Голодомор в Україні став результатом чітко спланованої політики Кремля: історична правда

ПАМ’ЯТАЙ! /

Українська революція 1917-1921 років стала переломним моментом нашої історії. Вона прискорила становлення української політичної нації та національної еліти. Хоча Українська революція зазнала поразки, національне відродження було настільки сильним, що більшовики не могли його ігнорувати. Вони змушені були піти на створення у 1919 році квазідержави - УСРР і певні поступки українському національному рухові - українізацію та НЕП. Українізація швидко досягла вражаючого успіху - розпочався український культурний ренесанс.

Проте, до кінця 1920-х років у СРСР ствердився тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди жорстоко придушувався і карався.

Селяни з їхньою природженою повагою до приватного майна не сприйняли форсованої індустріалізації та суцільної колективізації. Коли розпочалася конфіскація землі, майна та врожаїв, а людей силою заганяли в колгоспи, село повстало. У 1930 році відбулося близько 4 тис. масових виступів, в яких взяло участь близько 1,2 млн селян. За перші 7 місяців 1932 року ҐПУ зафіксувала в УСРР понад 900 виступів, що складало понад 56 % усіх антиурядових акцій в СССР за цей час. Незважаючи на тиск партійних і державних органів, майже 500 сільських рад в Україні відмовилися приймати нереальні плани хлібозаготівель.

Влітку 1932 року через наростання спротиву Йосип Сталін із оточенням прийняв рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб шляхом винищення частини населення залякати інших і не “втратити Україну”.

Голодомор став результатом чітко спланованої політики Кремля. Безпосередньо до Голодомору призвело посилення попередньої політики визиску та введення в дію нових механізмів геноциду наприкінці 1932 року.

Головним стала масове вилучення всього продовольства, на відміну від попереднього часу, коли забирали переважно зерно. Конфіскація вимагала мобілізації репресивного апарату, залучення робітників, інтелігенції, співробітників компартійного апарату.

Для вилучення продовольства створювали спеціальні загони з активістів, які ходили з обшуками по сільських обійстях. Від початку 1933 року ці спеціально навчені активісти забрали все їстівне у мільйонів людей, прирікши їх на смерть.

Люди почали втікати з уражених голодом територій. У відповідь влада намагалася ізолювати їх у межах окремих територій за допомогою режиму “чорних дошок”. Села, занесені на “чорні дошки”, оточували збройні загони міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили всі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів.

У січні 1933 року заборонили виїзд селян із території України та Кубані, заселеної переважно українцями. Втікачам перестали продавати квитки на залізничний та водний транспорт. Блокували дороги до міст. Тих, хто встиг виїхати, заарештовували і повертали назад.

Так режим створив умови, несумісні із життям для значної частини населення України. Голодуючі опинилися в замкнутому колі, повністю залежні від волі державного та партійного апарату. Жертвами Голодомору стали мільйони українців.

Навколо теми Голодомору комуністи встановили повну інформаційну блокаду, яка тривала фактично до відновлення Україною незалежності в 1991 році. Приховування інформації про злочин Голодомору може вважатися однією з ознак геноциду. Крім приховування доказів злочину та унеможливлення надання допомоги голодуючим, інформаційна блокада переслідувала й іншу мету. СРСР проводив активну міжнародну та торговельну політику, і розголос про голод в Україні міг мати негативні наслідки для налагодження міжнародних контактів та підписання контрактів. Але деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється насправді.

Український інститут національної пам'яті


Більше новин по темі:
Коментарі: