Дмитро Шкрібляк і його правдиве гуцульське мистецтво у світі

ПАМ’ЯТІ МИТЦЯ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ /

Подорожую у своїй уяві у гірську місцину - на присілок Максимець. Аби сюди добратися, треба від зупинки Рибниця, через потічок вліво і по стежині вгору, через годинку повільної з відпочинком ходи можна опинитися в казковій улоговині, де знаходиться «Оседок родини Шкрібляків».

Закриваю очі і пригадую події та емоції півторарічної давнини - перший етап «Школи буковинської тайстри», який відбувався у родовому осередку родини Шкрібляків-Прокоп’юків. Незабутні спогади вражень від оточуючих пейзажів - з двох боків полонина, де розміщене старе та нове обійстя родини, захищена високими горами від холодних вітрів, що дмуть з Чорногори та Говерли, а з двох інших, тобто східних сонячних сторін, гори дуже низенькі, неначе присіли навпочіпки, щоб не заступити сонячне проміння, яке лине в долину. Згадую ранні літні години на славній мальовничій веранді із запахом свіжозвареної кави у витонченій порцеляні, а на обрії, із-за гори, встає сонце - починається день, який принесе безліч нових мистецьких ідей, навиків, здобутків, експериментів та багато творчого спілкування.

Це саме те місце, де 20 жовтня 1925 року народився самобутній обдарований правнук Юрія Шкрібляка, Дмитро Федорович Шкрібляк. Місце, де зелені пухнасті смереки і ялиці по один бік, а буковий ліс по другий створюють чудовий затишок мальовничої місцевості - село Яворів Косівського району.

Дмитро Федорович - представник славетної мистецької родини Шкрібляків. його творчість є продовженням сімейної традиції гуцульської різьби по дереву. Брати Шкрібляки внесли вагомий вклад в історію розвитку української плоскої різьби по дереву. Їм належать твори, що стали класикою українського різьбярства. Вони визначили нові напрями в розвитку плоского різьблення, які продовжили їхні діти, онуки, правнуки, всі гуцульські різьбярі минулого і сьогодення.

Складним і нелегким був життєвий шлях митця до зеніту творчості. З дитинства переймав науку різьблення від свого батька Федора Миколайовича Шкрібляка, мистецький талант якого подарував світові неповторні, високого класу гуцульські різьби, що стали коштовним унікальним надбанням музеїв краю та держави. Зберігаючи стильові особливості, властиві кращим класичним зразкам гуцульської різьби, Дмитро Шкрібляк не залишився у полоні усталених композиційних прийомів, а створив власну самобутню, тільки йому притаманну орнаментальну палітру зразків та мотивів, що визначила його індивідуальний почерк.

Митець щедро збагатив палітру гуцульських орнаментів, розширив їх поетично-смислове значення. Особливо це проглядається у його тематичних композиціях. Дмитро Шкрібляк ввів нові орнаментальні елементи та мотиви, що втілювали глибокий символічний зміст, сповнений оптимістичного заряду, мовою метафори виражав ідеї сьогодення.

Окрім різьблених мотивів, майстер вперше ввів у декорування виробів інкрустацію кольоровими намистинками (бісером, пацьорками), чорним рогом, металом, природними та фарбованими кольорами дерева. Інкрустація, яка доповнювала декоративні прийоми оздоб, активізувала поверхню, була надзвичайно майстерним та творчим доповненням різноманітними породами дерева, насамперед, грушою, явором, червоним деревом.

Митець чарівним різцем умів перетворити звичайну колоду дерева в дивовижне казкове видовище. Кожна його нова творча робота була, наче, мистецький скарб, що не мав аналогів, кожний виріб - це своєрідний шедевр образотворчого фольклору, народжений в оточенні казкової природи Гуцульщини, це її своєрідний портрет. Багато років творчої праці розкрили світу потужний талант великого митця та майстра. В його численних творах дивує відчуття пропорції, могутнє мислення, монументальність форм, ясний та високий дух національного мистецтва. Дерево в його руках продовжувало жити.

Дмитро Федорович Шкрібляк своїми виробами презентував правдиве гуцульське мистецтво у світі. Був учасником багатьох виставок, членом НСХ України, лауреатом премії ім. Катерини Білокур, Заслуженим майстром народної творчості України. Нагороджений орденами та медалями.

Після подорожі в історію давайте повернемося в наш час, зокрема до творчості родини Олени та Михайла Шкрібляк-Прокоп’юк. Майстри завзято відроджують та розвивають мистецтво художнього ткацтва. Ткані вироби, що ми побачили в «Осередку родини Шкрібляків» є успішним доказом мистецького відродження такого виду мистецтва, як ручне ткацтво.

Донька Дмитра Федоровича, Олена Дмитрівна зі своїм чоловіком Михайлом Михайловичем Прокоп'юком та дочкою Наталією наполегливо працюють над використанням стародавніх гуцульських технік ручного ткання при виготовленні скатерок, рушників, серветок, крайок-поясів, плахт-запасок та виготовленні авторських народних костюмів у сучасному стилі. Все це багатство нам випало щастя бачити у родинному будинку майстрів під час вищезгаданого проєкту «Школа буковинської тайстри». Усі свої знання із догляду за вівцею, остриження вовни, миття та розчісування вовни, окрашення, прядіння на старовинних прялках та ази ткацької майстерності ми, учасниці, здобули від наших Менторів.

Зараз родину Шкрібляк-Прокоп'юк відвідує багато туристів, мистецтвознавців та просто любителів гуцульської народної творчості. Таким чином мистецтво в «Осередку родини Шкрібляків» живе та розвивається. Життєва справа - творчість та розвиток мистецьких прийомів та технік - є успішною і приносить естетичне задоволення мільйонам українців із усіх куточків Землі.