Як Резиденція Буковинських митрополитів ледь не стала військовою частиною. Маловідомі сторінки історії пам’ятки, з нагоди 146-ї річниці заснування Чернівецького університету

4 жовтня Чернівецькій національний університет відзначає 146-ту річницю з дня його урочистого відкриття (заснований 4 жовтня 1875 року). На сьогодні знаний також і тим, що розташований в приміщенні Резиденції Буковинських митрополитів, справедливо занесеного до об’єктів Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Проте, як свідчать документи, все могло бути й не так, і все йшло до того, що в приміщенні Резиденції тривалий час, а можливо і досі, була б військова частина.

В липні 1945 року, всупереч волі Чернівецького обласного комітету партії та облвиконкому, під тиском уряду УРСР, приміщення Резиденції Буковинських митрополитів було передано під Штаб Прикарпатського військового округу. Проте через небачений в радянські часи опір цьому рішенню з боку місцевої інтелігенції, в тому числі й прибулих з Центральної та Східної України, цього не сталося.

9 липня 1945 року на базі військ 4-го Українського фронту було створено Прикарпатський військовий округ, з центром у Чернівцях. До нього входили нинішні Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька, Вінницька, Закарпатська та частина Хмельницької області. Командувач військами округу – генерал армії Єрьоменко Андрій Іванович, начальник Штабу округу – генерал-полковник Сандалов Леонід Михайлович.

Того ж дня, 9 липня 1945 року командування округу поставило перед місцевими партійними і радянськими органами питання про передачу будівлі колишньої резиденції митрополита для розміщення штабу.

Цікаво, що як обком партії, так і облвиконком виступили проти передачі військовим приміщення Резиденції. Українське у Івані Зеленюку (секретар обкому КП(б)У, уродженець Шаргородського району Вінницької області) та Олексію Колікову (голова облвиконкому, уродженець міста Лисичанськ, Луганської області) перемогло комуніста і вони проявили нечувану у ту епоху сміливість піти проти військових.

У що могла б перетворитися резиденція під "чітким" військовим керівництвом чернівчани можуть переконатися на прикладі іншого шедевра міської архітектури – румунського народного дому (Будинок офіцерів), що зараз відлякує своїм занедбаним виглядом туристів.

Тоді командування Фронту направило відповідні звернення до уряду – Ради народних комісарів УРСР (РНК), та до Центрального комітету КП(б)У. І звісно, що отримали там згоду – на той час військам не перечив ніхто.

Щоб змусити місцевих керівників партії та виконавчої влади прийняти рішення про передачу комплексу споруд Резиденції, до Чернівців 13 липня 1945 року літаком прибув Заступник Голови РНК УРСР т.Корнієць, який 14 липня віддав вказівку Обкому КП(б)У і Облвиконкому про передачу будівлі колишньої Резиденції митрополита Штабу Військового Округу.

Попри те, що Обком партії та Облвиконком ухвалив таке рішення, на захист приміщення та проти передачі його військовим постало керівництво Чернівецького історико-краєзнавчого музею (останній на той час знаходився на території Резиденції) та окремі співробітники Чернівецького університету.

Основними ідеологами опору і протестів були директор Історико-краєзнавчого музею Сорокотяга Петро Федорович та зав.кафедрою української літератури ЧДУ Крицевий Олександр Титович. Останні впродовж кількох днів організували цілий шквал протестних заходів проти вказаного рішення, які вражають своїм розмахом та натиском. Сюжет, про те, що вигадали група небайдужих українців, щоби вберегти шедевр Чернівців, гідна детективного роману.

Перш за все, 15 липня 1945 року, наступного ж дня, як стало відомо про прийняте рішення про передачу споруди, в обласній газеті «Радянська Буковина» з’явилась редакційна замітка під заголовком «Відкривається музей ім.Федьковича» (як згодом буде встановлено, публікація вийшла з ініціативи О.Крицевого, без відповідного погодження). В останній зазначалося, нібито в приміщенні Резиденції буде організовано новий музей, щоб зарадити передачі його військовим. Зокрема зазначалося:

«Згідно постанови РНК УРСР і ЦК КП(б)У в м.Чернівці в приміщенні колишньої резиденції митрополита відкривається літературний музей ім.Федьковича. Він займає 30 кімнат правого крила резиденції.

Музей має на меті показати історію розвитку української літератури від часів Київської Русі до наших днів. Основна увага буде звернена на літературу ХІХ і ХХ століть, радянську літературу періоду Вітчизняної війни. Музей покаже життя і діяльність буковинських письменників і діячів культури Ю.Федьковича, Ольги Кобилянської, Осипа Маковея, Євгенії Ярошинської, Теодота Галипа, Володимира Кобилянського, Омеляна Поповича та інших.

При музеї створено художньо-наукову раду: тт. Лучицький (секретар обкому КП(б)У по пропаганді), Ященко (редактор обласної газети), Кошовий (голова міськради), Котко (МК КП(б)У), Василько (народний артист СРСР), Савченко (проректор ЧДУ), Крицевий (зав.кафедрою української літератури ЧДУ), Кравченко (декан історичного факультету ЧДУ), Сорокотяга (директор історико-краєзнавчого музею), Дзержик (буковинський художник) та ін».

Цікаво, що вказана публікація з певними скороченнями була надрукована в одній із районних газет – в газеті Глибоцького райкому партії та райвиконкому «Новий шлях».

Наступного дня, 16 липня 1945 року Крицевий та Сорокотяга від імені групи вчених і громадських діячів міста Чернівці в складі 150 чоловік написали листи на ім’я Сталіна і Хрущова з проханням не допустити передачі будівлі колишньої резиденції митрополита військовим частинам.

Того ж дня директор Краєзнавчого музею Сорокотяга написав листи проти передачі будівлі в Комітет у Справах Православної церкви при РНК СРСР, в Головне Архітектурне Управління при РНК СРСР та в Державну Надзвичайну Комісію.

17 липня 1944 р. Сорокотяга зателефонував голові Облвиконкому Олексію Колікову та повідомив про те, що бійці Червоної Армії в парку колишньої резиденції митрополита ламають дерева для виготовлення віників, а також пустили в унікальний парк корів.

17 липня п.р. ввечері в приміщенні Історико-краєзнавчого музею Сорокотяга скликав нараду наукових працівників музею, на якій проінформував присутніх, що не дивлячись на заперечення Секретаря ОК КП(б)У Івана Зеленюка і більшості літературних і наукових працівників міста, Облвиконком все-таки прийняв рішення про передачу приміщення Краєзнавчого музею в відання командування 4-го Українського Фронту. Також він повідомив, що ними написані листи протесту проти зайняття приміщення музею в Москву і Київ, і що з цього питання він 18 липня вилітає в Київ разом із т.Зеленюк. Усім співробітникам музею він запропонував залишатись на своїх місцях і продовжувати роботу. Наступного дня, 18 липня, Сорокотяга дійсно вилетів до Києва.

На цьому етапі розвиток подій потрапив в поле зору Управління НКГБ.

Співробітники НКГБ отетеріли від нахабства та зухвалості противників "військового проекту". Спочатку вони перевірили факти, викладені в публікації газети «Радянська Буковина» про відкриття музею імені Ю.Федьковича. Виявилось, що ніякої підготовки до найближчого відкриття музею ім.Федьковича в будівлі колишньої резиденції не проводилось, і «достатньої бази для його відкриття наразі не було».

Також встановлено, що ніхто із вчених і громадських діячів міста листи на адресу Сталіна та Хрущова писати Крицевого і Сорокотяга не уповноважував, і ніхто ці листи не підписував.

Передана голові облвиконкому інформація про те, що солдати ламають цінні дерева та пустили худобу в парк Резиденції виявились «неправдивою та провокаційною».

За результатами перевірки НКГБ констатувало: «встановлюється, що ініціатором організації так званого «протесту» проти передачі будівлі колишньої резиденції митрополита в розпорядження військової влади являється директор Чернівецького історико-краєзнавчого музею Сорокотяга і викладач української літератури університету Кріцевий, які розробляються УНКГБ Чернівецької області як антирадянський елемент». Цікаво, що Крицевого УНКГБ характеризувало: «український націоналіст-шовініст», Сорокотягу – як «морально розкладену людину».

Обидва ватажки протестного проекту були хоч і небуковинськими, але українцями. Олександр Крицевий, 1912 р.н., був уродженцем міста Дніпропетровськ, Петро Сорокотяга, 1905 р.н. - міста Прилуки Чернігівської області.

НКГБ зафіксувало, що Крицевий та Сорокотяга останні дні всюди відкрито висловлюють своє «обурення» заявляючи: «Віддати будівлю резиденції в розпорядження військових властей небачений в історії випадок, щоб пам’ятник культури займався під військові казарми, тим більше, що віруючі Румунії, Галичини, Буковини і Угорщини вшановують резиденцію, як святиню».

Під їх впливом «окремі співробітники музею, а також представники студентства і інтелігенції міста проявляють нездорові настрої і відкрито висловлюють своє обурення проти зайняття приміщення музею воєнними властями».

Зокрема НКГБ через свою агентуру зібрало думки окремих посадовців музею та університету з приводу передачі приміщення Резиденції військовим.

Зокрема, секретар парторганізації музею Єрмакович заявила, що вона особисто проти зайняття музею під штаб воєнного округу, і що вона нібито і сама мала намір писати протест з цього питання Молотову.

Вчений секретар музею Майський Олександр Ілліч (1909 р.н., уродженець міста Миколаїв, «характеризується як людина з різко вираженими антирадянськими переконаннями, який користується будь яким зручним приводом для проведення серед свого оточення злобної антирадянської агітації») в колі працівників музею висловлюється наступним чином: «Це неприпустимо, щоб солдатський чобіт топтав священну для українців землю і ніхто не буде відвідувати музей в іншому місці, оскільки всім набридло дивитись на портрети вождів партії і читати заяложені лозунги. Цей музей відвідують в основному як стародавню пам’ятку української культури».

Своє обурення висловила завідуюча Геологічним відділом Музею Арбукіна, яка заявила: «Я геологічний музей із резиденції нікуди не буду переносити, бо це загрожує його руйнуванням. Вчора представник Військового Округу запропонував Сорокотязі звільнити квартиру і останній зі сльозами на очах зібрав свої речі і перейшов до знайомого в місто».

Доцент Чернівецького державного університету Горобець заявив: «Будівлю резиденції Митрополита вже передали 4-му Українському фронту, вже намічено де влаштувати кухню і столову… Невже в місті не знайшли іншої будівлі крім резиденції. Важко собі уявити, що в такій будівлі, яка є пам’яткою мистецтва, буде робити кухня і буде казарма».

Про усі викладені обставини був поінформований Секретар Обкому КП(б)У Зеленюк.

Також, відповідна доповідна була підготовлення УНКГБ та підписана Начальником Управління полковником Решетовим на ім’я Народного комісара державної безпеки УРСР генерал-лейтенанта Савченко.

Співробітники музею, які критично висловлювались проти передачі Резиденції військовим, стали об’єктами агентурної справи «Музейники». Наразі вказана справа в архіві УСБУ в Чернівецькій області, та в ГДА СБУ не віднайдена, можливо була знищена.

Водночас згаданих прізвищ немає серед засуджених, тому можна припустити, що вони не були звинувачені та до кримінальної відповідальності вони не притягалися. Принаймні у вересні 1947 року в газеті Чернівецького державного університету з промовистою назви «За сталінські кадри» О.Крицевого ще піддавали цькуванню, поряд з іншими викладачами філологічного факультету, за буржуазно-націоналістичні перекручення у їх роботах.

Зазначена публікація свідчить, що співробітники Чернівецького університету далеко не завжди говорили на своїх лекціях те, чого він них хотіли чути партія та уряд. Проте це вже інша сторінка історії університету.

Зрештою, остаточно невідомо, що саме відіграло ключову роль у тому, що згодом приміщення Резиденції було передано саме Університету, а не військовим. Проте кампанія опору широких кіл української інтелігенції рішенню уряду та військових, організована Петром Сорокотягою та Олександром Крицевим, відіграли в тому можливо найголовнішу роль.

Що ж ними рухало у їх опорі партійному керівництву не лише області, а й навіть цілої країни? Попри все, напрошується лише одна відповідь – їх українське походження.

3-го травня 1946 року Прикарпатський військовий округ об'єднаний з Львівським та центр перенесено до Львова.

Червона армія впокорила півЄвропи, та відступила перед відчайдушним опором української інтелігенції Чернівців.

Василь МУСТЕЦА, історик
Спеціально для БукІнфо (с)