Як шість пілотів та штурманів викрали в України шість бойових літаків тактичної авіації Су-24 і передали їх росії

Як 6 пілотів та 6 штурманів викрали в України 6 бойових літаків тактичної авіації Су-24 та передали їх Російській Федерації. Підла операція ГРУ Росії під носом у молодої, не досвідченої політики, держави.

1992 рік. Росія та Україна на всю ділять радянську спадщину. Вже викрадено з порту м.Севастополь авіанесучий крейсер "Адмірал Кузнєцов".

Населення всього СРСР згідно з військовою доктриною служило в різних частинах країни та в Україні, як у передбачуваному хабі для можливої війни з НАТО, крім величезної кількості техніки, складів, авіації були сконцентровані також і війська. А ось війська часто складалися із представників різних республік СРСР.

З 1991 року багато росіян почали повертатися на батьківщину. Однак були й такі, що вирішили залишитися в Україні (офіцерський склад служив на нашій землі багато років, багато хто завів сім'ї, дітей). До 1994 року з України виїхало близько 12 тисяч офіцерів. Водночас, близько 30 тисяч повернулися з інших республік.

А тим часом на міжнародній арені Росія на всю заявляє свої права на далеку (стратегічну) авіацію України. Україна не поступається. Була навіть спроба провернути трюк аналогічно викраденню нашого авіаносця.

З метою викрадення далеких бомбардувальників України росіяни ініціюють 'інспекцію' під керівництвом головнокомандувача ВПС СНД Петра Дейнекіна. Під час інспекції росіяни влаштовують змову із залученням пілотів колишнього СРСР на території України. Того дня патріоти країни ВСТИГЛИ – на злітно-посадкову смугу виставили зенітні комплекси і лише під прицілом українського ППО змовники залишили спроби злетіти.

Однак на цьому російський підривний рух усередині України не припинився. 1992 року агенти ГРУ успішно завербували ВИЩЕ КЕРІВНИЦТВО дивізії тактичної авіації України.

Строго кажучи, командир дивізії ВПС (місце дислокації – Старокостянтинів Хмельницька область) Чорний А.С. українцем не був. Він перебував на службі в УРСР лише з кінця 80-х. Проте 1991 року вирішив не повертатися до Росії. Його заступник Лапін Д.М. теж був народжений в РРФСР, але в Україні жив з кінця 70-х і навіть був одружений з українкою. Командирам дивізії в якийсь момент, мабуть, підкинули хорошу психологічну обробку.

Решту зробили вже вони: протягом півроку служби вони налаштовували офіцерський склад проти України, ставлячи за приклад умови служби в Росії. Все це призвело до того, що на початку 1992 року під час підготовки до ухвалення частиною присяги на вірність Україні, офіцерський склад (переважно росіяни) посварилися з приїжджими офіцерами з Києва. Підсумком стало те, що літаки наказали 'пристебнути' - злили паливо, накинули ланцюги на штурвали, централізовано відвезли ключі до штабу. А також скасувалися всі польоти до складання присяги.

А тим часом змовники прокладали маршрути втечі. 7 лютого 1992 року Чорний А.С. подає рапорт до Києва про необхідність здійснити обліт ряду тактичних бомбардувальників. Командування відповіло відмовою. Потім, після недовгих переговорів, було дозволено зліт 9 літаків за умови участі в обльоті командного складу дивізії. Старшим було призначено зам.ком. дивізії Лапін Д.М.

Звичайно ж, план втечі та угону бойових літаків був продуманий дуже добре: штурмани Мельник і Данилов (ініціали я не знайшов) продумали маршрути добре: політ у бік Білорусі, віраж на низькій висоті, захід у Смоленську область Росії. А зам.ком. Лапін без проблем затвердив маршрут обльоту, який пропонує все, крім фінального етапу. Тому втікачів хопилися не одразу.

За штурвалами літаків сиділи шестеро пілотів (сам Лапін, Ковтун Н. С., Головін Д. В., прізвища трьох я не знайшов) - всі уродженці РРФСР, двоє штурманів були так само росіянами (Мельник і Данилов). Двоє зі штурманів були українцями (прізвищ я не знаю). Даних щодо ще двох штурманів у мене немає.

День 'Х' невблаганно наближався. 12 лютого Лапін особисто проконтролював заправку літаків, їхню підготовку до вильоту.

Слід зазначити, що загалом у групі було 9 літаків. 3 з яких або не брали участь у змові, або у вирішальний момент повернули назад. Сам Лапін пізніше коментував це так: "Просто засцали".

Проте екіпажі цих трьох літаків складалися з українців. Пілоти Малий П.А., Саленко М.М., Савін І.Д., а також троє невідомих (особисто мені) штурманів повернули літаки на аеродром.

13 лютого 1992 року 9 бомбардувальників здійснили благополучний зліт з аеродрому м. Старокостянтинів. Через 50 хвилин польоту 6 бомбардувальників на чолі із зам.ком. дивізії Лапіним, відхилилися від курсу.

Зв'язок із льотчиками не приніс результатів. На запитання "Ви куди!?" Настала коротка відповідь: "Коли сядемо - дізнаєтесь." Льотчики пролетіли вздовж білоруського кордону, здійснили маневр і увійшли до простору Російської Федерації. На аеродромі Шаталово їх вже зустрічали 'хлібом-сіллю' росіяни.

Лапін, Ковтун і Головін посадили літаки, як і троє інших, не відомих мені, пілотів. Командир дивізії Чорний приїхав у частину на власному автомобілі, увійшов до штабу та забрав прапор полку. Цей плювок в Україну був чітко спланованою акцією з дискредитації Збройних сил держави. За військовими канонами частина, що втратила бойовий прапор, підлягала розформуванню. Чорний О.С. перетнув кордон на власному авто. За кілька днів сім'ї льотчиків теж виїхали до Росії.

Інцидент дуже швидко зам’яли у пресі. Причому з обох боків. Україна подала Росії офіційний запит на видачу літаків та пілотів. Росія, звісно, відповіла відмовою.

Після інциденту рада дивізії, зокрема льотчики Малий, Саленко та Савін, засудили дії змовників та підтвердили наміри дати присягу на вірність України. Офіцери попросили не розформовувати частину через втрату прапора. Так бригаді було передано новий Український прапор (до цього був радянський). Наразі ми знаємо цю бригаду як "7-я бригада тактичної авіації України"

Про долю змовників:

За словами зам.ком, дивізії Лапіна пілоти зробили цей вчинок, нібито не змогли спокійно дивитися, як справу їхнього життя «розтягують по кишенях», а так само з метою «літати». Так ось відмазка.

За іронією долі літати пілотам не судилося. Через півроку Лапін був звільнений у запас - формальна причина проблеми зі здоров'ям. Пілоти Ковтун і Головін взагалі не були допущені до служби як пілоти. Головін був переведений на штабну посаду, потім слід його загубився. А Ковтун відмовився від будь-якої служби, крім спеціальної (льотчик). Тому його просто звільнили у запас. Помер Ковтун у злиднях у 2001 році (швидше за все спився). Штурмани Мельник та Данилов взагалі не давали присягу Росії – їх не допустили до служби.

В інтерв'ю каналу "Звєзда" Данилов говорив, що наскільки він знає, на 2015 рік ЖОДНИЙ із змовників не є військовослужбовцем. Зі слів того ж Данилова штурман українець (прізвище якого я не знаю) навіть збирався наприкінці 90-х повернутися до України.

Про долю змовників, що залишилися, не відомо нічого. Вони не увінчали себе славою. Навіть в очах російського командування залишилися злодіями, віроломними, підлими людьми. Такі офіцери не потрібні нікому та ніде, особливо за штурвалами бойових літаків.

Взято із мережі Twitter (с)