Жили очікуванням - живуть надією …

  • Блоги
  • 7305
  • 0
ДУМКА В ГОЛОС / Відшуміли вибори, жовтіє на стовпах, деревах, стінах агітація найкращих представників до місцевих рад всіх рівнів від трьох десятків політичних партій та самовисуванців, що залишились за бортом сесійних зал, без мандату, значка, а дехто без засобів чи способів існування. Що не кажи, але заробітна плата в 75 тисяч на рік для голови містечка навіть не районного значення, було достатньою не тільки для безпроблемного життя свого та родини, але й мала б надихати на ратну та чесну працю для громади. Але місцями не склалось для голів рад, так як і окремих міських депутатів, що на сесію ішли з конкретними «наказами» виборців вирішити, в основному земельні питання, ціна яких була з багатьма нулями.

Щодо обласних, то весь основний (не рівня міському) банк лежав у комісіях з земельних питаннях та екології, комунальної власності. Щось перепадало і сільським «слугам», особливо приміських, прирічкових, гірських територій.

Святе місце порожнім не буває, прийшли інші, але тих можливостей мати не будуть, бо вертикаль виконавчої влади міцна і більшість обранців в зоні її впливу до того ж жорсткого. Так руйнується перший міф про розширення ролі місцевого самоврядування. Як і другий - щодо фінансової незалежності: нема і не буде, бо державна кишеня порожня і додаткових дотацій та субвенцій буде обмаль, а тут ще податковий Кодекс з нормою без ринкового збору та обмеженням для «спрощенців».Заради істини треба відмітити розширення Кодексом прав місцевого самоврядування – встановлення ставок єдиного податку для місцевих підприємців, але реалізація цього права не така вже й проста. Тому будівництво шкіл, доріг, мостів, переходів, тощо, що щедрою рукою обіцялося кандидатами на посади голів всіх рівнів поки що відкладаються.

Мені доводилось говорити виборцям, щоб звертали увагу на можливість майбутнього голови ради організувати громаду для ремонту школи, садка, дороги, копання шанців чи протидії природнім та екологічним викликам сучасного світу. Більшість виборців слухали і не чули, думали і не розуміли: «А для чого нам такий, що буде вимагати від нас роботи, грошей, порядку чи, Боже борони, адмінпротоколи писатиме! Нам потрібен Іван, Степан, який сказав, що сам все зробить.» Раджу виборцям не викидати агітки своїх обранців, а може і десь акуратненько зі стовпа зняти, щоб пізніше на сходках громадян мати тему для бесіди. Нам що важливо? Поговорити, випустити пар в сільському клубі і по коліна болотом чи в брід повернутись додому, щоб завтра відправити своє чадо тим же шляхом у садок чи школу. І стиснути міцно руку в кулак, де великий палець між вказівним і середнім в кишені буде чекати наступних виборів, щоб розкривши з полегшенням руку обрати іншого і кращого, що пообіцяє , що зробить.

І мало хто задумується, що позаду п’ять років життя і ми ще глибше посунулись в зад цивілізованій Європі. Маю на увазі не німців чи французів, а наших кровних братів румунів чи поляків. Кровних, бо вступаємо з ними в шлюб і позашлюбні контакти, частіше від інших націй та народів. А на втіху Росії – з протилежного боку, ми все глибше входимо у інший контакт (не плутати зі статевим) де перспектива як у баєчці про дуже розумного козлика, вибачте за русизм – цапка.

Виграв той, що не програв.

Виграла вибори 31 жовтня 2010 року виконавча влада, що представлена на місцях Партією регіонів , по аналогії з виборами 2006 року, коли перемогли пропрезидентсько-прем´єрські НУНС, БЮТ, які також не гребували тим-же наявним адмінресурсом.

Багато говорили і говорять про те, що основною запорукою успіху є маніпуляції щодо Закону про вибори участі - не участі молодих партій, 50-ти процентах мажоритарників, комісій з представників пропрезидентських партій, тощо. Поза сумнівом так воно і є, у тій частині де часу для передвиборчої роботи у «молодих» партій не було, але приклад «Сильної України » показує, що у виборців було достатньо часу, аби відвернутись від «сильного» Тігіпка, як і додати симпатій «фронтовикам» Яценюка, особливо не заглиблюючись в особистості.

Як і те, що через відсутність фінансового потенціалу особливого ривка не було би у партій «За Україну »Кириленка, «Народна влада» Вінського, чи «Громадянської позиції» Гриценка. А безпартійній команді Забродського і фінанси не допомогли. Що ж відбулося і де політ прорахунки?

Перший: Розчарування і зневіра виборця залишили його вдома. (для тих хто пролетів є відмазка, що саме це був їхній виборець, а влада свого мобілізувала).

Другий: Особистості, що балотувалися отримали не більше 10 відсотків місць а без підтримки партійного чи владного ресурсу, а місцями церкви - не було б і того.

Перевагу на виборах забезпечили п’ять складових:

1. Наявність розгалуженої партійної ( адміністративної) мережі.
2. Прихильність і віра в лідера (Януковича, Тимошенко, Яценюка, Тягнибока… Ющенка(ностальгія).
3. Фінансово-матеріальний вплив (гроші, гречка, комп’ютери для шкіл, футбольні форми...)
4. Ірраціональні земляцькі почуття до «своїх», місцевих кандидатів. Наявність бодай двох з вищеперерахованих складових це однозначна перемога по мажоритарці.
5. Відсутність перемовин між кандидатами, партіями, кланами для досягнення результату. Яскравим прикладом є Вижницький обласний виборчий округ.

Ризикну запитати наших буковинських політологів опираючись на після виборчі реалії:

1. Чи актуальним було від кого висунуто головного лікаря, директора школи чи навіть незалежного підприємця поважного бізнес закладу? Особливо якщо врахувати заяви окремих опозиційних партій, що посади заступників райрад їм належать, бо вони опозиційніші від інших. Відкрите питання чим визначена їх опозиційність, і для кого чи для яких рішень вона, їхня опозиційність, корисна? Чи потрібна місцевій громаді? Ми повернулись до 2002 року щодо системи новітньої влади незалежної демократичної України і до аналогій кінця 40-х років минулого століття, коли тодішня комуно-гебістська влада створила загони самооборони на Західній Україні, так званих стрибків і дала їм в руки зброю. Тепер ж достатньо посади і мандату.
 
2. А на порядку денному вже парламентські вибори. Питання тільки коли, як і для чого. Особливо, якщо оцінити прірву між народним обранцем та виборцем, який тисячу гривень розкладає на видатки по оплаті комунальних платежів, харчів, лікування, навчання дітей, пиво, каву… і до кави.


Микола МАЛЯРЧУК,
для БукІнфо (с)

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації