«Розбіглися, як козли»: на Херсонщині селяни святкують визволення - репортаж The Guardian

Перший іноземний репортер (видання The Guardian), який потрапив у Милове на Херсонщині, бачив, як увірвався український спецназ і російські війська підірвали місцеву школу перед від’їздом

У середу о 5 ранку Сергій Мельников почув шум надворі. Російські військові, які жили в будинку навпроти – вулиця Шевченка № 6 – збирали речі, щоб виїхати. Вони довгих вісім місяців окупували село Милове на півдні України, на Херсонщині. Нині вони втікли в рамках принизливого відходу з правого берега Дніпра та міста Херсона.

«Володимир Путін сказав, що Росія буде тут назавжди. Зрештою, вони пішли за п’ять хвилин і розбіглися, як козли», – розповів Мельников Observer, першій газеті, яка потрапила в Милове після його звільнення ввечері в четвер. Він додав: «Путін хотів нас убити. Він закінчив тим, що знищив власну країну. Відступ Росії від Херсона – величезний провал».

Мельников відчинив сусідні ворота і показав відкритий сарай, де росіяни готували собі їжу і тусувалися вечорами. Вони залишили порцелянові чашки для кави, недопалки та скляну банку з помідорами. Навколо було розкидане сміття та зелені армійські пайки. «Вони мали радіостанцію з антенами та використовували комору для зберігання мінометів», — сказав він.

Останні хвилини окупації були відтінені мстивістю. На виїзді російські війська підірвали приміщення школи та дитячого садка села, де вони жили, знесли радіовежу. У суботу розсадник нагадував бетонну купу; на табличці зовні було написано: «Шахти». Вони підірвали переправу Милове через притоку Дніпра та інші ключові об’єкти інфраструктури.

Український спецназ увірвався в ніч на четвер. До ранку п'ятниці жителі вивісили синьо-жовті прапори та святкували перші години волі. Вони обіймали українських воїнів із жовтими пов’язками та пригощали їх домашньою випічкою. «Наші хлопці – герої. Бог нас береже», – розповіла свекруха Мельникова Людмила. «Це було важко. Ні пенсії, ні таблеток від тиску не отримувала».

Подібні сцени радощів були і в Херсоні, столиці області, яку Москва захопила в перших числах березня. Біля обладміністрації місцеві водили хороводи біля вогнища, співали патріотичні пісні та скандували «ЗСУ» – ініціали тріумфуючих Збройних сил України. Машини гуділи; містяни розмахували транспарантами, прикрашеними улюбленим фруктом, символом Херсонщини – кавунами.

Останні кілька днів стали катастрофою для Москви. Вони припускають, що зухвалий військовий план Путіна завоювати Україну провалився, оскільки це було прорвано через пиху та магічне мислення. Його військо не змогло здобути Київ і Харків. Тепер вона (Москва) втратила контроль над своїм єдиним функціональним великим містом. Навесні демонстранти протестували проти російського правління, а в п’ятницю знову вийшли на вулиці, радіючи його падінню.

Відступ Росії минулого тижня був жахливою справою, про яку оголосив невдалий міністр оборони Путіна Сергій Шойгу. Останні його солдати вивели з ладу Антонівський міст, який Україна обстріляла ракетами «Хімарс», наданими США, і в паніці втекли через понтонну переправу. На Каховській ГЕС розірвали ще один міст, який веде до окупованого міста Нова Каховка.

Це були історичні сцени. Війна, однак, ще далека від завершення. У п'ятницю за Дніпром було чути гучні стріли. Російські солдати – багато з них новомобілізовані – займають оборонні позиції на лівому березі. Дві армії тепер зіткнулися на водному просторі, що тягнеться на сотні кілометрів. Росія досі контролює південну частину Херсонської області та сухопутний коридор, що тягнеться до Маріуполя та східного Донбасу.

У Миловому Сергій Демчук показав через Дніпро на підконтрольну Росії територію. Вона всього за вісім кілометрів. У серпанку було видно село Горностаївка, що на іншому боці Каховського водосховища.

Звідкись неподалік пролунав свист української ракети «Град», випущеної по російських військах, що відходять. «До вибухів звикаєш», – сказав Демчук. Його дружина Алеся сказала: «Ні, не хочу. Це жахливо".

Велика колона української техніки, включно з кількома танками Т-72, ​​котилася пізньоосіннім пейзажем чорних соняшникових полів. Ґрунтова дорога пролягала повз покинуті російські окопи та купи артилерійських снарядів. Росіяни залишили розбиті бойові машини піхоти. Побиті цивільні автомобілі, позначені літерою «Z» — буквою, що символізує невпинне вторгнення Путіна — лежали в трав’янистій канаві.

Українські військові були в ейфорії. «Наш моральний дух захмарний. Ми знаємо, чому ми боремося. Це наша земля», – каже 28-річний Сергій. Він сказав, що його рідне місто Олешки – через річку від Херсона – все ще перебуває під російською окупацією. «Ми повернемо Олешки і все інше», — передбачив він. Поруч з його блокпостом стояли два спалені російські танки та будівля сільської ради, на стовпі якої – український прапор.

Мельников сказав, що спочатку в селі проживало 1000 осіб. Від 300 до 400 залишилися після російського захоплення. Він сказав: «Ми запитали їх, чому вони прийшли. Вони відповіли: «Щоб зробити ваше життя кращим». Коли вони вийшли, ми повернулися в минуле на 30 років. Зараз у нас немає ні світла, ні газу, ні води. Всі розорилися, а роботи немає. Замість того, щоб воювати, Путін міг би полагодити дороги та лікарні у власній країні».

Першими ворожими військами, які дислокувалися в Миловому, були російські ставленики з так званої Донецької народної республіки (ДНР). Їхнього командира вірменського походження було звільнено за незаконний продаж бензину, виділеного для його транспортних засобів. «Наступна партія була гіршою. Вони вдиралися в магазини та будинки, шукаючи алкоголь. Вони сказали, що хочуть випивки та дівчат. Вони були брудні, недоглянуті, часто п’яні», – сказав Мельников. «Як волоцюги. Вони вкрали все, що могли».

У місті Херсон та в інших населених пунктах росіяни катували та страчували мирних жителів, зокрема міліціонерів, колишніх бійців та державних службовців. Мельников сказав, що вони заарештували двох підлітків у березні після того, як вони зірвали три нові російські, комуністичні та прапори ДНР з радянського військового меморіалу. «Офіцер поставив їх до стіни і вистрілив над їхніми головами. У покарання їх змусили рити окопи», – сказав він.

За його словами, близько 10 селян активно співпрацювали з росіянами. Одна – Тетяна Суржик – стала новим промосковським «мером». Вона порадила бійцям, де вони можуть жити, і дала їм адреси порожніх будинків. За його словами, минулого тижня колаборанти виїхали з солдатами. Серед них була місцева жінка, яка закохалася в російського офіцера і вийшла за нього влітку, додав він.

Кілька людей були учасниками опору. Мельников сказав, що сам сидів на своєму даху – з видом на подвір’я гусей – і дивився, як російська військова техніка прокочується повз. Сину, який проживає в місті Дніпро, він надіслав мобільним телефоном координати. Потім він передав їх українській армії. «Одного разу я помітив російську реактивну систему залпового вогню. Я відправив повідомлення. Все сталося дуже швидко. Через десять хвилин він був знищений», – сказав він.

Спроба Путіна принести «русский мир» у Милове тривала 245 днів, зазначив він. «Я був тут від початку і до кінця. Що мене вразило, так це те, скільки путінських воїнів не були знайомі з туалетами та асфальтовими дорогами. Приїхали, сказали, що ми нацисти. Коли вони пішли, усім було зрозуміло, що нацисти - вони. Вони все зруйнували».