Чи будуть цього року буковинці з медом?

КОЛОНКА АВТОРА

«А воно це літо-літечко видалось на поліття таким, що бодай не казати,- не втішив під час зустрічі один з кращих пасічників краю та держави Борис Базь з далеких Вашківців, що на Сокирянщині. -Доглядаю комаху понад 40 років на точку в лісовій Новій Слобідці. Вже й Зелена Неділя, але взятку майже ніякого. Щось бджола настарала з лісових первоцвітів, квіту акації, верби, білої тополі, але того обмаль. Ще маю надію на липу і всіляке різнотрав’я»

«Ось-ось, Борисе Олександровичу, підуть ріпаки та соняшники, щось із них припасе бджола?»

«Боронь Боже, -кажу сам собі. - Адже від цвіту ріпаку та соняшнику, який негідники від агрохолдингів обробляють на полях десятки і десятки разі, упало майже половина комахи. - Бігме, дав би таким по пиці. Он мій колега із сусідніх Сербичан утратив половину пасіки через отруєні від краю до краю поля. Щось треба робити. Жорстко не озираючись, бо природа не простить.»

Кажете, Борису Олександровичу, що раніше був контроль за тим, що вирощується і обробляється на ланах. Було. А нині той контроль поглинула лихоманка наживи. І хто, як не ми, порятуємо бджолу?

«Погоджуюся. У тому разі коли вже сьогодні держава справді на всіх регістрах захистить мудре, неоціненне надбання природи. В образі бджоли-трудівниці. Послухайте, як гуде-працює в пізніх медоносах лісу. Втішно. А залетить в поля – і до вулика вже не верне. У мене серце розривається…»

У кращої пасічниці Буковинсько-Покутських Карпат Параски Логош із Сергіїв, котра життя свого без бджоли не уявляє, свої розклади в цьому ділі.

«Знаєте, як тримала змолоду 40-50 вуликів, - вповіла Параска Андріївна,- так і триматиму. Та ви знаєт, що робота коло бджоли прибавляє мені снаги та здоров’я. А беру того медку від пасіки коли більше, а коли і якусь дещицю, але, повірте, ніколи не нарікаю. Адже бджола – комаха від Бога. Тому і для неї сповідані закони. Не знаю, чи вдасться на нинішній взяток, але таки покуштуйте торішнього медку. Він якісний, наче щойно з стільника. Це з Іван-чаю, кращого від якого не буває.»

Так вважає і горянин Микола Власович Кричун із Верхньої Яловичори. Скільки літ віддав він служінню лісу, стільки ж й улюбленій роботі біля пасіки. А щодо медоносів, то, на його глибоке переконання, кращим і цілющим мед вдається із усіх полоненських трав, зокрема Іван-чаю. «Сюди додам і цвіт дикої малини, арніки, адже у виборі бджола не помиляється. І дякувати Богу, що вона ще літає та лікує від всякої недуги.»

«Згадали, Миколо Власовичу, про медоноси, а знамениту калюжницю чомусь незповажили. Таж, як уповідають, що якраз по мед із неї сюди, в закутки Карпат минулого століття навідувався сам мольфар Прокіп Дарадуда.»

«Чув про це від старожилів. І чув, зокрема, про те, що з квіту калюжниці наш мольфар готував ліки для горян, чим і прославився вовіки.»

«Погода дарує нарешті давноочікуване поліття. І в Новій Слобідці на Сокирянщині, де в її лісовому прихистку Борис Базь доглядає 200 вуликів, а тим паче і Параска Логош в своєму гірському краї. Котра на прощання запевнила: будь що будемо з медком. На лік у мене його вистачить для всіх. А тим паче для гостей дорогих.»

Іван АГАТІЙ, заслужений журналіст України