Новий військовий альянс у Східній Європі – Україна і Польща мають стати лідерами безпеки в регіоні

Нещодавно колишній бригадний генерал НАТО, а нині кандидат на посаду президента Чехії Петр Павел запропонував розширити "Вишеградську четвірку" за рахунок Болгарії та Румунії, а також держав Балтії, зробивши т.зв. "дев’ятку" з країн Східної Європи. Він зазначив, що співпраця у сфері безпеки в цьому регіоні є недостатньою, і висловився за подальшу підтримку ЗСУ озброєнням. про це пише Обозреватель.

"Вишеградська четвірка" та інші концепції Східноєвропейської інтеграції

Варто нагадати, що Вишеградська група або "Вишеградська четвірка" являє собою регіональну коаліцію чотирьох центральноєвропейських країн – Польщі, Чехії, Угорщини та Словаччини, метою якої з моменту заснування в 1991 році ставилися розвиток і поглиблення євроатлантичної інтеграції. Практично це утворення цілком успішно виконало свою роль, адже всі чотири країни успішно стали членами ЄС і НАТО. Однак повномасштабна агресія РФ в Україні й недостатні зусилля НАТО у сфері збереження безпеки в Східній Європі знову актуалізує пошук нових, більш самостійних регіональних союзів, здатних протистояти російській експансії.

Ідеї економічної та безпекової інтеграції країн Східної Європи вже неодноразово втілювались у різних форматах і концепціях. Серед них можна згадати концепцію Інтермаріуму – партнерського блоку держав від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів, економічно-інфраструктурну Ініціативу трьох морів або Тримор’я, до якої цього року приєдналась Україна, а також Люблінський трикутник, заснований у липні 2020 року. Пропонована Петром Павелом ідея розширення Вишеградської групи до "дев’ятки" фактично дублює міжнародну ініціативу країн-членів НАТО під назвою "Бухарестська дев’ятка", однак Східній Європі потрібно переходити від декларацій до практичних дій у цьому напрямку.

Новий безпековий альянс у Східній Європі – основні передумови ефективності

По-перше, коаліція має об’єднати країни Східної Європи, які дійсно готові разом протистояти російському імперіалізму від Балтики до Адріатики та Чорного моря. Тому таким ненадійним партнерам із проросійськими політичними позиціями, як Угорщина або Сербія, просто не має бути місця в новому альянсі. Провідні ролі в ньому мають відігравати Польща та Україна як територіально найбільші країни з найбільшими збройними силами.

По-друге, гарантами такого блоку, який можна назвати "Східноєвропейським НАТО", мають бути ядерні держави США і Велика Британія, які мають посунути Німеччину і Францію від безпекового впливу в Європі, який вони в умовах повномасштабної війни в Європі, прямо кажучи, провалили.

По-третє, інтеграція військової промисловості, логістики, забезпечення і навчання особового складу в умовах географічної, культурної та політичної близькості може зробити цей альянс більш життєздатним, ніж НАТО. Передумови цього вже сформовані, адже за 10 місяців війни саме країни Східної Європи передали Україні сотні танків, БМП, десятки одиниць РСЗВ, артилерії й навіть літаків, не побоюючись російських погроз, на які чомусь "купились" країни Заходи й досі бояться надавати Україні важке озброєння. Крім того, оборонна промисловість країн Східної Європи здатна забезпечувати ЗСУ як новими, так і радянськими зразками зброї та боєприпасів, що вкрай важливо під час продовження війни за звільнення українських територій. Крім того, економічна, технологічна, енергетична та інфраструктурна інтеграція в межах цього регіону може стати потужним імпульсом розвитку регіону, особливо після закінчення війни в Україні та початку її відновлення.

Скандинавські країни та Туреччина як можливі партнери альянсу

Не виключено, що до активної співпраці у військово-економічному плані з майбутнім альянсом можуть долучитись також і скандинавські країни з високотехнологічною військовою промисловістю (Швеція, Фінляндія), які зацікавлені в безпеці на Балтиці та відчувають небезпеку на спільних кордонах із Російською Федерацією. Крім того, такий активний геополітичний гравець, як Туреччина, теж може бути ситуативним союзником Східноєвропейського альянсу на Чорному морі, зважаючи на міцність турецького флоту, а також вельми потужний військово-промисловий комплекс, з яким активно співпрацює Україна.

Фактично ефективна участь Туреччини в забезпеченні безпеки "зернової угоди" або провідна роль в обміні захисників "Азовсталі" підтверджує можливості залучення партнерів як із північного (скандинавські країни), так і з південного (Туреччина) флангу майбутнього Східноєвропейського військового альянсу.