"Секрету немає": ветеран батальону "Айдар" Євген Дикий розповів, що насправді відбувається на лівому березі Дніпра на Херсонщині

Українські військові розпочали дії на лівому березі Дніпра у Херсонській області. Інформацію про це підтвердили напередодні джерела Української служби "Бі-бі-сі". Раніше про те, що українська армія переправилася через Дніпро та створює на лівому березі біля Херсона плацдарм для контрнаступу, писали американські аналітики та російські воїнкори.

А у США вже почали обговорювати план "припинення вогню" в Україні на випадок, якщо контрнаступ ВСУ не буде успішним. Про це пише видання Politico із посиланням на джерела в адміністрації президента США. За їхніми даними, у Білому домі обговорювали саме "припинення вогню", а не мирні переговори, і мета такого плану – залишити Києву простір для подальших маневрів щодо повернення більшої частини своїх територій. Якщо Україна на це погодиться, йдеться у статті, країні можуть надати, наприклад, гарантії безпеки НАТО, економічну чи військову допомогу. Американські чиновники нібито скептично ставляться до планів ЗСУ перерізати сухопутний коридор до Криму та радять Києву "не розпорошувати свої сили".

Про контрнаступ ЗСУ виданню «Настоящее время» розповів ветеран батальйону "Айдар", військовий експерт Євген Дикий.

– Українська служба Бі-бі-сі вчора написала дуже коротко, що її джерела підтвердили певний рух через Дніпро біля Херсона. Ви знаєте, про що мова?

- Звісно, розумію. Чесно кажучи, мене трошки дивує ось ця загадковість, яка нагнітається навколо подій, що відбуваються там. Те, що я вам зараз можу розповісти, це те, що називається "секрет Полішинеля". Насправді багато людей у ​​нас добре володіють цією ситуацією. Особливо, чесно кажучи, потішило, коли представниця прес-служби наших сил оборони Наталія Гуменюк говорила про необхідність інформаційної тиші навколо того, що там відбувається. При цьому джерелом інформаційного шуму стали саме російські телеграм-канали та повідомлення російських воєнкорів. Вважати, що ми можемо якось приховати від росіян ту інформацію, яку росіяни перші ж і опублікували, для цього треба бути дуже військовою прес-службою, вибачте за мій скепсис.

А тепер серйозно, що там відбувається. Я трохи вражений шумом, тому що там нічого принципово нового не відбувається. З моменту, як ЗСУ вдалося звільнити правий берег Дніпра та місто Херсон, склалася ситуація, яка залишається такою і на сьогодні. А саме: правий берег під нашим контролем, лівий берег ніби під контролем росіян, але з певною істотною поправкою. Справа в тому, що з правого берега приблизно 20 кілометрів уздовж лівого берега прострілюється артилерією будь-яка точка. Із цього логічно випливає, що російські окупаційні війська не можуть створити там якихось перманентних позицій. Вони можуть там пересуватися, зокрема дуже активно. Їх там багато. Але вони не можуть там закріпитись, бо артилерія з правого берега їх одразу “виносить”.

В результаті приблизно двадцятикілометрова смуга вздовж лівого берега Дніпра стала свого роду сірою зоною, яка до кінця не контролюється ні нами, ні Росією. І сталося це зовсім не сьогодні. Це сталося буквально у перші ж кілька тижнів після звільнення Херсона минулої осені. Ми не можемо собі дозволити зайняти там повноцінний плацдарм з обладнанням позицій, з перекиданням туди важкої техніки, бо так само ніхто не скасовував російську артилерію та авіацію – вони миттєво такий плацдарм одразу зрівняли б. Але водночас і росіяни закріпитись ніде не можуть.

І там у результаті відбуваються постійні контрбатарейні дуелі. Тобто російська артилерія висувається в цю смугу, відстрілюється по Херсону і намагається якнайшвидше звідти піти, тому що, відповідно, їх засікають з безпілотників з правого берега і відразу йде вогонь у відповідь. У день одну-дві гармати там росіяни втрачають, але, незважаючи на це, продовжують такі кочові виходи артилерії практично щодня.

Зважаючи на все, у них чомусь вважається одним із пріоритетних завдань саме постійний вогонь по місту Херсон. До того ж, як ви самі розумієте, за такої організації вогню – виїхали, відстрілялися, втекли – працювати по якихось військових об'єктах у такому режимі просто неможливо. Працюють за площею та за напрямами: просто щоб кудись у Херсон прилетіло. Але чомусь у них, як я говорю, це завдання вважається пріоритетним. І щодня відбуваються такі контрбатарейні дуелі із берега на берег.

Зрозуміло, що там відбувається постійне протистояння спецназів. Те, що наші диверсійно-розвідувальні групи не просто висаджуються на лівий берег, а проводять там досить тривалий час, мають напівпартизанську інфраструктуру, – чесно кажучи, для всіх нас це далеко не новина. Просто чомусь це вперше стало активно обговорюватись у медіа. Мабуть, у тіні Донбасу це мало кого цікавило. Насправді там приблизно двадцятикілометрова смуга – це зона постійної дії наших диверсійно-розвідувальних груп. Сили спеціальних операцій України почуваються там як удома. Але ще раз нагадаю, про обладнання постійних позицій не йдеться.

– Тобто, це саме такий певний рух: там щось відбувається?

– Так. По суті партизанський контроль над цією територією. Особливо це стосується островів у дельті. Ми жартуємо між собою, що ми повернулися до практики наших давніх предків запорожців. Коли запорізькі козаки на своїх маленьких човнах, іменованих "чайками", в островах дельти завжди знаходили притулок від турків після набігів. В нас зараз дуже схожа історія. В островах дельти діє дуже багато підрозділів, забезпечених катерами та моторними човнами. Вони абсолютно спокійно працюють на лівому березі. Але, зрозуміло, саме у режимі партизанів та ДРГ.

– Формулювання Інституту вивчення війни (ISW) про те, що українська армія переправилася через Дніпро та створює на лівому березі Дніпра біля Херсона плацдарм для контрнаступу, невірна?

– Переправилася – так. А ось те, що створює плацдарм, – ні, це поки що неможливо. До цього я говорив відомі мені факти, зараз уже будуть припущення. Я не виключаю, що нинішній етап роботи наших ДРГ – це, зокрема, підготовка до можливого майбутнього плацдарму і справді переправі великих підрозділів з технікою. Але поки що це точно не відбувається.

– Чому Politico зараз пише, що США готують план щодо припинення вогню в Україні? З чим це пов'язано, як ви вважаєте?

– Це пов'язано з тим, що, по-перше, не забуваймо, що Росія за останні місяці, по суті, розгорнула дуже потужну дипломатичну інформаційну кампанію, яку в російській стилістиці я охарактеризував би як «примус до перемир'я». Починали з озвучування пропозицій про перемир'я та заморозку конфлікту вустами таких одіозних діячів, як Лукашенко, далі підключили Сі Цзіньпіна, далі – бразильського президента та Сілву і підключають, зрозуміло, всіх на Заході, хто з різних причин – хтось виходячи з проросійських причин. а хтось просто через нерозуміння того, що відбувається, готовий закликати до заморожування конфлікту.

Для нас абсолютно очевидно, що так званий корейський варіант, тобто заморозка конфлікту за нинішньою лінією фронту, зараз вигідний лише Росії. Їм це критично потрібно. Їм потрібна велика пауза, в ідеалі десь півроку, щоб провести нову хвилю мобілізації і якось перезапустити дуже сповільнений санкціями оборонпром. Потрібно відновити виробництво бодай боєприпасів, а бажано й ремонту бронетехніки в тих темпах, які були до великої війни та до санкцій. І їм потрібна ще одна велика хвиля людей: хоча б тисяч 200 людей ще мобілізувати та поставити в стрій. І вони всіма правдами та неправдами, всіма силами намагаються отримати цю паузу, перепочинок. Для цього потрібне тимчасове припинення вогню.

Тому задіяні усі дипломатичні, усі інформаційні канали. Я гадаю, що саме для цього росіяни розганяли папери Тейшейри. Я не про те, для чого сам Тейшейра їх вилив. Там, схоже, ми справді маємо справу з дурним хлопчиком. Адже минуло два місяці від моменту зливу документів Тейшейри до їхнього розгону по телеграм-каналах вже в трохи відредагованому росіянами вигляді. Схоже, однією з основних цілей цієї другої операції – розгін каналами – явно була розкрутка того секретного документа, де йдеться про те, що війна не закінчиться у 2023 році, а, швидше за все, у будь-якому випадку закінчиться бойовою нічиєю. Що жодна сторона не може перемогти. Я думаю, що розкручування саме цього документа – це було одне з ключових завдань цієї інформаційної операції.

На жаль, ці аргументи знаходять свою аудиторію. Частина людей на Заході серйозно ставляться до цього, не розуміючи, що заморожування конфлікту в даному випадку є перемогою Путіна. Більше того, не розуміючи, що заморожування конфлікту сьогодні призведе до того, що в близькому завтра конфлікт відновиться з тими новими силами, які збере і кине в нього Росія.

І таким чином не тільки не досягається мета стабільного світу, а навпаки, завтрашні витрати на цю війну можуть бути набагато більшими, а результати взагалі можуть бути катастрофічними. Але, на жаль, багато хто вважає себе миротворцями і не розуміє, що з деякими режимами єдиний шлях до миру – це забезпечити їх повний військовий розгром.

- Можливо, американці почали писати цей план, тому що розуміють, що зброї, яку вони надають, не буде достатньо?

- Цілком можливо, тому що вони його справді надають недостатньо, це правда. Для порівняння: нещодавно у Штатах – приблизно місяць тому – пройшли унікальні військові маневри вперше після холодної війни. Вперше після 30 з лишком років відпрацьовувалися бойові дії не проти будь-яких умовних моджахедів, а відпрацьовувалися бойові дії проти іншої технологічно розвиненої армії. Не дуже ховалося, що легенда маневрів змальована з бойових дій на Донбасі. Тобто умовний супротивник брав за основу тактику російської армії на Донбасі.

Я просто читав репортажі з цих маневрів. Кількість бронетехніки, яку використовувала одна американська бронетанкова дивізія, – це приблизно та кількість бронетехніки, яку загалом вони нам цього року передають. Тобто, виходить, нам дають техніку з розрахунку на одну американську дивізію, а при цьому розраховують, що ми маємо звільнити території вздовж фронту 1400 кілометрів. І, звичайно, американські військові не можуть не бачити цієї невідповідності.

Але я нагадаю все-таки інше. Я не поділяю такого абсолютно ейфоричного оптимізму, що "коштує нам почати наступати, і росіяни посиплються". Як там у Пушкіна: "Ура! Ми ламаємо; гнуться шведи". Ні, боюсь, що цього не буде. Бої попереду дуже важкі із непередбачуваним результатом. Але все ж таки є нюанс. Ті самі військові експерти, які зараз пишуть, що ми точно не маємо сил звільнити території, – це ті самі люди, які рік тому писали, що у нас точно є три тижні до російської окупації. Я таки нагадаю цей прецедент. Я думаю, що є сенс враховувати, що у нас є все ж таки якийсь досвід бойових дій із дуже недостатніми ресурсами. Ми жодного разу не опинялися в ситуації, коли ми мали б усе необхідне за штатом американської армії.

Ми щоразу воюємо з деяким відсотком від того, що треба було б для таких завдань за штатом американської армії. Ну і, звісно, ​​жодних гарантій немає. Такого масштабу наступальних операцій в історії сучасної України не було. Наша армія ще ніколи не вирішувала завдання такого рівня складності.