«… Щастям моє життя наповнила українська пісня!»: минає чотири роки, як немає з нами земляка, видатного співака Дмитра Гнатюка (ВІДЕО)

Персоналії
29 квітня 2020 року
2498
0

ЕКСКЛЮЗИВ /

Мені дуже пощастило: я двічі розмовляла з Дмитром Михайловичем Гнатюком. Першого разу він пригадував своє дитинство, удруге – співав «Чом, чом, земле моя». Ці телефонні розмови були справжньою журналістською удачею… У такому поважному віці така повага до деталей, така ясність думки і безмежна любов до життя. Він жодного разу не поскаржився на життя, колег, владу, нікого не критикував, бо, мабуть, зрозумів: світ треба рятувати - а він має чим…

«… Коли кажуть, що на Буковині діти народжуються співаючи – це про мене. Скільки себе пам’ятаю - зі мною завжди була українська пісня. Увесь світ, який мене оточував, я сприймав через мелодію і завжди знав, що буду співати усе життя.

Мій дід по мамі Іван Кохановський грав на 25 сопілках. Не просто грав, а сам їх виготовляв. Їх у нього було повнісінько: і тоненькі, і маленькі, і трохи грубші. Він все хотів, щоб я став сопілкарем. «Давай, Митрику, я тебе буду вчити грати на сопілці!», - казав він. «Діду, у мене голос!», - поважно відповідав я у неповних 6 років. Дід Іван був тим першим дзвіночком, який пробуджував у мене цікавість до народних мелодій. Хоча вдома у нас співати не було прийнято. Як це, повно роботи, а я би горланив собі! То я закривався у стодолі або комірчині і там міг виспівувати на повний голос. Улюбленими для мене у дитинстві були серйозні українські романси «Чорнії брови» та «Ніч яка місячна».

Другою особою, яка відіграла вирішальний вплив на моє життя був наш сільський панотець. Коли старий мамаївський панотець Караджі пішов на пенсію нам прислали молодого, красивого та співучого. Він знав нотну грамоту, володів грою на багатьох музичних інструментах, організував декілька хорів у Мамаївцях: дитячий, молодіжний, жіночий, вчив грати сільських дітей на музичних інструментах. Панотець брав у руки скрипку і наказував: «Митрику, тягни за мною». Так поступово він ставив мені голос, а невдовзі наш хор уже їздив на гастролі.

Перші «гастролі», так би мовити, були до Вижниці. Туди всі ми йшли пішки, там виступали, а повертаючись назад сідали на плоти у тому місці, де сходиться Прут з Черемошем, і плотогони сплавом повертали нас до Чернівців. Це було незабутньо, така буковинська романтика! Коли плоти рушили і ми затягнули «Над Прутом у лузі», з гір збігалися нас послухати всі, хто чув. Вода відбиває звук якось по-особливому! Те виконання пісні Сидора Воробкевича я запам’ятав на усе життя!

А далі були пісні Степана Сабадаша, Олександра Білаша, Платона Майбороди та багатьох інших.

Можу сказати, що мені дуже пощастило у житті, бо щастям моє життя наповнила українська пісня!».

Довідка:

Гнатюк Дмитро Михайлович (28 березня 1925 р., с. Мамаївці, Кіцманського району Чернівецької області – 29 квітня 2016 р., Київ) – видатний український оперний співак, режисер, педагог. Народний артист України, Герой України, Народний артист СРСР.

Записала Ірина ЯВОРСЬКА.
(З розмови з Д.М.Гнатюком у травні 2010 року)

Шановні друзі, а яким Дмитра Гнатюка запам’ятали для себе ви? Поділіться своїми спогадами у коментарях.

Більше новин по темі: