Путін дав установку армії пропагандистів робити з України "країну-терористку"

Кремль обирає між «миротворчою операцією» на Донбасі та «контртерористичною операцією» проти всієї України для захисту від «неонацистів».

Сайт «Страна.ua» активно включається в інформаційний супровід кампанії прикриття збройної агресії проти української держави. А інтерівське крило «ОПЗЖ» втрачає інтерес до російських уявлень про мир на Донбасі.

Наприкінці минулого року ми стали свідками того, як усі зусилля російської пропаганди на «українському напрямку» зосереджувалися на усунення шкоди, завданої викриттями Олексія Навального та ФБК. Узимку російські медіа використовували негативні новини з України про спалах коронавірусу та невдачі вакцинаційної кампанії як тло для «успіхів» Кремля.

Проте наприкінці лютого та в березні з’являються нові цілі використання «українського питання» в російській внутрішній політиці. Російські ЗМІ та спецслужби починають інформаційну кампанію, внаслідок якої Україна постає джерелом екстремістських та терористичних дій, які начебто загрожують життю звичайних росіян у різних куточках країни. І ця загроза пов’язується із прагненням іноземних держав, колективного Заходу, встановити зовнішній контроль над Росією.

Старт такій кампанії дав сам Путін, виступаючи на колегії ФСБ 24 лютого:

«… Важно не только выявлять и ликвидировать ячейки террористов, в том числе так называемые спящие, глубоко законспирированные, но и в целом анализировать и прогнозировать ситуацию, учитывать, что главари, идеологи террористов постоянно меняют тактику, ищут источники для финансовой подпитки и используют новые приёмы для пропаганды и втягивания в свои ряды молодёжи. Особое внимание прошу уделить вскрытию контактов террористических групп и зарубежных спецслужб. Вы это хорошо знаете, к сожалению, всё идёт в ход, используют и террористов…

В этом году предстоят выборы в Государственную Думу. Конституционные гарантии граждан свободно, в рамках демократических процедур избирать своих представителей должны быть защищены от любых провокаций.

Нужно и впредь действовать строго в правовом поле, опираться на поддержку граждан, чётко проводить грань между естественной для любого, в том числе и для нашего, общества политической конкуренцией, конкуренцией между политическими партиями, между идейными платформами, разными взглядами на пути развития страны и действиями, которые не имеют ничего общего с демократией и направлены на подрыв стабильности и безопасности нашего государства, на обслуживание чужих интересов, тех, про кого в народе говорят, кто "из-за бугра" платит за эту деятельность, но платит в своих интересах, а не в наших.

В этой связи отмечу, что эффективно и чётко действовали в прошлом году органы контрразведки. В результате пресечена деятельность 72 кадровых сотрудников и 423 агентов иностранных спецслужб».

За тиждень після виступу президента ФСБ починає продукувати інформаційні приводи, в яких роль негідників відіграють українські «шпигуни» та цілі «націоналістичні угруповання». Задля підсилення враження про «українську загрозу» використовується й розголос про вироки «шпигунам», яких затримали раніше:

• 3 березня, «Суд приговорил жителя Крыма к пяти годам тюрьмы за подготовку теракта»: «он готовил взрыв в одном из административных зданий Крыма… мужчина является членом украинских экстремистских организаций и приверженцем нацистской идеологии»;
• 16 березня, «Россиянина задержали в Крыму по подозрению в работе на спецслужбу Украины»: «Задержанный признался, что собирал информацию в интересах спецслужб Украины по заданию офицера действующего резерва 8-го отдела 5-го департамента СВР Украины полковника Кравчука, а самодельное взрывное устройство хранил в автомобиле». Затримання для «Росії-1» 16 березня прокоментував Сергій Аксьонов: «Раскачать ситуацию в российском Крыму не удастся». А 19 березня було поширено «свідчення» самого «шпигуна» вже з метою дискредитації президента України: «Было редакционное задание проекта снять дом Зеленского в Ливадии. Я снял это»;
• 19 березня, «ФСБ задержала 14 участников украинского радикального сообщества» у Ярославлі та Геленджику: «… у которых изъяты нацистские материалы, оружие и инструкции по изготовлению взрывных устройств… основано в 2019 году гражданином Украины Егором Красновым, использующим в Сети псевдоним Егор Яковлев. От него и других координаторов из "М.К.У." из Харькова и Киева задержанные получали инструкции по изготовлению средств террора, совершению террористических актов, массовых убийств и насильственных акций в отношении граждан. Кроме того, по данным ФСБ, экстремисты проводили "тренировки" на бездомных и сожгли знамя Победы»;
• 26 березня, «ФСБ опубликовала видео с задержанными в Ростове-на-Дону экстремистами»: цього разу ця група координувалася з Польщі, проте з огляду на висвітлення російськими медіа «про управління протестами у Білорусі» пізніше може з’явитися інформація й про «український слід»;
• 29 березня, «Осужденный экс-футболист Василенко пытался передать Украине данные об С-300» та «Россиянку приговорили к 12 годам колонии по делу о госизмене в пользу Украины» — нагадування ще про двох «шпигуніва», які працювали на українську армію: «Пытался передать концерну "Укроборонпром" информацию о партии зенитных ракетных комплексов C-300, а также запчасти», «Осужденная собирала разведданные о Черноморском флоте… Информация о шпионской деятельности данной группировки была получена в ходе расследования уголовного дела, возбужденного в январе 2020 года. Его фигурантом является россиянин, который по указанию полковника Ахмедова оборудовал в Крыму хранилища боеприпасов и взрывчатых веществ. При помощи них предполагалось совершить террористические акты на территории России»;
• 2 квітня, «Планировавшего атаки сторонника украинских националистов задержали в Барнауле»: «Задержали в Барнауле сторонника украинской националистической организации "Этническое национальное объединение"… В ходе проведенных по местам его проживания обысков изъято взрывчатое вещество, инструкции по изготовлению СВУ (самодельное взрывное устройство. — Ред.), экстремистская литература, а также средства коммуникации, содержащие фотоматериалы разведки объектов преступных посягательств, направленные им украинскому «куратору».

Подібні кампанії вже відбувалися в Росії й раніше, наприклад, проти свідків Єгови, фабрикувалися справи про причетність молоді до «екстремістських організацій» («Новое величие»). Проте цього разу спостерігається замовний сплеск активності ФСБ саме проти українських «шпигунів» та «націоналістів».

Виглядає так, ніби зв’язок з Україною стає обтяжуючою обставиною для підозрюваних, а робота українських спецслужб обов’язково пов’язується з підготовкою вибухів. У певний момент саме такий теракт може стати підставою для висування Україні ультиматуму та погрози військовою інтервенцією. І вкотре «рятівником Росії» від «терористичної загрози» стане Путін, як у 1999-2000 роках. Із цієї точки зору, це вже виглядатиме як цілковите «обнулення» попередніх 20 років владарювання.

Дуже показовим є той факт, що в Україні зв’язок між російсько-українськими «терористами» починає пропагувати «Страна.ua». Спочатку «Страна» майже синхронно з російськими ЗМІ робить новину з посиланням на ТАСС та РІА «Новости», а менш ніж за чотири години після повідомлення ФСБ публікує текст, у якому з допомогою «доконаних фактів», тобто подій та доказів, яких не існує, доводить причетність «нацистів» із Росії до України. Головний аргумент — це посилання на вже наявні сторінки в соцмережах затриманого у 2020 році хулігана з Дніпра Єгора Краснова, на яких «предположительно тот самый Егор», «там содержатся фото — якобы Егора — с закрытым лицом, с нацистской символикой и украинским гербом». Далі «Страна», посилаючись на неперевірену інформацію російської жовтої «Аргументы и Факты», стверджує, що його організація діє в Росії з 2018 року, а він причетний аж до 11 вбивств на території Росії. А в підсумку «Страна», знову посилаючись на «анонімні російські телеграм-канали», стверджує, що «маніяка» контролюють українські спецслужби, які формують мережі «праворадикалів та неонацистів на території Росії».

Проте в самій Росії незалежні ЗМІ спростовують зв’язок з Україною та припускають, що вся справа схожа на провокацію ФСБ, як раніше це сталося із засудженням молоді за належність до анархістської «Сети».

Отже, «Страна» відверто та неприховано почала працювати на російську військову пропаганду, мета якої створити враження про причетність України до територистичної загрози на території Росії. А це вже, у свою чергу, згідно з російським законодавством, дає підстави для застосування військової сили для ліквідації джерела загрози. І це при тому, що в самій Росії ця вигадана версія ставиться під сумнів.

Водночас, у березні продовжується продукування пропагандистських «інформаційних приводів» для поширення меседжів про «напад України на Донбас», тобто на окуповані самою Росією території Донецької та Луганської областей.

Одразу зазначимо: теза проросійських журналістів та політиків про те, що загроза війни раптом зросла після слів Байдена: «Так, я згоден, що Путін — убивця», не відповідає дійсності. До 17 березня й російські джерела, і проросійські ЗМІ в Україні не менш активно звинувачували Україну в підготовці «агресії» на Донбасі.

Направді, і обстріл у Шумах, і розкручування меседжів про «велику війну» (див. таблицю) починається після оприлюдення Указу Президента України про затвердження РНБОУ Воєнної стратегії України, в якій Росія називається «воєнним противником України».

Тобто Росія пішла на військово-інформаційну провокацію, щоби втягнути керівництво України чи українські війська в серйозне збройне протистояння й отримати «докази» «агресивних намірів» Києва. У тому числі «доказів», які могли стати приводом для розгортання нової інтервенції та військового шантажу.

І на медійному фронті на це було кинуто значні зусилля. Медійна складова цієї провокації спиралася на кілька основних меседжів:

• Україна готується до війни, оскільки Зеленський хоче здобути прихильність нового президента США;
• війна потрібна Зеленському, щоб відволікти увагу суспільства від своїх невдач;
• США підштовхують Україну до війни, щоби «стримувати» Росію та налаштувати Європу проти Росії;
• Росія не хоче війни, бо це зіпсує її відносини із Європою;
• Німеччина і Франція готові домовитися з Росією, незважаючи на інтереси України;
• війна на Донбасі завершиться не лише поразкою України через слабкість армії та потужну відповідь Росії, а й новою громадянською війною.

Надзвичайно важливим завданням російської пропаганди, розрахованої саме на українську авдиторію, було заперечення зацікавленості Росії у війні й водночас запевнення в тому, що Росія обов’язково захистить «народні республіки». Тобто знову відбувалося маскування агресії та інтервенції в Україну під виглядом «миротворчих дій», хоча сам термін «миротворення» вже не використовувався.

Задля більшої переконливості тези про те, що «війна Росії не потрібна», наводилися стандартні «аргументи» про «зовнішнє управління» Україною з боку США та про російські «економічні інтереси» в Європі. Для маскування агресивних дій та планів Росії стосовно України використовувалися приймоми вибіркого цитування заяв західних держав: «Главы МИД G7 осудили эскалацию конфликта в Донбассе». Приховування та навмисне перекручування слів західних держав про відповідальність Росії за війну на Донбасі мало вказувати на те, що Кремль не готовий негайно йти на ескалацію та розрив із Заходом.

Також у російській пресі применшувався масштаб збройної ескалації на Донбасі. Кремлівський політолог Денис Денисов, який коментує дії окупантів із 2014 року, прямо вказував на те, що перемир’я відновиться після згоди України на політичні поступки, тоді як «особливого загострення» на Донбасі не відбувається: «Для объективности картины следует сказать, что если сравнивать ситуацию с обстрелами по месяцам в 2019, 2018, особенно в 2016 и 2015 годах, то мы придем к выводу, что особого обострения нет и ситуация в Донбассе, как и раньше, может считаться конфликтом низкой интенсивности».

Для гіперболізації «економічних інтересів» Росії в Європі перекручувалася інформація про переговори Володимира Путіна з Ангелою Меркель та Емануелем Макроном. Зокрема, замовчувалися жорсткі вимоги до Росії й акцентувався факт того, що про ситуацію на Донбасі велася розмова без Президента України. Проводилася думка про те, що Росія й без війни здатна домовитися «за спиною» України про Донбас заради своїх інтересів.

Мабуть, певною метою такої дезінформації могло бути поширення серед українців недовіри до дій західних союзників та навіювання думки, що Україна лишається сам на сам з потужною Росією й мусить прийняти її вимоги, щоб уникнути війни.

З цієї точки зору надзвичайно показовою є позиція російських експертів, які займаються американістикою не заради пропаганди, а задля аналітичного супроводу рішень російської влади. Зокрема, російські науковці висловлювали думку, що Україна займатиме чільне місце в зовнішній політиці США, спрямованій на створення єдиного західного фронту проти Росії, та про суттєві ризики такого повороту для Кремля. Інші фахівці вказують на те, що позиція Європейського Союзу стосовно Росії стає жорсткішою, і ЄС не збирається домовлятися із Кремлем за рахунок України, Молдови чи Грузії.

Отже, в самій Росії не дуже вірять у свою пропаганду про «розкол Заходу», однак це, звісно, не зупиняє їхніх дій на провокування такого розколу та недовіри.

Усі меседжі російської пропаганди про загрозу війни, про «алібі» Росії та про «безальтернативність» Мінських угод як єдиного способу уникнути війни послідовно публікували протягом березня «Страна» та «Весті» (див. таблицю). Ці видання вже не криючись, на рівні з російськими медіа, використовують повідомлення окупаційних адміністрацій в ОРДЛО як гідні довіри та цитування джерела інформації. Тобто подають російську пропаганду та дезінформацію як справжні новини.

Серед українських діячів поширювачами російської воєнної дезінформації в березні стали: народний депутат Вадим Рабінович, народний депутат Ренат Кузьмін, Ігор Гужва, ексспівробітник СБУ Олег Стариков, Олеся Медвєдєва, Олена Лукаш в ефірі телеканалу «Наш», Євген Червоненко в ефірі телеканалу «Наш», політтехнолог Олексій Якубін, політтехнолог Руслан Бортнік, політолог Андрій Єрмолаєв.

А телеканал «Наш» використовував ті самі тези трішки з іншою метою. Їхнім найважливішим меседжем було звинувачення президента Зеленського в залежності від «зовнішнього управління», яке призводить до загрози війни. Хоча це також російські тези, але в даному разі це було більше схоже на спробу перехопити в лідерів «ОПЗЖ» першість у критиці Зеленського та присвоїти за допомогою власного медійного ресурсу популярний меседж про «зовнішнє управління».

Тим часом, головний спікер інтерівського крила «ОПЗЖ» Юрій Бойко показово уникав згадки про воєнну загрозу. Торкаючись в ефірі «Інтера» теми війни на Донбасі, Бойко обережно повторював мантру про виконання Мінських домовленостей заради миру та втілення формули Штайнмаєра. На тлі спікерів «Страни» та «Нашого» він як лобіст інтересів Кремля виглядав надзвичайно слабко. В усякому разі теми тарифів та вакцинації були для Бойка в березні більш пріоритетними, ніж обстоювання поглядів Кремля припинення війни.

Отже, Кремль перетворює Україну на «страховисько», яким збирається лякати своїх підданих напередодні виборів до Державної Думи. Хоча до виборів ще пів року, та й справжня війна навряд чи може підняти настрій на тлі чергової хвилі ковіду. Якщо тільки війна не послугує для скасування виборів узагалі та запровадження воєнного стану.

На нашу думку, Кремль може заміряти настрої росіян після такої масованої дезінформаційної кампанії, щоби прийняти остаточно рішення. А отже в української влади ще є час, щоби припинити діяльність ЗМІ та спікерів, які відчайдушно зловживають свободою слова, аби допомогти агресору розколоти суспільство та замаскувати підготовку до інтервенції, - пулікує статтю detector.media.