек. Таке незабутнє Господнє диво випало спостерігати на одному свіжозораному полі селянської спілки «Злагода» на Хотинщині. Більш досвідчені птахи, а за ними і лелечата поважно рушали з краю в край, граціозно ставали на крило і ще більш граціозніше приземлялися. Наче віщуючи якусь надзвичайну в своєму пташиному житті подію. Що, власне, і сталося вже наступного ранку.

Порівняно недавно кампанію таких монстрів АПК «ощасливив» якійсь «Інтерконті» (назву змінено редакцією, - БукІнфо) з арабським душком. Кажуть, керує ним на свій копил хазяїн за тридев’ять земель, аж із Близького Сходу. І хазяйнує той «Інтерконті», що гай шумить. Не дотримуючись сівозміни культур, цей монстр займає поля від краю до краю одними і тими ж монокультурами – ріпаком та соняшником. Воно ніби і добре, бо ці культури також потрібні, а ще й вони вельми прибуткові. Та коли з року в рік ««Інтерконті» практикує подібну агротехнологію, то опісля на полях навіть пирій не росте.

Час невмолимо диктує своє, і наші ряди за минулі десятиліття, коли ми виступали у великому спорті, на жаль, суттєво поріділи. Та все одно тримаємося купки і традиційно о цій вересневій порі збираємось на свою традиційну зустріч. Звідусіль, у тому числі з ближнього та далекого зарубіжжя. А нам є про що поговорити по прожитому, згадати вдачі і невдачі на перших стартах, здобуті перші нагороди, які для багатьох з нас були путівкою в збірні команди колишнього СРСР та України і, що вкрай важливо, орієнтиром у повсякденному житті.

Зіна Афанасівна Чуравіна, колишня голова білівської сільради на Хотинщині та ще й циганського роду (до речі єдина на такій посаді в колишньому Союзі, а відтак на терені Незалежної України) за 24 років сумлінної праці, маючи за плечима 52 роки загального трудового стажу, отримує сьогодні пенсію аж… три тисячі гривень.

Ця істина воістину незаперечна. Покуштувавши меду з першого взятку, а коли годить погода, то навіть з другого, а трапляється і з третього, назавжди ставимось до божої комахи з особливим пошанівком. І ця істина справді незаперечна,- каже відомий пасічник, член Української асоціації бджолярів Борис Базь, котрий дружить з бджолою ще з малого дитяти.

У царині Матері-Природи начебто все так було, як учора і ще раніше. Ось в уже злегка пожовтілих зарослях польового озерця спокій будить невгамовна очеретянка, всіляко уникаючи напасті болотяного луня, десь зовсім поряд журливо квилить чайка – ну, все так як видавалося до цього найвеличнішого празника. І лише гул тракторця, що піднімає зяб під врожай наступного року нагадує, що осінь вже на порозі, встеляючи густим туманом ранніми досвітками усе, що бачить око.

З нагоди 70-річча від Дня народження першого космонавта незалежної України, Героя України, нашого славного земляка Леоніда Каденюка в обласній бібліотеці ім. М. Івасюка відбулася презентація літературно-бібліографічного показчика «Серце віддане космосу». Загалом у нього увійшло понад 600 дослідницьких матеріалів журналістів, фотознімків, які всебічно вияскравлюють життєвий путь нашого славного земляка. Він завжди з нами, наш Льонька - космонавт.

Відколи? Та, власне, з самого початку введення його у експлуатацію. Ще відтоді, коли на найвищому рівні забивали баки тим, що виробництво електрики на ГЕС-1 з першого дня озолотить енергосистему держави. Бачте, чого забажали, затуляючи очі на те, що без будь-якої згоди підчас затоплення прибережжя Дністра чимало сіл і, що найжахливіше,- цвинтарів залишилися під водою. Тих кладовищ із яких час від часу вимиваються останки упокоєнних.

Здається, що ще рано і не на порі. Та придивімося: вже сьогодні тішать зір перші зачервонілі намистини цієї напрочуд гарної, а головне корисної в природі рослини. Плоди якої не просто вражають красою, а ставлять людину на ноги. При чому від безлічі болячок. Остаточно, десь уже по Михайлу плоди калини повністю дозріють, приваблюючи поласувати ними різне птаство. І в першу чергу перелітних снігурів з далекого Заполяр'я, які у чітко визначені природою строки прибувають до нас за тридев'ять земель на перезимівлю. Обов'язково, наче за велінням самих небес. Ця божа птиця внаджується також на рясні кущі калини в моєму садку.