Від мамонтів до поселень трипільців: археологічні розкопки на Сокирянщині виявляють все нові сенсаційні історичні знахідки (ФОТО)

Археологи давно помітили, що береги Дністра у нашому краї зберігають не тільки вікову мудрість, а й приховують хвилюючу і цікаву історію розвитку людства. Отож наполегливо досліджують ці місця.

Після Другої світової війни тут, в тому числі й на території Сокирянщини, у безпосередній близькості від річки працювали археологічні експедиції багатьох наукових установ, сюди торували стежки вчені зі світовим ім’ям – Т. С. Пасек, С. М. Бібіков, О. П. Черниш та інші.

Минули роки і робота науковців увінчалися вагомими успіхами, адже вони зробили багато відкриттів. Зокрема знайдено чимало палеолітичних стоянок носіїв трипільської культури. А на околиці села Молодове, яке, на жаль, у зв’язку із спорудженням Дністровського водосховища було затоплене, археологи відкрили пам’ятки Молодове І і Молодове V, які набули не тільки загальноукраїнської, а й світової слави. Уявити тільки, на глибині 10 метрів уперше в світовій практиці на відкритому поселенні неандертальців (150 тис. до н. е. – 40 тис. тис. до н. е.) виявлено і детально досліджено житло тогочасної людини, що було виготовлено з кісток і бивнів мамонта (!).

Зараз завітаємо до іншого цінного осередку історії, села при Дністрі – яке називають Волошкове. Воно розташоване за 30 чи 40 кілометрів до Сокирян, нижче по річці, і чимось дуже схоже на Молодове.

Може видатись дивним, та це факт: 2008 року місцевий житель Василь Махіборода натрапив під селом у береговій товщі грунту на велетенський бивень мамонта. Він стирчав із земляної стіни в місцині, де механізатори з допомогою важкої техніки укріплювали правий берег Дністра. Раритетна знахідка нікому не впала в око, однак її випадково помітив чоловік-дослідник історії рідного села.

Коли викопну річ обміряли і зважили, переконались, що бивень унікальний. Його довжина сягнула аж 1,6 метра, вага складала 60 кілограмів, а діаметр у товстішому місці такий, що пальцями обох рук важко обхопити – 18 см. Фахівці припускають, що це міг бути «атрибут» десятитонного мешканця давніх часів. Для порівняння, в експозиції поруч із бивнем дорослого мамонта представлено й бивень мамонтенятка, яке родом також із Волошкового.

Ці дивовижні артефакти, а також фрагменти ріг північного оленя, бика, а також кам’яні сокири та керамічні горщики тривалий час зберігались у приватній колекції уже згадуваного волошківчанина, а нині з його доброї волі вони експонуються в Сокирянському історичному музеї.

Характерною ознакою для обох сіл була поромна переправа, яка тривалий час діяла в Молодовому, а у Волошковому протрималась майже до 90-х років минулого століття. Нею люди переправлялись на той берег до сусідів у село Козлів Вінницької області, добирались на базар до Могилева-Подільського. Тепер його немає і багатьом від цього прикро.

Від місця колишньої переправи на легковику, який на фоні багатотонних землевозів, що курсують берегом Дністра, здається чи не іграшковим, вирушаю дорогою вверх понад Дністром до археологів, котрі невтомно досліджують археологічні пам’ятки, прагнучи вберегти їх для історії.

Одразу помічаю, що ландшафтна територія внизу від дороги якась не така, тут чогось не вистачає, адже в цьому селі доводилось бувати десятки разів. Тільки роздивившись, зрозумів – тепер немає старої частини села, точніше, однієї чи двох вулиць із хатами, які були найдавнішими і до яких чи не впритул підступали води Дністра. Звідси переселено понад 30 домогосподарств.

 

За якусь мить вибрався на високий пагорб, де зустрів сільського голову Олега Гуйвана. Із смутком він розповідає, що село поступово старіє, дехто із мешканців його полишає в пошуках кращого місця. Зараз тут приблизно 850 мешканців, а ще три роки тому, коли обирали мене головою, було набагато більше. Відтак відвів погляд на низину, яка тягнулася від села до Дністра, і додав: «Он там, внизу, була стара школа, в якій і я колись вчився. Тепер її немає, а нова в іншому, кращому місці. Тішить її будівля, але дітей малувато – лише 44 учні й ще 15 – у садочку. Теперішня реальність і наступ енергетики на Дністрі роблять свою справу.

Завжди є важливим зберегти історію і не втрачати віру. Тому сельчани тримаються і часом запитують у молодого голови чи й навіть у самих археологів, чи там у розкопках хтось із предків не залишив для них золотого спадку. Зустрівши на розкопі знайомого вже мені керівника Дністрянської комплексної археологічної експедиції ІА НАН України Дмитра Чорновола, який працює тут від 2011 року, також запитав про це. І він пояснив: «Місцина ця непроста, насичена історичними подіями і розташована в безпосередній близькості від Дністра, яким пролягали торговельні шляхи з Карпат до Чорного моря, а звідти й до Константинополя, Риму, на Балкани. Скарб точно десь є, але поки що можу сказати, що Волошкове – село, де відкрито найбільше археологічних пам’яток – аж вісім! Більшість з них охоплює трипільський період, торкаються білогрудівської, комарівської культури, зачіпають пізньоскіфський час (ІV-ІІІ ст. до н. е.), а також середньовіччя ХVІ-ХVІІІ ст. нашої ери».

 

Археологи невтомно трудяться на високому мисоподібному виступі над плесом Дністра, в урочищі Горби. Звідси добре видно, як річка голубою стрічкою несе свої води вдалину. Та учасникам експедиції Сергію Радомському, Станіславу Чорноволу, Сергію Купрію, Ігорю Мітрову та Юлії Півоваровій розслаблятися ніколи. Для них розкопки – це чудова нагода виявити приховані таємниці минулого, зробити бодай невеличкий, але свій штришок у збагачення археологічних відомостей про цю землю.

Якщо говорити предметніше, то площа розкопу – приблизно 400 квадратних метрів, і саме тут виявлено багатошарове поселення, де верхній шар належить до періоду пізньої бронзи (Х – ІХ ст. до н. е.), другий характеризується пізнім трипіллям (3200 р. до н. е.), а нижній належить до трипільської культури періоду (4300 р. до н. е.). Серед цього умовно видимого поселення десь посередині із земляної товщі проглядає жовтаво-піщана пляма. Але насправді це не пляма, а така собі загадкова комора. Археологи припускають, що це може бути тисячолітній глиняний кар’єр чи велетенський котел, де колись змішували глину, готуючи її для нових керамічних виробів. Ширина цієї посудини – 8 метрів, а довжина невідома, видно тільки, що ємкість вузькою смужкою тягнеться через усе поселення.

 

Керівник експедиції розповідає, що зовсім близько, на острові посеред Дністра поблизу Ожевого, 2012 року вдалося розкопати десять трипільських жител, чотири з яких добре збереглися. В хатах було чимало знарядь праці: ножі, сокири, відбійники для обробки кременю. Досить красивими були горщики. Дивом збереглися й тарілочки та горнятка. А керамічні кубки мали висоту лише п’ять сантиметрів.

На волошківському об’єкті також є кераміка і найбільш масовою категорією знахідок трипільського шару виявився керамічний посуд, оздоблений розписним орнаментом, в тому числі й з внутрішнього боку, що рідко трапляється. На жаль, майже всі вироби знаходять фрагментами, або збережені частково, що не дозволяє реконструювати орнаментальні схеми цілком.

Привертає увагу формою і гравіруванням, зокрема тендітний кубок, фрагменти статуеток жінки, кременевий серп, а особливо – бронзова бритва (кажуть, ніби лише четверта в Україні), бронзова підвіска, кістяна метеликоподібна застібка, орнаментована котушка для ниток з кераміки та інші речі.

 
Археологи міркують, що в період пізньої бронзи виявлене поселення в Горбах, ймовірно, було фортифіковано, тому прикро, що знизу, де проходить дорога, його руйнує будівельна техніка.

Уже сутеніло, як закінчилася наша бесіда з археологами на подвір’ї типової сільської хатини, котра ще вціліла. Повертався додому збагачений новими думками і свіжими враженнями. Тішило бажання селян і науковців зберегти вікову історію села та земель навколо нього, але дещо засмучувало відчуття того, що все-таки береги Дністра, про який говорив ще Геродот, ще не захищені від руйнації.

Олександр ЧОРНИЙ, журналіст і краєзнавець