Архівні новини зі старого сайту в процесі переносу, тому тимчасово зображення будуть недоступні. Вибачте за незручності

Валерій Алістаров: "У «Буковині» пройшли найкращі мої футбольні роки"

  • 4365

Минулого тижня у Чернівцях побував Валерій Алістаров, який з успіхом захищав кольори нашої «Буковини» у 80 – 90 – х роках минулого століття. Валерій міг чудово діяти як у півзахисті, так і в захисній ланці нашої команди. Тривалий час він був капітаном «Буковини». У складі чернівецького клубу Валерій Алістаров став чемпіоном СРСР (друга ліга, західна перехідна зона) – 1990 та срібним призером першості УРСР (друга ліга, шоста зона). У 1992 році Алістаров був капітаном чернівецького клубу. Зараз Валерій Михайлович мешкає у Калузі. Кореспондент БукІнфо скористався нагодою поспілкуватися з відомим майстром.

"Впродовж трьох років був капітаном запорізького "Металурга"

- Пане Валерію, за яких обставин Ви потрапили в чернівецьку команду ?

- Я завершував навчання у Запорізькому університеті , тому 2-3 місяці у мене, так би мовити «випали». Щобільше, ще і футбольні негаразди. У запорізький «Металург» прийшли хлопці з «Дніпра». З ними, на жаль, ми спільної мови не знайшли. Щобільше, у головного тренера Ігоря Надеїна виник з нами конфлікт. Зрештою, це дуже неприємна історія. Чесно кажучи, мені і зараз не хочеться їхати туди. Хоча я віддав «Металургу» 8 років своєї футбольної кар’єри. Впродовж трьох років я був капітаном запорізького "Металурга".

У 1989 році перейшов у чернівецьку «Буковину». Тоді буковинська команда була своєрідним фарм – клубом «Металурга». Та й відомий фахівець Олександр Томах, який тривалий час очолював «Металург», родом із Буковини. Я також знав деяких хлопців із «Буковини», з якими пограв у Запоріжжі. Тож на порожнє місце не їхав.

- Як Вам працювалося у запорізькому «Металурзі» з нашим земляком Олександром Томахом ?

- З Томахом працювалося чудово. На жаль, розсталися ми з ним не гарно. До речі, я їздив у гості в Луцьк до Вктора Будника. Там зустрівся з сином Томаха – Олександром. Це було 8 років тому. Трохи поспілкувалися. Щоправда, з Томахом – старшим я не зустрів.

Томах давав футболістам великі навантаження. Я довго звикав до них. Однак, врешті – решт, втягнувся. Згодом пан Томах став збавляти навантаження. А коли приїхав у Чернівці до Юхима Григоровича, то вже мав міцний фундамент фізичної підготовки.

- Наприкінці сезону – 90 Вам довелося діяти у центрі захисту «Буковини», бо травму отримав оборонець Олександр Бобарико…

- Я і в Запоріжжі грав останнього захисника. Тоді ми впродовж 7 турів «Металург» не пропускав жодного м’яча. На жаль, не пам’ятаю те, у якому році це було. Тож навики гри в обороні у мене були.

- У 1991 році «Буковина» потрапила у першу союзну лігу, де одразу посіла 5 сходинку…

- Я почну з того, що за вісім років моїх виступів у «Металурзі» запорізька команда була п’ятою лише двічі. А «Буковина» зуміла посісти п’яту сходинку вже у рік свого дебюту в першій лізі. Повірте, зробити це не так і просто. Я часто з хлопцями пригадуємо сезон – 91. Згадуємо і про молдовський клуб «Тілігул», який пробивався на високі місця, а потім усе, так би мовити, «розвалилося».

- А чи могла «Буковина» поборотися за вихід у вищу лігу СРСР ?

- Все могло бути, бо існує таке поняття, як фарт. І все ж, 5 місце – це, як для дебютанта, дуже пристойний результат.

- Які у Вас залишилися враження від виступів у чернівецькій «Буковині» ?

- У мене залишилися чудові враження від того періоду, який я провів у Чернівцях. У «Буковині» пройшли найкращі мої футбольні роки. Впродовж чотирьох років «Буковина» постійно йшла вперед. У 1989 році ми грали у другій лізі, а наступного сезону наша команда здобула путівку в перший союзний дивізіон. Як можна погано казати про ці роки… Усе було чудово.

- У першому чемпіонаті Незалежної України у складі «Буковини» виступав нападник Лев Березнер. Здається, що він зараз мешкає у Ваших краях …

- Ми буквально два місяці назад відкривали новий стадіон у Калузі. А Березнер родом із міста Обнінськ Калузької області. Звідти також родом брати Олег і Олексій Морозови (виступали за воронезький «Факел»), Віталій Сафронов (пограв у московському «Динамо»)… Відомий калузький тренер Юрій Ігнатов, який «витаскував» «Спартак», зібрав ветеранів популярного московського клубу. У Калугу до нас приїхали Федір Черенков, Юрій Гаврилов… За нашу команду ветеранів Калузької області грав і Лев Березнер. Ми зіграли унічию – 1:1.

- Пригадується, що у 1992 році за оцінками видання «Український футбол» Ви були кращими серед усіх гравців вищої вітчизняної ліги

- Газету я не зберіг. Однак, десь вона у мене лежала. Зрозуміло, що мені було приємно отримувати таку оцінку своєї гри.

- Після завершення першого кола сезону – 92/93 Ви залишили чернівецьку «Буковину». З яких причин вирішили змінити клубну прописку ?

- «Буковину» залишив Юхим Школьников. Я теж вирішив змінити обстановку та став гравцем команди «Кремінь» (Кременчук). Там я побув рік та поїхав догравати у Калугу.

- У «Кремені» Ви виступали разом із ще одним екс – гравцем «Буковини» Юрієм Махінею…

- Якраз Юра Махіня і перетягнув мене у Кременчук. Там у нього живуть батьки. Потім ми вже телефонували одне одному . Юра працював у Словаччині, запрошував нашу команду на збори. Махіня був сильним футболістом, який пройшов школу київського «Динамо». Юра – розумна людина, а з такими хлопцями завжди приємно грати.

- Як склалася Ваша доля після того, як Ви повернулися у Росію ?

- Як я вже казав, рік відіграв у «Кремені». Спочатку виступав під орудою Бориса Стрельцова, а потім у Кременчук приїхав Євген Рудаков. Мені вже було 35 років. У Росії мешкали мої батько та мати. До того ж у Калузі тренером працював мій друг, який запропонував повернутися додому. Він мене зробив другим тренером.

До речі, у 1994 році ми з ним приїжджали в Чернівці. Нам треба було купити гетри. А у Чернівцях була чудова панчішна фабрика. Ми побули на Буковині три дні. У 1994 році я був у Ваших краях востаннє. У 1994 – 1996 роках працював у Калузі. Нам вдалося вивести команду в другу лігу. У 1995 році наша команда посіла першу сходинку. Згодом наш колектив, на жаль, так би мовити, «зїли».

А у 1997 році я поїхав у Фінляндію. Грав у команді «ГБК» (Коккола). Там у нас перебував хлопець з Калуги. Я спочатку потренувався, а згодом підписав дворічний контракт. Мені вже було 39 років. У Фінляндії пожив лише півроку та поїхав додому. У Росії хворів батько, тому мені було не до футболу.

"Відмовився від пропозиції "Шахтаря"

- Пане Валерію, Вас запрошували у клуби вищої союзної ліги ?

- Коли я тільки розпочав грати у «Металурзі» лише перший рік, то написав заяву у дніпропетровський «Дніпро». А у 1982 році мав запрошення від донецького «Шахтаря». Тоді «Шахтар» переживав не найкращі часи. Ми з Томахом поїхали до відомого тренера Віктора Носова. Мені давали квартиру, і у команді я зміг адаптуватися. До того ж тоді вийшло розпорядження Щербицького про те, щоби вивести донецьку команду з кризи. Врешті – решт, я відмовився від пропозиції «Шахтаря» та залишився у Запоріжжі.

- Чим Ви зараз займаєтеся ?

- Треную команду «Зоря - КаДві» (Калуга). Ця команда є триразовим переможцем «Кубку мільйонів». У цих змаганнях брали участь виробничі колективи. Звичайно ж, ця команда трохи зійшла на аматорські рейки. Займаюся також ветеранською командою.

"Коли пробивав пенальті, то намагався дивитися на голкіпера"

- Мета Вашого візиту у Чернівці – зустріч із друзями ?

- У мене вже сезон завершився. А приїхати в Чернівці мені хотілося давно. Я прагнув зустрітися з хлопцями, з якими грав у «Буковині». Хоча таку далеку подорож переніс важко.

- Ви слідкуєте за виступами «Буковини» ?

- Мені товариш привіз із Запоріжжя газету, де побачив те, що «Буковина» перебуває на третьому місці. Я також спілкуюся зі спортивним директором чернівецької команди Віктором Олійником. Тож перебуваю в курсі того, що відбувається у «Буковині».

- На жаль, зараз «Буковина» часто – густо не забиває пенальті. Ви ж запам’яталися тим, що постійно реалізовували одинадцятиметровий удар. У Вас були якійсь секрети пробиття пенальті ?

- Ми з Вітькою (Віктор Олійник – авт.) одне у одного м’ячі забирали (сміється – авт.). Це було ще у Запоріжжі. Сперечалися ми на … компот. Ми по – черзі ставали у ворота. Переможцем ставав я. Коли пробивав пенальті, то намагався дивитися на голкіпера. А якщо він дивився на мене , то необхідно було пробити у кут. Ось і все.

- Розкажіть про свої захоплення, свою родину …

- Футбол, рибалка. До речі, днями ми з Васею Задорожняком їздили на рибалку у його рідні Юрківці. Погода була чудова. Мені вдалося спіймати одного карасика. Щодо родини, то дружина у мене родом із Калуги. У нас є син. Ми одружилися, а потім поїхали в Запоріжжя. Коли я грав у Чернівцях, то вона мешкала у Запоріжжі. У нашій родині все чудово.

Довідка БукІнфо

Валерій АЛІСТАРОВ – півзахисник, захисник. Прізвисько – «Староста». Народився 28 листопада 1957 року в Калузі (Росія). Грав у колективах «Локомотив» (Калуга), «Металург» (Запоріжжя), «Кремінь» (Кременчук), «Турбобудівник» (Калуга), «Торгмаш» (Люберці), «ГБК» (Коккола, Фінляндія). У «Буковині» грав у 1989 – 1992 роках. За чернівецьку команду провів 146 матчів (26 голів).



Олексій МАМЧУК, БукІнфо (с)

Фото Романа Ковальчука