"Зараз найбільша допомога країні у воєнний час – тримати економіку на плаву", - Гендиректор Чернівецького Машзаводу Віктор Сідляр

Про прогнози стосовно війни, роботу підприємства, улюблені книги вдалося поспілкуватись за чашкою чаю з генеральним директором ТОВ «МАШЗАВОД» Віктором Сідлярем. Про те, як він дізнався про війну, чи планує покидати країну та як допомагає іншим у час війни – читайте в інтерв’ю журналістки телеканалу Чернівці Любові Копоть.

— Вікторе Анатолйовичу, розкажіть, який це був момент, коли ви дізнались про війну та що відчули?

— 24 лютого, коли я прокинувся, син вже стояв біля дверей і сказав: «Тату, почалась війна». Чесно кажучи, я відчув те, що здійснились мої передбачення. Не було особливих емоцій, легке здивування.

— Для мене це також було очікувано. Особливо два місяці до початку бойових дій. Розкажіть, з яких джерел ви черпаєте інформацію та на чому вибудували свої передбачення?

— Я розумів, що це станеться з аналітичних джерел. Стараюсь читати не короткі новини, а все ж серйозні аналітичні статті у різних ЗМІ.

— Як ви ставитесь до заяв деяких представників влади про те, що вони знали про широкомасштабне вторгнення на нашу територію ще у 2019 році, проте ніяк не готувались?

— Я би з вами не погодився, що підготовки не відбувалось. Тому що армія стала модернізованою, сильнішою. А якщо ці підготовки були (а я вірю, що так), то це повинно було відбуватись таємно. Як мінімум для того, аби ввести ворога в оману. Ніхто не повинен знати твої плани. І це вірно. З іншого боку, влада мабуть боялась паніки. Ніхто не знає, як це би сприйняли наші люди. Тут складно дати однозначну відповідь.

— З приходом війни стан справ на Машзаводі змінився?

— Звичайно змінився. Він значно погіршився. Відсіялась велика кількість замовників, зрозуміло з яких причин. Значно погіршилась логістика і матеріально-технічне забезпечення, тому що весь промисловий потенціал України розміщений в зоні бойових дій, або в безпосередній близькості до неї. Звідси і всі проблеми.

— Чи є у вас на підприємстві працівники, які зараз боронять нашу землю?

— Так, деяких працівників призивають. І не одного, і не двох. І на цьому тижні ще одного призвали до лав Збройних сил.

— Знаю, коли був у розпалі ковід, ви першими відгукнулись та почали виготовляти кисень для лікарень. І не лише Чернівецької області, а й інших областей України. Тепер у наш дім прийшла війна і ви відгукнулись вдруге. Розкажіть чи багато підприємств звернулось до вас по допомогу і скільком ви допомогли?

— У більшості ми допомагаємо на військові потреби. Я не хочу говорити про це, бо зараз допомагають всі, нікого цим не здивуєш. Кожен допомагає по можливості. Інша справа, допомагати так, як сказав Президент Зеленський – працювати і сплачувати податки. На нинішній день у нас виплачені всі податки та заробітна плата – вчасно і у повному обсязі. Це, на мою думку, найбільша допомога – тримати нашу економіку на плаву. А те, що ми робимо поза цим, я не хочу розголошувати. Але, повірте, ми постійно щось робимо для оборони нашої держави.

— Тим не менше, чи прийняли ви на своїй території підприємства-переселенців?

— Поки що прийняли два підприємства. Інші підприємства, як би нам не хотілось їх прийняти, для себе ще не вирішили питання переїзду. Це дуже складно. Ви знаєте, як складно переїхати людині, а уявіть, як підприємствам. Якщо спроектувати цей момент на Машзавод, я не знаю, як би я евакуював його. Не знаю. Це складно і психологічно, і фізично. Ми провели переговори з більш ніж 70 підприємствами, які розташовані в зоні бойових дій або в прилеглих зонах. І хочу сказати, що тільки зараз побачив який промисловий потенціал був в України до війни. Це космос. І на якому етапі свого розвитку Україна була! Ще рік-два і ми б дуже вирвались в економічному плані. Але, на жаль, війна нас відкинула на роки назад.

— Ви кажете, що війна була для вас очікуваним розвитком подій. А чи не було спокуси покинути країну до початку бойових дій?

— Та в мене і зараз такої спокуси немає. Хоча є така можливість. І рідних теж можу відправити за кордон. Але вони всі тут.

— Поділіться своїми відчуттями, прогнозами щодо війни. Як вважаєте, вона на довго затягнеться?

— Ця війна буде довгою і кривавою. Але перемога буде за нами. Я не вірю, що війна завершиться за тиждень, два, чи за місяць. Такий стан справ по моїх відчуттях та інформації, якою я володію. На жаль, нам доведеться через це пройти. На превеликий жаль. Хотілось би, звісно, щоб мої прогнози не справдились.

— Знаю, ви багато читаєте. Яку книгу ви б порекомендували нашим читачам у нинішніх обставинах?

- Я читаю багато психологічної та мотивуючої літератури зараз. Є така книжка "Потік" Міхайя Чіксентміхайі. Ця книга дає мені сили пережити усі негаразди і віднайти внутрішню гармонію. Також рекомендую Віктора Франкла «Людина в пошуках сенсу. Психолог у концтаборі». Це взагалі знаменита книга, яку я тримаю як настільну. Вона мене зробила іншою особистістю. Я її перечитував, мабуть, разів сім тільки за останній час. Основне, що я для себе звідти взяв: можна бути щасливим та знайти сенс життя навіть у найжахливіших умовах, навіть у концентраційному таборі. А тут у нас є сенс життя і він прекрасний – щоб була наша Україна, щоб була перемога. Щоб наші рідні, близькі люди відчували підтримку мою (наскільки я її можу дати) і щоб підтримували один одного. Якщо підсумувати, зараз наш найбільший сенс – перемога і підтримка.

— Щиро дякую за розмову.