Вже кілька років підряд з вирію на Буковину не повертаються ряд видів перелітних птахів

Не вперше і не вдруге, а вже кілька років підряд з вирію до нас не повертається ряд перелітних птахів. Тих перелітних, без яких для небайдужої душі ця, Богом створена природа, навіть не уявляється. Тому навіть маститі барди красного слівця навряд за перо візьмуться, не почувши в садку витьохкування такого звичного для нас соловія.

Не без жалю, що так сталося розмірковує відомий лісівник, лісничий Рухотинського лісництва Хотинського держлісгоспу Євгеній Бранажко. «Спершу, років зо три тому, я припускав, що це якась незрозуміла випадковість, хоча в природі за її законами подібного не трапляється. На всяк випадок утішив себе: а, може, той соловій не повернув з далекого вирію тільки в цей регіон? Поспитався в колег. Не сталося…»

- Євгене Григоровичу, неодноразово буваючи в знайомих для себе місцях вашого унікального за красою господарства, підмітив, що суттєво поменшало також сірої чаплі в державному заказнику «Сіра чапля» - до речі єдиного в Україні. Раніше, знаю, тут гніздилося вкрай сторожкого птаха до сотні пар, а зараз не більше десятка чим пояснити?

Ні чим іншим, як жорстоким втручанням людини в природу за принципом: «Зійде, хіба раз так було?» Але то до пори, до часу. Від себе скажу: перелітні не повертаються через тотальне втручання людини в навколоземне середовище. Його вже настільки спаплюжили, випробовуючи в атмосфері і теє і сеє, що далі нікуди. Тому мудра перелітна птиця збивається з усталених мільйонами років доріг і не долітає, гибне тисячами, якщо не мільйонами особин. Упевнений, що саме така доля, нажаль, спіткала й улюбленого нами соловія, згадка про якого залишилася хіба що в тій пісні.

Сіра чапля вже давно в Україні в "Червоній книзі"

Тяжкою видалася та розмова. Бо, як свідчать факти, подібна участь спіткала також і ряд інших перелітних. Якось, коли навідався на хлібні поля, за звичкою уважно вслухався, аби почути зрозуміло кого: жайворонка. Ну як без нього на тому полі золотому? Здається, що саме від його співу і колос рясніше зерном наливається. Та не дочекався як, може, й ви, кому не байдужий спів-переспів чудової пташини в хлібах, далеко за селом.

А сільська ластівка, таж без неї не уявляється жодне велике чи мале село. Сільську ластівку справедливо називають символом українського села. Там де ця пташина, кажуть мудрі селяни, там лад і достаток.

Було. А нині також років уже з десять сільської ластівки практично не стало. І, очевидно, з тієї самої причини: через шалене освоєння (скоріш - плюндрування) навколоземної атмосфери. Як і сільську ластівку подібна біда спіткала також берегову та міську ластівки.

Зустріти їх сьогодні просто неможливо. Бо ці перелітні, які були окрасою довкілля так само вже не повертаються з вирію і, зрозуміло, з якої причини.

Здавна вивчаючи загадковість життя-буття чорного лелеки (раніше їх налічувалось 10-15 особин) втішився що, може, його не спіткала сумна доля згаданих перелітних. Побував у місцях їхнього таборування – на околицях сіл Лопушна на Вижниччині, Снячева, Глибочка… І що? Жоднісінького. То не через те, що чорний лелека обережний з обережних, а, очевидно, з тієї самої причини: вертаючи в рідну сторону- вони також збиваються з міграційних шляхів і гинуть.

…Ми ще не раз і не два з насолодою почуємо пречудову пісню: « Ой, у вишневому садочку, там соловейко щебетав». Почуємо. А самого соловія, можливо, вже ніколи.

Іван АГАТІЙ, заслужений журналіст України

Загрози для ластівок:

1) Пестициди знищують їхній комашиний корм і завдають шкоди їх популяції.
2) Втрата середовищ - водно-болотних угідь, де ластівки люблять літати та живитися.
3) Зміни в сільській місцевості - зменшення сільського населення, занепад традиційної діяльності та нові стилі в архітектурі разом призводять до втрати зручних місць для гніздування.
4) У міському довкіллі при нестачі вологого ґрунту (болотистого) ластівкам важко будувати їхні гнізда.
5) Зміна клімату.


Коментарі:
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації