Мисткиня Юлія Косівчук, яка своєю акцією у США вразила весь Світ: “Хлопці й дівчата на нулі на вірі тримаються. А яке ми маємо право не мати віри?

НАШ ЕКСКЛЮЗИВ

Відома чернівчанка, мисткиня Юлія Косівчук, яка давно проживає у Каліфорнії (США), презентувала у Центрі культури "Вернісаж" авторську виставку "Пір'я з камуфляжу" та провела з друзями творчий вечір на підтримку ЗСУ. На десятьох картинах Юлії зображені ангели, які охороняють українські міста. Роботи можна споглядати протягом двох тижнів, відтак їх представлять на аукціоні, а кошти ж передадуть на потреби українських військових.

Під час відкриття Юлія Косівчук розповіла, що задум виставки з’явився під час оборони Маріуполя: “Коли весь світ молився, я зрозуміла, що я теж молюся, але інакше. Я молюся фарбами, щоб ангел розкрив свої крила над Азовом. А далі були інші картини й так з’явилася мінісерія, яку ми й презентували”, – каже мисткиня.

За кілька днів перебування у Чернівцях Юлія встигла записати у рідному місті нову пісню: “Я дуже щаслива, що встигла записати пісню “Вальс на протезах”, яку написала в Америці. Три дні перед тим, як ця пісня мала бути написана я чула постійний стукіт у голові. І вже потім здогадалася, що це був стукіт по паркету протезом. Хай ця пісня залишиться нам усім нагадуванням, що й після війни нашим обов’язком буде не уникати, не відвертати свої обличчя, навіть якщо у військового нема рук, ніг. Ми маємо підійти, обійняти й сказати: дякую”, – ділиться Юлія Косівчук.

Під час творчого вечора звучали чудові пісні Юлії у дуеті з бандуристкою Ольгою Гук. Раніше дівчата виступали разом з творчою назвою дует “Тарнавка”.

Також були представлені книги Юлії Косівчук, які можна було взяти собі й залишити вільний донат на ЗСУ.

Попри щільний графік перебування у Чернівцях
Юлія знайшла час поспілкуватися з кореспонденткою БукІнфо.

– Юліє, розкажіть, будь ласка, про нашу діаспору у США. Протягом двох років повномасштабної війни ви разом надаєте Україні величезну допомогу.

- Я вам більше скажу – не два роки, а з 2014-го діаспора дуже серйозно допомагає. Нам пощастило, що там є когорта справжніх людей. Більшість моїх друзів, кумів, знайомих добрий шмат своєї зарплати віддають щомісяця на армію. Тому що коли ти живеш з почуттям провини, що ти не в Україні, то хочеш допомагати Україні всіма силами, щоб більше куль йшло на пакетування російських потвор.

– Чи зменшується ентузіазм в американців допомагати Україні?

- На жаль, зменшується. Люди не можуть бути постійно в ейфорії, виникають інші проблеми, перемикаються на інше. Але є дуже багато людей, які підтримують Україну. Коли ми робимо імпрези, аукціони, багато американців приходять, купують “хендмейд”, донатять й підтримують Україну.

– Ваша акція проти виступу коміка Нурлана Сабурова, який живе в москві й там платить податки, стала гучною подією на весь світ. Як це вплинуло на подальшу організацію подібних заходів, можливо організатори стали більш поміркованими?

- Мені здається вони стали більше боятися. Коли той недокомік приїхав в Сант-Франциско, після Лос-Анджелеса, він найняв скільки охорони, що певно можна було витіснити половину людей з залу. Він явно боявся й правильно робив. Тому що тим хто підтримує війну й путіна, хто платить податки в Росії, а потім їздить по світу й мовчить, їм не місце в цивілізованому світі.

– Після цієї акції певно є послідовники, які також приходять на подібні концерти й відстоюють Україну?

Не знаю про послідовників, але кожна свідома людина, яка має свої принципи, повинна виходити й говорити. Не мовчати. Якщо ти мовчиш, живучи в якомусь затишному світі, значить ти боягуз. Тому що боятися в окупації це одна справа, боятися за кордоном – це ганьба. Треба виходити й говорити. Особливо зараз, коли світ не те що втомився, а переключився. Нещодавно мені написали люди про те, що цей недокомік готується до виступу в Молдові та чи можна поширити те відео, щоб його відвернути. Люди пам'ятають не мене, а його тупість і обмеженість.

– Що вам допомагає творити в цей час?

Віра. Я вірю що все буде добре. Якщо ми перестанемо вірити, ми перестанемо рухатися, жити, діяти, значить перестанемо працювати, заробляти гроші, донатити, купувати необхідні речі нашим воїнам. І тоді буде капець. Ми без віри ніщо. Ті хлопці й дівчата, як на нулі, вони й на вірі тримаються. А яке ми маємо право не мати віри? Маємо вірити й продовжувати працювати та допомагати Україні у цій важкій боротьбі з агресором.

Альона ЧОРНА, спеціально для БукІнфо (с)
Фото авторки