Олег Бенько: "У мене залишилися приємні спомини як про команду "Буковина", так і про Чернівці"
У 1995 – 1996 роках у чернівецькій «Буковині» виступав вправний захисник Олег Бенько. У складі нашої команди Олег став срібним призером першості України – 95/96 (перша ліга). Відомий футболіст також запам’ятався виступами у вищій союзній лізі за дніпропетровський «Дніпро» та різноманітні збірні СРСР. Нещодавно Олег побував в Чернівцях, де поспілкувався з кореспондентом БукІнфо.
- Пане Олеже, які спомини залишилися у Вас від виступів у «Буковині» під орудою Юхима Школьникова ?
- Вічна йому пам'ять. Юхим Григорович був кваліфікованим тренером і хорошою людиною. Коли я грав у Чернівцях, то буковинський клуб мав чудовий підбір виконавців. Тому мені було дуже приємно грати в «Буковині». У мене залишилися приємні спомини як про команду "Буковина", так і про Чернівці. Тут мешкають приємні люди, з якими із задоволенням спілкуюся.
- Чим Ви зараз займаєтеся ?
- Мешкаю у місті Стрий Львівської області. Років зо 5 був у спорті. Займався командою зі Стрия, яка виступала на першість Львівської області. Зараз я приватний підприємець. Життя диктує свої умови. Футбол - то добре, однак у мене є родина. Мені ж треба дати щось своїм дітям.
- Думається, що Ви слідкуєте за виступами чернівецькою «Буковини», яка після 9 – річної перерви повернулася у першу лігу…
- Не тільки слідкую. Я також скільки можу допомагаю «Буковині». Зокрема, спілкуюся у телефонному режимі з головним тренером чернівецького клубу Вадимом Зайцем. Зазначу, що у Стрию грає моршинська команда «Скала». Коли чернівецька команда виступала у другому дивізіоні, то міг дати інформацію щодо суперників «Буковини». Як бачите, я з футболу, так би мовити, не випадаю та намагаюся бути в курсі усіх справ.
- Пане Олеже, у складі збірної СРСР Ви ставали переможцем чемпіонату Європи серед молодіжних команд. Як вважаєте, чи вдалося Вам повністю реалізувати себе у дорослому футболі ?
- Важко сказати… Десь я припускався помилок, а десь заважала травма. Однак, чесно кажучи, я не ні про що не жалкую. Якщо би мені ще раз дали прожити життя, я б нічого не змінював. Вважаю, що краще припускатися помилок, аніж нічого не робити.
- Ви підтримуєте контакт із партнерами у збірній СРСР ?
- СРСР вже давно немає. Тому хлопці опинилися в інших країнах. Однак, контакту з ними не втрачаю. Добре, що зараз є мобільний телефон та Інтернет. Ми намагаємося знайти одне одного.
- Ваші побажання буковинським прихильникам футболу…
- Я би хотів, щоби таке місто, як Чернівці мало команду елітного дивізіону. Бачу, що футбольний клуб потрохи стає на ноги. Хочу побажати «Буковині» хорошої гри. А за пристойною грою прийде й результат. Тоді стадіон відвідуватиме багато прихильників футболу.
Довідка БукІнфо
Олег БЕНЬКО 21 жовтня 1969 року в Ленінграді (нині – Санкт – Петербург). Майстер спорту СРСР. Виступав у командах «Закарпаття» (Ужгород), «Торпедо» (Луцьк), СКА «Карпати» (Львів), «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Карпати» (Львів), «Закарпаття» (Ужгород), «Буковину» (Чернівці), «Металург» (Запоріжжя), «Полісся» (Житомир). У складі збірної СРСР чемпіон Європи серед молодіжних команд 1989 року, бронзовий призер юніорського чемпіонату Європи 1986 року.
Олексій МАМЧУК, БукІнфо (с)
На фото Георгія Мазурашу (sportbuk.com): Олег Бенько (крайній праворуч) і ветеерани буковинського футболу Андрій Гузієнко та Геннадій Савко.
-
Андрій Осадчук: "За останні роки Україну де-факто перетворили на офісно-президентську республіку, що суперечить Конcтитуції"
-
Під час інтерв’ю відомому ютуберу Іво Бобул вийшов з себе: "За таке просто треба бити в морду!"
-
Я неправильний для системи, і є таке неофіційне блокування моїх законопроєктів: Мазурашу дав інтервʼю Суспільному
-
"Російська делегація в Ер-Ріяді не мала повноважень. На місці України я б створював ядерну зброю" - екс-міністр Закордонних справ росії Андрій Козирєв
-
Поки син Михайло захищає Україну на Курщині, волонтерка зі Сторожинеччини Домніка Данилюк за рік відправила 150 тонн допомоги ЗСУ
-
Віталій Кацевич пив брудну воду з річки, щоб не померти від голоду - їв молюски. Його поранені ноги стали прихистком для опаришів. Розмова з воїном, який 17 днів був на межі життя і смерті