Жах окупації Чернівців. Як у Першу світову війну росіяни тричі захоплювали місто

У 1914−1917 роках Чернівці, що входили тоді до складу Австро-Угорської імперії, півтора року перебували під контролем росіян. Загарбники руйнували місцеві електростанції та підприємства, грабували крамниці й оселі, а людей кидали до тюрем. Під час Першої світової прикордонне місто Чернівці із населенням 90 тис. людей переходило від Австрії до Росії тричі: спершу на два-три місяці, а потім окупанти затримались тут понад рік, йдеться в істричній публікації NV.

Вперше росіяни зайшли у Чернівці ще на самому початку війни: цісарська армія відійшла з позицій наприкінці серпня 1914 року. Адміністрація квапливо евакуювалась, але бургомістр Сало фон Вайссельберґер разом з депутатами міськради залишився. Уранці 2 вересня йому передали через учня місцевої гімназії листа російською та німецькою мовами за підписом офіцера 48-го піхотного полку:

«Пане бурґомістре! Чи погоджуєтеся Ви на передачу міста і на вступ без бою російських військ? У випадку згоди, прошу приїхати на перемовини до цукроварні на Старій Жучці заради Ваших міщан. Лейтенант Пігаревський».

Вайссельберґер та його підлеглі вирішили, що краще обійтись без кровопролиття, адже муніципальна варта та місцеві добровольці не могли б стримати ворога. До того ж росіяни пообіцяли бургомістру цілком гуманні умови окупації: зберегти життя і майно чернівчан, не брати заручників, а також залишити його та членів міськради на службі й навіть негайно відновити роботу водогону, пошкодженого бойовими діями. Передачу міста вирішили провести урочисто.

«Населення, гнане стурбованістю та страхом, хлинуло з усіх вулиць на площу Ринок, Головну та Ратушну вулиці, — описав ці події у своєму щоденнику місцевий журналіст Юліус Вебер. — Городяни вишикувались обабіч вулиць і спостерігали, як російська орда, ніби повінь, заливала місто. Спочатку маршем увійшло десь 12 сотень черкесів з духовим оркестром, за ними рухалась піхота, кавалерія. драгуни й артилерія. Замикав кавалькаду ще один казацький підрозділ — дикі створіння із глибоко посадженими виблискуючими очима, випнутими вилицями й хаотичною кучмою волосся, яке затіняло чоло».

На балконі ратуші стояли бургомістр, віцебургомістри, міські депутати та вище духовенство усіх конфесій, а поруч з ними — нові господарі міста: російський генерал-майор Тигран Арютінов і командир казачої дивізії Олександр Павлов. Вже з перших хвилин церемонії чернівчани зрозуміли, що не варто очікувати доброго життя при цих загарбниках.

«Бургомістр промовляє декілька слів привітання; його перебиває казацький полковник словами „Ґаваріть па рускі!“ — згадує журналіст Вебер. — Бургомістр звертається до катехита з проханням пояснити, що він не володіє російською мовою і щоб той допоміг йому з перекладом. А далі Арютінов всупереч міжнародному праву заявляє, що божою поміччю, іменем царя проголошує місто Чернівці приєднаним до Російської імперії».

Перша окупація: контрибуція, вандалізм, грабежі

Більшість обіцянок російських окупантів, які вони озвучили бургомістру, виявились брехнею. Щойно взявши владу в руки, росіяни зажадали від Чернівців контрибуції у 600 тис. рублів золотом або сріблом. Окупанти взяли в заручники 23 людей та пригрозили влаштувати погроми й підірвати місто, якщо цю суму не зберуть упродовж 24 годин. Городяни змогли зібрати лише половину коштів — загарбники пристали на таку умову. Російські військові, отримавши кошти, скерували їх до міської казни, пафосно заявивши, що грабунок не притаманний характеру російського солдата.

Насправді така заява була цинічною, адже відтепер казною фактично розпоряджались російський комендант та начальник гарнізону — нікому невідомі капітани з прізвищами Кириєнко і Романенко. Вайссельберґер і його підлеглі керували містом хіба що формально, адже вони й кроку не могли ступити без погодження з комендатурою. По суті функція старої чернівецької влади звелась до того, щоб законно видавати військовим ту чи іншу суму на потреби армії. Вже за кілька днів міський бюджет тріщав по швах. А коли 8 вересня в Чернівці прибув тимчасовий губернатор генерал-лейтенант Сергій Навроцький, то в місті фактично не залишилось грошей.

Окупанти розпорядились негайно запустити друкарський станок, і 9 вересня для поточних розрахунків були надруковані міські гроші на суму 200.040 крон номіналом 20, 50 гелерів, 1, 5 крон. Цими «фантиками» здійснювали виплати міським службовцям і пенсіонерам. Загарбницька влада запровадила примусовий курс у співвідношенні 1 рубль до 3 крон або ж 33 гелерів. Це призвело до знецінення цих нових грошей: чернівчани мали у кишенях десятки тисяч гелерів, але купити на них нічого не могли. У безпорадному стані опинилися переважно австрійські чиновники, жінки, діти й пенсіонери, які залишилися в окупації.

Щоб врятувати людей від голоду, австрійська влада, через посередництво румунського консульства і священників, передала в окуповане місто 500 тис. крон, а росіяни зобов’язались видавати по списку ці гроші тим громадянам, хто опинився у вкрай скрутному становищі. Але врешті-решт кошти опинились у кишені новопризначеного губернатора Сергія Євреїнова — роздавати допомогу нужденним він навіть не збирався.

Крім того, людей нещадно грабували російські солдати та казацькі угрупування. Спочатку вони повиносили речі з квартир і будинків городян, які встигли виїхати з Чернівців до окупації, і влаштували на площі Ринок жваву торгівлю меблями, посудом, шубами, білизною та іншим речами, які продавали дуже дешево. Коли цих товарів у покинутих квартирах не стало, солдати просто вдиралися до помешкань містян і силою відбирали в господарів усе цінне. Озброєні окупанти могли зупинити людину на вулиці, запитати, котра година — і відібрати годинника. Носити на собі цінні ювелірні прикраси чи дорогий одяг ніхто не наважувався, бо знімуть.

Коли обурені чернівчани подавали скарги на ці дії військових бургомістру, а той просив російського коменданта вплинути на ситуацію, комендант лише руками розводив і філософськи зауважував: «Це — війна!»

Росіяни нещадно нищили все довкола. Кавалерія не задовольнилась тим, що їй відвели місце у казармах, і розмістила коней у залі очікування на вокзалі. Меблі та предмети інтер'єру розтрощили і використовували як дрова. У приміщення головної пошти смерділо від нечистот і також все було розбито. У першій державній гімназії порозривали на клапті коштовні старовинні книги і картини, з кабінетів хімії, фізики та географії повивозили до Росії цінні колекції, а спортзал перетворили на м’ясний павільйон — тут тепер забивали худобу.

Але найстрашніше, що окупанти почали влаштовувати репресії проти містян, які становили найменшу загрозу новій владі та висловлювали з нею незгоду. Першими у жорна потрапили бургомістр Вайссельберґер і четверо його найближчих підлеглих — ті самі люди, які урочисто передали владу росіянам. У ніч проти 16 вересня їх витягли посеред ночі з ліжка, відвезли на цукровий завод, а звідти уранці відправили у товарних вагонах до Росії. У полоні вони пробули довгих 14 місяців, аж допоки в листопаді 1915 року австрійська влада обміняла їх на російських полонених. Поранені австрійські солдати, які лежали в шпиталях, були оголошені військовополоненими й разом із медичним персоналом також депортовані у Росію.

Позбувшись законного бургомістра і його найближчого оточення, окупанти призначили у Чернівцях свою маріонеткову владу. Також губернатор Євреїнов чинив тиск на духовенство, вимагаючи згадувати у молитвах російського царя. Німецькомовні книги та газети опинилися під забороною — якщо їх знаходили, людину заарештовували на три місяці. Окупанти повипускали з в’язниць усіх москвофілів, хто тут сидів за австрійської влади, натомість наповнили камери безпідставно обвинуваченими нібито у політичних змовах городянами.

Також росіяни видали указ про залучення до російської армії чужинців чоловічої статі віком 18−30 років. Три дні у місті царювала паніка — молоді чоловіки намагались утекти за його межі, а казаки повертали їх нагайками й прикладами гвинтівок назад. Врешті окупанти вирішили із примусовою мобілізацією трохи зачекати, побоюючись бунту чернівчан.

«Се була сумна година, коли наїхав воріг на місто Ч. в Буковині. — писала у своїх спогадах письменниця Ольга Кобилянська. — Не прийшли боронити свій край від руйнівного нападу ворога, а прийшли, як казали, „визволяти славян“ на розказ царя свого».

Жахи першої окупації тривали у Чернівцях майже два місяці, до 20 жовтня. Цього дня до Чернівців впритул підійшли австрійці, і російський губернатор разом з вояками поспішили зробити «жест доброї волі».

Люди із запалом скидали російські прапори з будівель і повертали цісарську символіку, а опівночі 21 жовтня під час вступу в місто австрійських батальйонів, тисячі людей вийшли на вулиці, вітаючи своїх визволителів. На знак вдячності обабіч Семигородської вулиці для них виставили столи з різними наїдками й напоями, які простяглися на 2,5 км.

У Чернівцях три дні святкували звільнення від російської орди, а у храмах різних конфесій молились за те, щоб жахіття окупації більше ніколи не повторились.

Друга і третя окупації: грабували недограбоване

На жаль, ці мрії не збулися. Вже через місяць, наприкінці листопада 1914 року, австрійці знову відступили, а росіяни закріпились у Чернівцях на три місяці. Навчені гірким досвідом, городяни масово утікали з міста, зачувши про наближення ворога. На момент другої окупації тут залишилась лише третина жителів, тобто близько 30 тис.

«Чоловіки й жінки, діти й старці, пригноблені тягарем зубожіння, зігнуті під пульсуючим страхом, тягли свої статки на спинах, виходили з міста і були схожими на похоронну процесію, — пише Юліус Вебер. — Люди, котрі не вдавалися до втечі, позакривалися у своїх помешканнях і у страхові очікували того, що було невідтворним. Ніхто з інтелігенції не зостався».

У лютому 1915 року росіян з міста вибили, проте Чернівці перебували під постійним обстрілом окупантів. А від квітня ворожа авіація 9-ї армії здійснювала майже щоденні напади на Чернівці. Одного дня на місто і його околиці скинули 22 авіабомби — щоправда, вибухнули з них лише шість. Росіяни цілились не стільки по австрійських військових, скільки проти цивільного населення, щоб залякати людей.

Росіяни навіть вдавались до цинічного психологічного тиску, скидаючи на площу Ринок замість бомб бляшані пластини без вибухівки зі знущальним написом «Привет гражданам и хорошеньким гражданкам города Черновиц. 24 мая 1915 г. Русский лётчик».

«Літаки та літуни, що то рідко можна було бачити, шугають щодня над містом Чернівці. — пише у споминах депутат парламенту Антін Лук-Лукашевич. — У цілій Буковині годі вже найти такого чоловіка, що не міг би відрізнити нашого літака від ворожого».

Третя окупація Чернівців була найтривалішою — від червня 1916 по серпень 1917 року. Грабувати особливо вже було нікого. Проте, коли російська влада покинула місто, казаки почали вивозити з нього все, що тільки можна, а що не могли — торощили й палили. У місті в останню ніч перед відходом окупанти знищили електростанцію, віадук та інші мости, залізничне полотно. Вони спалили відділення поліції, майже всі казарми, підприємства, головний вокзал, а також підірвали водогінну вежу. Загалом вони завдали Чернівцям шкоди на 33 млн 250 тис. крон.

Третя окупація Чернівців була найтривалішою — від червня 1916 по серпень 1917 року. Грабувати особливо вже було нікого. Проте, коли російська влада покинула місто, казаки почали вивозити з нього все, що тільки можна, а що не могли — торощили й палили. У місті в останню ніч перед відходом окупанти знищили електростанцію, віадук та інші мости, залізничне полотно. Вони спалили відділення поліції, майже всі казарми, підприємства, головний вокзал, а також підірвали водогінну вежу. Загалом вони завдали Чернівцям шкоди на 33 млн 250 тис. крон.

У Першу світову росіяни в Чернівці більше не повертались. Вони стануть новими господарями міста аж у 1940 році — в часи Другої світової війни.

Автор: Ростислав КАМЕРИСТИЙ-БРАЙТЕНБЮХЕР
Публікація видання NV.