Боєць “РДК” Ілля Богданов після рейду по Росії: Ми можемо опинитися поруч із “вагнерами” в наступній війні проти режиму Путіна

“Я не знаю, коли закінчиться війна. Але переконаний, що Україна переможе, і тоді почнеться хаос у Росії. Я вірю в гібридну війну, у “Новоросію навпаки” в прикордонних регіонах Росії, в їхню дефедералізацію. Знаю, що буде зовсім інша історія, де можемо опинитися в одній “обоймі” з колишніми “вагнерами”. Тому потрібно за можливості берегти себе і дожити до цього часу”.

Цю думку Ілля Богданов – колишній офіцер прикордонної служби ФСБ Росії, доброволець АТО на боці ЗСУ, боєць “Російського добровольчого корпусу” – озвучив у лютому. Відтоді багато що сталося – були брянський і білгородський рейди бійців “РДК”, початок наступу українських військ, бунт Пригожина тощо. “Усе йде за планом, – каже тепер Богданов, спостерігаючи за подіями в Росії й хитро посміхаючись. – Я знаю бійців ПВК “Вагнер” і на що вони здатні. Ідейні “вагнерівці” – це російські турбопатріоти, такі собі революційні матроси. Не дарма їх бояться в Кремлі: вони здатні все довкола в Росії залити кров’ю – це буде справжня опричина”.

Його війна, як і інших росіян-добровольців, триватиме ще довго, впевнений Ілля. Уже на території Росії.

“На сьогодні “РДК” – це військово-політична платформа, яка допомагає Україні військовим шляхом вийти на кордони 1991 року. Для України війна на цьому закінчиться. А для нас вона продовжиться. І це вже буде боротьба за повний демонтаж путінського режиму, взагалі політичного устрою там. Як ми вже бачимо зараз, це боротьба за прикордонну зону та її демілітаризацію”.

Ми робили це інтерв’ю за день до спроби “Вагнера” влаштувати “мятеж” у Росії. Уже після нашої розмови “Російський добровольчий корпус” офіційно заявить, що готовий брати участь у нових бунтах на території РФ. “Смута в Росії настала”, – запевняють російські добровольці. І в них досить непогано виходить її нагнітати. Це довела нещодавня операція на Білгородщині.

Ілля Богданов – один із найвідоміших представників “РДК”. Раніше він воював за Україну у “Правому секторі”, захищав Донецький аеропорт (відтоді Ілля носить тату із символічним зображенням ДАПу й тризуба на руці). Він остерігається замаху, адже колишні його колишні “колеги” вчиняли проти нього щонайменше три атентати.

Втікши в Україну з Далекого Сходу РФ, Ілля давно отримав українське громадянство, одружився з українкою, почав ресторанний бізнес у Києві й написав книжку “Паззл” про свою історію життя. Незважаючи на поранення руки, він продовжує війну на боці України й дуже не любить фраз про “хороших росіян”: “По-перше, всі мої предки – українці із Зеленого Клину, вони приїхали на Далекий Схід у 1880-1890-х роках. Я не маю жодних росіян у родоводі. Так, я народився і ментально був вихований у Росії, але пройшов період “очищення” за останні дев’ять років. Мій переїзд в Україну я сприймаю як “кармічний камбек” на Батьківщину. Я тут змінився, укорінився. Україна – мій дім. А по-друге, я проливаю кров за цю державу, яку вважаю своєю, сплачую податки, доначу 1/3 своєї зарплати. Моя рука після поранення більше ніколи не відновиться. Яких ще аргументів треба?!”

“Російські війська тиждень воювали з порожнім КПП на Білгородщині – списували державні гроші”

“Коли я вступав до “РДК”, то говорив: я готовий на будь-які завдання, будь-який фронт, що завгодно, але тільки не ДРГ на території Росії. Тільки б не переходити через кордон! – ділиться Ілля Богданов, який уже десятий рік живе в Україні. – Заходити на російську територію – це був для мене який метафізичний жах, страх ірраціональний. Здавалося, що ти перетинаєш кордон, а тебе, як муху, капцем одразу – хлоп, і все! А виявилось, що Росія – голем на глиняних ногах. Звичайна бойова робота, нічого страшного в ній немає. І надалі я бачив, як люди (теж так само, з очима по 5 копійок) перший крок на російську землю роблять – але потім спокійно виконують авантюрні завдання на території Російської Федерації, просто клас!”.

Операція у Білгородській області у кінці травня саме такою й була – небезпечною авантюрою. Багато її деталей учасники, можливо, ніколи не дозволять викласти у ЗМІ та не розкажуть публічно. Але дечим охоче діляться.

“Якщо ми згадаємо, то взагалі спочатку був Брянськ-1, коли це здавалося взагалі неможливим. І Денис “Вайт Рекс” (Денис Капустін (Нікітін) – російський правий активіст, командир “Російського добровольчого корпусу” під парасолькою ЗСУ – “Н”) особисто, і начальник штабу [Олександр] “Фортуна” записували своє відео навпроти російської пошти – вони пройшли вглиб Росії на 10 кілометрів. Тоді це здавалося нонсенсом. Але проходить менше ніж півроку, і на “Діп стейті” на території Білгородської області утворюється “сіра зона”. Ну, ось такий непоганий бойовий шлях. Усе можливо!”, – заявляє Ілля.

Охорона державного кордону у Білгородській області РФ не те, що показала себе слабкою – її там просто не виявилося. Саме тому фото Богданова на порожній прикордонній заставі з табличкою “паспортний контроль” стало вірусним.

“Для мене це було дуже символічно. Я ж віддав дев’ять років життя прикордонної служби ФСБ Росії. І ось я знову стою на прикордонному пункті… Але є один нюанс!” – сміється Ілля.

“Опір, звісно, ми очікували більшим, – каже військовий. – Але, як ми вже зрозуміли, в Росії настільки неповоротка централізована машина! Скільки про це не кажи, вони не зміняться: поки команда прийде від місця прориву до Москви та з Москви назад, минає у середньому дві години. За ці дві години можна багато встигнути. Але у випадку з Бєлгородом (тут же і Нова Таволжанка, і напрямок у бік Шебекино) ми затрималися, і там утворилася ціла справжня ділянка фронту”.

“І ось ми вже штурмуємо Нову Таволжанку і дивимося по новинах, що російські військові – авіація, вертольоти, дрони, бронетехніка, якісь групи спецназу (!) – вони воюють з порожнім КПП. А там уже нікого немає! Там тиждень нікого немає, а вони воюють. Наші хлопці в шоці: що це відбувається таке? Кажу: я вам зараз поясню. Я ж у Дагестані служив.

Це “схема КТО”. Оголошується “режим контртерористичної операції” – у всіх іде рік за три, у всіх потрійний оклад, у губернатора бюджет особливий, він там може гроші з федерального бюджету тягнути, паливо списується просто по максимуму. Вони просто заробляють бабки, роблять картинку, ніби вони з кимось воюють, хоча там тиждень нікого немає. І ми це все бачили. І це дуже смішно. Словом, схеми не змінюються”, – розповідає Богданов.

За його словами, під час рейдів “РДК” і “Легіону “Свобода Росії” на територію РФ всі артилерійські удари по населених пунктах завдавала виключно російська сторона. “Це їхня звичайна тактика, вони абсолютно не зважають на мирне населення. Виїхало, не виїхало – це їхня власність! Вони просто довбали все підряд навкруги. Але ми з цим стикаємося скрізь. Місцеві мешканці стихійно евакуювалися. Федеральна влада їм не допомагала в цьому. Їх кинули напризволяще, фактично створивши глуху лінію оборони”, – так Ілля описує дії російських військ під час рейдів добровольців з України на Білгородщину.

За його словами, із місцевими жителями “РДК” перетинався дуже мало. “Бо люди боялися, ховалися. Але водночас у наших чатах, у телеграмі був повний завал від повідомлень.

ЛЮДИ ПИТАЛИ: “А ВИ ТУТ НАДОВГО? А ЧИ МОЖУ Я ВЗЯТИ СВОЮ МИСЛИВСЬКУ РУШНИЦЮ І ДО ВАС ПРИЄДНАТИСЯ?”

І ми зрозуміли: потенціал є, й ці операції триватимуть у будь-якому випадку, вони мають перспективу. Якщо люди зрозуміють, що ми прийшли надовго, – вони приєднуватимуться”, – переконаний Ілля Богданов.

“Російське село підтримує війну, бо тільки зараз завдяки “гробовим” отримало віскарь і хамон”

Він розповідає, що проти “РДК” на Білгородщині були кинуті “мобіки”, яким сказали, що вони воюватимуть з росіянами.

“І всі вони абсолютно не розуміли, що відбувається. Мене якраз ці “мобіки” сильно здивували, я їх недооцінював. Був момент, коли ми просунулися вперед, і в нас у тилу залишилася база відпочинку. І ось вона з нами воювала, таку кругову оборону вела! Ми знали, що там сидить противник, але думали, що то російський спецназ. Ну, блін: вони ж розуміють – їх уже відрізали, але однаково продовжують стріляти на всі боки – точно спецназ! І коли ми цю базу таки штурмонули, зачистили, взяли в полон людей, то виявилося, що це косі, криві вояки (ну чисто орки!) – мобілізовані, яких перекинули з луганського фронту.

У них просто не вистачало мізків здатися. І вони воювали з нами. Їм потрібен був господар та його наказ. І коли вже їх розхерачили, коли в них з’явилися “300-ті” і “200-ті”, коли їм твердим командним голосом сказали здаватися – вони здалися”, – розповідає Ілля.

“Я вперше так близько стикнувся із так званим “глибинним народом” Росії і був вражений цим примітивним рівнем розвитку. Коли конвоював полоненого, зрозумів: із ним взагалі не було про що говорити, абсолютно. Він – звичайний чоловік із забитої глушини. Його рівень, умовно, це – срати у відро, і рівень цього життя може впасти хіба що, коли той почне срати в іржаве відро. Тому його там чимось мотивувати, закликати до високого і морального – це неможливо.

Тому в Росії стільки людей підтримує війну. Вони їй радіють, бо так добре, як зараз, вони ніколи не жили. Скажімо, приїжджає їхній односельець без ніг із війни. Він ще лікується, а вже все село прогулює гроші з картки. Приходять “гробові” вдові – і все село гуляє на ці гроші – бухають віскарь, їдять хамон, веселяться. Ось тому вони підтримують війну”, – пояснює Богданов, посилаючись на розповіді знайомих, які лишаються в РФ.

“Жодна західна техніка не заїжджала на територію Російської Федерації”

Про свої втрати у ході травневої операції “РДК” не повідомляють, але офіційно визнають загибель одного побратима. Данило Мазник “Шайба” загинув 3 червня під час штурму Нової Таволжанки.

“Це заступник командира корпусу з бойової частини – ключова фігура “РДК”, – пояснює Ілля Богданов. – Особисто штурмував, заходив до будівлі на зачистку, так і загинув. Данило шість років служив у російській армії, на Мамаєвому Кургані носив прапор Перемоги. І він займався вихованням солдатів та сержантів, які потім уже воювали на боці Росії. І йому, до речі, писали: “Даниле, ти ж нас навчав, а зараз воюєш на ворожому боці”. Шайба казав їм: “Ваша батьківщина хвора, і це ви не мали б воювати, а не я”. Він був ідейною людиною”.

Російська влада заявляє про десятки вбитих добровольців “РДК” на Білгородщині і навіть демонструє відео з тілами загиблих.

“Я теж бачив це відео, – парирує Ілля. – І звернув увагу на одну деталь. На всіх своїх роликах я з синьою хусткою “РДК” – це був такий яскравий знак, я спеціально її вдягав. І по ній уже ніби впізнавали, дізнавалися, що я воюю на Білгородщині. І ось дивлюся ці фотографії, відео, де вони викладають у ряд “трупи” – прапор “РДК” поруч валяється. І там же лежить чоловік, у якого, нібито як і в мене, зав’язана така ж хустка. Ці деталі працюють підсвідомо: ти бачиш яскравий символ і думаєш, що це правда. Грамотно вони це роблять. Але це не відповідає дійсності”.

Богданов наголошує: вся зброя, яку “РДК” використовував у рейді, є трофейною: “Нам ніхто нічого не видавав – це все наші власні трофеї. Не секрет, що можна було і на околицях Бахмута, де ми були, знайти і техніку, і якусь зброю. Повторю: жодна західна техніка не заїжджала на територію Російської Федерації”.

Цілі цієї операції виконані, переконаний Ілля, адже “РДК” і “ЛСР” відтягнули на себе російські резерви, поламали ворогу логістику, збили плани оборони, а також отримали медійні переваги.

“Виходить, повстанці прийшли звільняти Росію. А де ж федеральна влада? Це був надзвичайно яскравий дзвінок для еліт Росії. Губернатор Білгородщини [Вячеслав Гладков] – ну, він же здувся. Вкотре показав, що федеральній владі абсолютно начхати на населення. Вони ж усі свої права проміняли на уявну безпеку! Роками, десятиліттями дозволяли робити все, бо він їм казала влада: буде стабільно, і ви будете в безпеці. А в результаті немає ніякої безпеки. Ти заходиш [через кордон] – і все. Під час рейду загинув начальник ФСБ Грайворонського району (у ніч із 4 на 5 червня в селі Нова Таволжанка був знищений гвардії полковник Андрій Стесєв, старший оперативний угруповання “Бєлгород”, який раніше обіймав посаду командира 104-го десантно-штурмового полку ВДВ РФ – “Н”). Ну, і хто там безпеку мав забезпечувати? Що вже казати про простих людей?” – риторично запитує Богданов.

Ілля стверджує: “Корпус піде до кінця. Він має звільнити Росію, змінити режим. Це завдання максимум, але воно цілком здійсненне. Головне, щоб Україна завдала військової поразки Російській Федерації. Ми в цьому беремо найактивнішу участь, допомагаючи ЗСУ.

І я так вважаю: коли ця війна закінчиться й головні події почнуться вже на території Російської Федерації, яка стрімко дефедералізуватиметься (я люблю цей термін!), ми дійсно можемо опинитися поруч із колишніми бійцями ПВК “Вагнера”, спільно воюючи проти режиму Путіна”.

“Був упевнений, що до осені 2014-го не доживу, навіть речей не брав”

Саме за таким “двіжем” Ілля приїхав до України дев’ять років тому, ще зовсім молодим хлопцем.

Народився він у Владивостоці, єдиний син у батьків. Ще в юності він захопився ультраправими ідеями, навіть був скінхедом. При цьому мріяв з дитинства стати військовим.

“Але в мене було погано з математикою та фізикою, і я не міг вступити ані у військово-морський виш, ані в льотне училище, – пригадує Богданов. – Єдиний ВНЗ військовий, де підходили гуманітарні науки, в яких я був сильний, – прикордонний інститут ФСБ, і я туди вступив”.

Вчитися Іллі не подобалося, він “завжди відчував себе в цій системі п’ятою колоною”. “Було кумедно, коли на четвертому курсі нам викладали протидію політичному екстремізму на прикладах Приморського краю, а я всю свою молодість саме цим займався і знав ці “кейси” з іншого боку”, – посіхається колишній ультраправий.

Богданов служив у Дагестані, брав там участь у так званій “контртерористичній операції”: “Це був абсолютно штучний конфлікт – я переконався в тому, як Кремль створює ці штучні зони напруги, щоб силовики обкатувалися, гроші списувалися, картинка на “Росії-1” завжди крутилася. Ось – вороги, ось – добрі наші хлопці. Я це все бачив на власні очі”, – згадує ветеран.

Події в Україні 2013-2014 років захопили Іллю: “Мене дуже вразив “ленінопад”, ось ця антикомуністична риторика, бо я ненавиджу все ліве, ненавиджу комуністів. Я вірив та бачив, що тут твориться майбутнє. Водночас усі розуміли, що революції в Росії вже не буде. Тому треба їхати та брати участь на боці України – так я вирішив. Це не був двіж заради двіжу – швидше, пасіонарна енергія. Вона вимагала від мене бути в Україні.

Не з дивана треба було фантазувати, міркувати, а поринути у цю гущу подій і саме брати участь у ній, бути причетним до творення історії.

Я вже тоді був проти путінського режиму і вірив, що війна перекинеться на територію Росії. Хоча це ми бачимо лише зараз, через дев’ять років, і наші рейди в Бєлгород це довели. Але тоді, в 14-му році, я був упевнений, що загину десь улітку, і навіть особистих речей узяв із розрахунком лише до листопада. Не мав ілюзій, надій, що в мене вийде таке довге життя. Я розумів, що для мене це квиток в один кінець”.

У 2014 році в Україні Богданов потрапив у добровольчий батальйон “Донбас”, на Іловайський напрямок.

“Не потрапив у “котел”, хоч дуже хотів. Мені банально не вистачило місця в автобусі, я там мало не плакав, казав: ну кудись, хоч на дах мене прив’яжіть – мені треба в “котел”! Згодом була робота у розвідгрупі. Ми могли заїхати в населений пункт, зайти в магазин і просто спитати: яка тут влада? Нам відповідали: хвилин 30-40 тому до вас були ополченці, а тепер – ви. Ну, і реально ми були єдиними, хто цю інформацію збирав. А коли був вихід із “котла”, ми шукали й вивозили тіла бійців, знайшли понад 100 людей. Зібрали їх із полів.

Далі був “Правий сектор”, Піски, Донецький аеропорт, Верхньоторецьк. Там теж – така диверсійна робота цікава. Але тоді я ще не знав, що буде 2022-23 рік, і все це здаватиметься дитячим садком”, – згадує Ілля.

Після АТО Богданов намагався налагодити цивільне життя. “Кур’єром жіночого одягу працював, і на автомийці. Про це писали та знімали в Росії репортажі. “Кар’єрний зліт старлея Богданова!”, “Із офіцера в автомийники: був силовою елітою Російської Федерації, а тепер чистить килими хохлам”. Ми на цьому дуже добре хайпонули: у нас завжди було багато килимів – завжди була робота. Мені подобалося”, – сміється Ілля.

У 2017-му Богданов відкрив власний ресторан корейської кухні – у ньому готують пироги пян-се. Це те, що Ілля придумав принести до Києва з Далекого Сходу. Пян-се готуються досі, і Богданов демонструє “Новинарні” їх приготування.

Паралельно росіянин пережив три замахи на життя, зокрема одну інсценізацію, і дивом уцілів.

“Потрібно створити буферну зону в прикордонних областях Росії – і більше бліцкриги не відбудуться”

Увесь цей час Ілля очікував великої війни з Росією – був переконаний, що вона почнеться. А у 2022 році… передумав: це виглядало для нього надто нелогічно. Тому коли дружина 24 лютого повідомила йому про наступ росіян, Богданов спершу не повірив.

“Потім подзвонив своєму другові, з яким воювали в 15-му році. І все завертілося: Буча, Гостомель, Ірпінь, – пригадує Ілля. – Був один дуже стресовий момент для мене. Якраз друга доба війни. Ми виявили нашу колону, яку спалили росіяни. Вона виходила з Гостомеля на Бучу. Я бачив “Урал” українських десантників. У хлопців була тюнінгована зброя. І я подумав: вісім років вони готувалися, напевно, також воювали в АТО. Але тут нічого не встигли! Це так прикро – загинути в першу ж добу війни. Нам довелося вантажити їхні тіла. Те, що лишилося від них. А тебе підганяють, бо десь уже чути гудіння російської техніки. Ця історія мене тоді сильно зачепила… “

Через місяць боїв у “сірій зоні” Іллю серйозно поранили в руку. На блокпосту стояли росіяни. По машині, де був Богданов, відкрили вогонь, вирвалися дивом. Рука після операцій досі не відновилася. Після навантажень висить, як батіг.

Хоча Богданов “на адреналіні” виконує бойові завдання на різних ділянках фронту – був і на острові Зміїному, і на Запоріжжі, і на Донеччині.

“Коли після поранення я вийшов з лікарні, думав: куди йти служити? Денис “Вайт Рекс” саме створював “Російський добровольчий корпус”. Я взагалі не вірив, що це вийде. Але ж вийшло!

“РДК” готовий у своїх лавах бачити всіх, хто за морально-діловими якостями готовий взяти до рук зброю, боротися з режимом. Але так виходить, що більшість таких людей, які на практиці опиняються з тобою поруч на штурмі окопів, – вони переважно ідеологічно праві, – розповідає Богданов. – У нас є люди, які спершу втекли до Європи від мобілізації в Росії. А згодом вони усвідомлювали, що їх вижили з їхньої рідної країни, і вони хочуть з цим щось робити. І йшли воювати до нас. Це моряки, якісь скрипалі – люди різних професій.

Найнебезпечніше, на мою думку, зараз – це воювати з Росією “вдовгу”: вони техніку модернізують, закуповують, швидко промисловість перелаштовують. Треба це закінчувати швидко.

У 2024 році відбудеться ослаблення влади Москви. І місцеві еліти будуть тягнути ковдру на себе. Росія не розвалиться – цього й Захід не допустить. Але будуть “90-ті роки на максималках” – ось це дуже реально.

Я думаю, прикордонні області мають вийти зі складу Росії та створити буферну зону – вона більше не дозволить відбутися жодним бліцкригам проти України. Так, Бєлгородська область зможе самостійно виживати як сільськогосподарський регіон”.

Насамкінець Ілля наголошує: “Для себе я вже давно вирішив: мій дім – це Україна. Тут у мене сім’я, бізнес. Я знаю, що мені доведеться в Росії ще попрацювати, повоювати. Але жити там я більше ніколи не буду”.

Автор: Марина ТКАЧУК, Новинарня
Відео автора, фото надані Іллею Богдановим