Олександр Кот: "У війни не жіноче обличчя»?

1 з 6

Ця тема постійно виникає в дописах присвячених «тій» війні. Тій, про яку останнім часом згадують лише з наближенням 8-го травня. І поля битв в соціальних мережах закипають в морях тем та дискусійних питань.

Чому німці не взяли Москву? Чому Гітлер влітку 1941 го раптово повернув на південь, замість того, щоб продовжити переможний рух в центрі? Чому під Сталінградом у Вермахту не було резервів? Чому, взагалі, Союз витримав напад найкраще організованої та найлогічніше озброєної армії тих часів? Чому-чому-чому? Ці питання ще довго будуть хвилювати істориків та небайдужих до історичних подій людей.

Я зараз спробую дати відповідь (щоправда, напевне, часткову) на ці питання. Так от. Я знаю ЧОМУ.

Все просто. У ВІЙНИ, справді, не жіноче лице. Але цей постулат стосувався тоді УСІХ воюючих сторін та армій. Крім ОДНІЄЇ. Радянської. Непереможної та легендарної, як співали уже пізніше. Тієї, яка зустріла Гітлера, переважаючи Вермахт по танках та бронемашинах в 5 разів, по авіації теж десь так. Маючи в резерві набагато більше людського потенціалу, ніж Німеччина. Маючи в запасі 10 років безперервної ідеологічно-матеріальної підготовки до «Великої Війни». Сотні навчань. Тотальні структури підготовки резервів. Маючи ВСЕ, що було потрібно. Другу базу металургії на Уралі. Повністю готові структури для формування СОТЕНЬ дивізій. Безконтрольну владу на верхах. Абсолютну відданість на низах. І ще сотні факторів, про які навіть не міряли в Німеччині часів третього райху. А в результаті величезні втрати на початку та, через це, ганьба на віки.

Але був ще один резерв, про який чомусь більшість істориків та сучасних аналітиків ніколи не говорять. Це те саме «Женское лицо». Власне, не лице. Руки, тіло, душу та долю мільйонів жінок країни Рад. Які і були кинуті на вівтар Перемоги буквально з перших днів гітлерівського вторгнення. І цей «резерв» нещадно, безжально і без краплини моралі використовувся Сталіним та компанією в своїх цілях. Зберегти владу над величезною територією. І, за можливості, прихопити ще. Інших цілей там не було. Не бачу жодної. Хто побачив – розкажіть.

А тепер факти. Ніде в Європі на передовій не використовували жінок. В жодній армії воюючих країн на передовій не було «пулеметчиц», жіночих екскадриль, танкових екіпажів, «разведчиц», снайперів у спідницях. Та, врешті, тих знаменитих «сестрічок», які витягували під вогнем поранених з поля бою. Не було. А в СРСР – БУЛИ! Близько 800 000 жінок пройшли цю страшну школу життя. Замінивши і навіть інколи перевершивши в військовій справі чоловіків.

Для порівняння: у Вермахт на тилові посади жінок почали брати лише в 1942 році. Під кінець використовувавали в протипровітряній обороні. Але в тилу! Так само у інших тилових структурах. В СРСР вони були у регулярній армії завжди! Перші фото полонених німцями наших передових частин, які потрапляли в полон, зразу вражають світлинами, на яких зображені наші жінки. Страшні фото. Неможливі. Незрозумілі нам. Але дуже добре зрозумілі жінкам тих часів. Які, можливо, і стали тим фактором, що дозволив радянській армії, десятки разів розбитої німецькою крігмашиною, відроджуватися знову і знову, щоб загинути на черговому рубежі, виснажуючи ресурси Райху. І це, як ми бачимо, вдалося.

Ціною величезних втрат Радянська Армія змогла зупинити марш аж на Волзі, і, потім, ціною не менших втрат та зусиль видавити зі своєї території Вермахт, додавивши його в Німеччині. Але навіть в останні місяці війни німецька жінка не лежала нарівні з чоловіками в окопах, не годувала вошей, не голодувала в колгоспах, не стояла по 12 годин біля станка, не обстрілювалася з мінометів-гармат на лінії фронту. Не було цього. Я маю на увазі не поодинокі випадки. Маю на увазі системність. В радянської влади це було ПРАВИЛОМ.

Чому? Це окреме питання і не місце тут сьогодні про це. Зазначу одне. Пояснення братів з північних країв, що це така «історична особливість» і в Союзі нібито і до тієї війни діяв принцип емансипації, навіть не смішний. Він БРЕХЛИВИЙ. Безправна жінка в колгоспах, яка працювала за трудодні, та безправна затуркана парторгами-комісарами жінка на заводах були продуктом емансипації радянського суспільства? Паша Ангеліна на тракторі та Зоя Космодем’янська з фляшкою гасу, закинута з літака, щоб «палити все підряд» в підмосковних селах – це таке звільнення жінок від старорежимних забобонів? Дякую. Але досить вже брехати. Набрехались за 70 років.

Тому, сьогодні пам’ятаючи про всіх, хто доклався до додушення німецького нацистського звіра в його лігві, я ОСОБЛИВО наголошую! Це сталося ЗАВДЯКИ НЕВІДОМІЙ ПРЕКРАСНІЙ ФЕЇ, яку взули в чоботи, дали не найкращу зброю і послали на війну. Яка без вихідних, без умов, без нормальної їжі, відпочинку, точила снаряди, запрягалась в плуг у тилових колгоспах, прала солдатську білизну, виносила поранених з поля бою, стріляла з зеніток, працювала в штабах. ВСІМ. Низький вам уклін.

Дяка за те, що витримали всі знущання долі, що повернулися і народили. Хто зміг. У тій війні, з радянської сторони було ЖІНОЧЕ ЛИЦЕ. Направду. Ви – ПЕРЕМОЖЦІ. ВАМ, забутим історією, СЛАВА!

Олександр КОТ, блогер, музикант.
Персональна сторінка у Фейсбук
Архівні фото використано зі статті автора

Публікується з дозволу автора


Коментарі:
Більше новин по темі: