Чернівецький політолог Ігор Буркут про «Русский мир»

ПОЛІТИКУМ / Усе голосніше сусіди нас переконують в тому, що українці з росіянами є одним народом і належать до єдиного «русского мира». Крім Росії та України, туди ще включають Білорусь і чомусь Молдову. Одночасно не забувають обізвати нас „хахламі” (новітній варіант – «каклы»), а західних українців — ще й «бандерлогами», «галицаями» і «свидомитами». Щоб обмінюватися образливими прізвиськами, розуму не потрібно – це підтверджують і наші любителі полаятися. Головного пропагандиста „руского міра” вони обзивають „Гундяєм, патріархом Содомським і всієї Гоморри”, а росіян – „кацапнею”, „путіноїдами”. Участь в подібній „дискусії” лише принижує її учасників, бо засвідчує їхній примітивізм.

Успішні народи подібними речами не займаються. До них вдаються лише ті, хто опинився у глибокій ідейній кризі. Наприклад, німці у 20-30-х рр. минулого століття. Після поразки у Першій світовій війні Німеччина намагалася знайти своє місце у світі й, на її біду, з’явився Гітлер з ідеями „Тисячолітнього райху” та „арійської вищої раси”. Нацисти оголосили австрійців німцями, і під гаслом „Один народ, один вождь, одна батьківщина” почали долучати до Німеччини території, де жили „фольксдойчі”. Понад 50 мільйонів життів вартувала людству спроба реалізувати ідею єдиного „німецького світу”... Невже ніхто і нічому не навчився на такому жахливому прикладі?

Після розпаду СССР своє місце у світі шукають і ніяк не можуть знайти росіяни та українці. Економічна ситуація в Росії трохи краща, ніж в Україні: світові ціни на газ і нафту нині високі, а за рахунок їхнього експорту сусідня країна вирішує чимало своїх внутрішніх проблем. Маючи значні кошти, вона прагне і на світовій арені грати особливу роль. Але для цього треба відновити свою гегемонію на постсовєтському просторі. Сучасну ситуацію Москва вважає сприятливою. Нині при владі в Україні перебувають орієнтовані на неї політики, в тому числі й такий палкий борець за „рускій мір”, як міністр освіти, науки, молоді й спорту Дмитро Табачник. Програми з історії вже корегуються на догоду Кремлю, потім всю систему освіти в Україні пристосують під російські забаганки. Головне – подалі від „загниваючого Заходу”, поближче до „матінки-Росії”.

Ще й „гнилий Захід” фактично простив Кремлю війну з Грузією. А якщо проковтнув одне, проковтне й інше. Натиск на Україну зростатиме. Помітна ж кількість громадян України навіть не приховує ненависті до своєї держави. Тому що не бачить від її керівництва нічого доброго. Двадцятий рік поспіль з владного Олімпу лунають дзвінкі слова і фальшиві обіцянки, а життя пересічного українця стає все гіршим. Головне завдання будь-якої держави – захищати своїх громадян. У нас же значна частина „очільників” бачить власне покликання зовсім в іншому: визискувати простолюд і грабувати його нещадно, збагачуючись при цьому швидкими темпами.

Тотальна корупція роз’їдає державний організм і перетворюється на головну за-грозу національній безпеці України. Все більше молодих людей відкрито заявляє, що захищати таку державу у випадку міждержавного конфлікту не збирається. Навіть якби й хотіли захищати, а нічим. Збройні сили розвалені вщент, офіцерство деморалізується від безвиході й принижень.

У Росії ж ситуація інша. Там армія отримує нову техніку, військовослужбовців власті намагаються забезпечувати квартирами, помітно піднімають їм зарплати. Адже „рускій мір” не лише проголошується, за нього розпочинають боротьбу. Росіянам пропонується звична для них ідея – відродження і розширення імперії. Правда, чіткої і добре сконструйованої імперської ідеології поки що немає, замість неї використовується вибухонебезпечна суміш. Одна її складова – це ідеалізація царських часів з акцентом на приєднання до імперії нових земель, а інша – пропагандистська патетика навколо „Великої Перемоги великого російського народу у Великій Вітчизняній війні”. Коли царя змішують зі Сталіним, отримують шовіністичний коктейль. Втім, сусіди звикли до авторитарних форм правління і багато з них продовжує обожнювати владу.

Українці мають інші звички. Чимало наших співгромадян розуміє необхідність демократичних механізмів управління, коли народ сам обирає своїх слуг, а не правлять ним „миропомазаники Божі”. Проте українці не мають чітко сформульованої національної ідеї, навколо якої могли би об’єднатися всі соціальні верстви, мешканці всіх регіонів країни. Імперська ідея згуртувати нас нездатна, на відміну від сусідів-росіян. Звичайно, частина громадян України готова її підтримати, свідченням чого є пропагандистська діяльність публіцистів на кшталт Олеся Бузини чи нардепів на зразок Вадима Колісниченка. Але далеко не всі потрапляють у полон імперських фантомів.

Прибічники „руского міра” не можуть запропонувати нічого, здатного захопити українців образом привабливого майбутнього. Европейська ідея виглядає значно привабливішою, бо підкріплена реаліями життя. Звичайно, до ідеалу в країнах ЕС далеко, але мате-ріально їхні громадяни живуть краще, ніж росіяни, і свободи у них значно більше. А коли немає привабливої ідеї, будь-які згадки про „спільне славне минуле” діятимуть лише на старше покоління. Молодь же прагне у завтрашній день.

 


Ігор БУРКУТ,
політолог, кандидат історичних наук

газета "ЧАС" (Чернівці)

БукІнфо (с)


 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації