Захисник Бахмута Волощенко: Місто стоїть і рубає наміри росіян на подальше захоплення більш стратегічних пунктів

У межах проєкту "Орестократія" (Обозреватель) поспілкувався з військовим, захисником міста Петром "Стоуном" Волощенком. В інтервʼю знайдете все: і військовий гумор, і реаліті про твердолобість ворогів, і впевненість у наших воїнах, які люто наближають перемогу... а також зворушливі історії про людей та їхні трагедії.

"Стоун" розповів, як став хрещеним батьком та ангелом-охоронцем семирічного Стаса із Бахмута. Для цього потрібно було організувати цілу рятувальну операцію, до якої було залучено чимало підрозділів ЗСУ. Вони дуже ризикували, оскільки пообіцяли хлопчику вивести його. "І це правильно. Нам кожна людина важлива", – сказав Волощенко.

А ще це відео – про могутню і водночас позитивну енергетику оборонців Бахмута. Доки за нас воюють такі люди, наша перемога невідворотна.

Менше слів. Просто подивіться це відео.

– Ви зараз перебуваєте безпосередньо під Бахмутом. Скажіть, будь ласка, що там відбувається?

– У Бахмуті точаться страшні бої, ворог намагається принести хоч щось на стіл своєму бункерному, тому атакує з трьох сторін. У Бахмуті нічого не змінюється: вони спробували спочатку з півдня зайти, і навіть були деякі успіхи, підійшли дуже близько до стратегічної траси Костянтинівка – Бахмут, але підтягнулася нормальна бригада, з якою ми працюємо, і ми їм там роздали. Навіть уже позаходили в їхні перші окопи, які вони там собі нарили. На півдні ситуація напружена, але більш-менш стабільна. І тоді вони перекинулися на північ і там тиснуть досить сильно. Вони пройшли Ягідне і Берхівку і трохи висунулися там клином, не так страшно, як малювалося днями на картах. Я казав і казатиму: фільтруйте трохи інформацію, довіряйте тим, які безпосередньо можуть сказати, що там взагалі відбувається.

Зараз ситуація тяжка, але після приїзду генерала Сирського була проведена нарада і ухвалено рішення не віддавати Бахмут. Зараз прибуло вже підкріплення до нас, техніка, боєприпаси є, і хлопці рясно насипають. У нас є там досить гарні висоти, це Часів Яр, і звідти відкривається повна картина, плюс добра взаємодія. Все це разом дає результат.

Я закликаю перестати панікувати, треба довіряти тому, що Сили оборони і командування роблять все зараз правильно. Бахмут виконує свою роль стратегічно. Хвилі атак ворога там просто розбиваються, там тисячі загиблих, усі основні сили вони кинули зараз на це місто-фортецю. Вже пішли в хід елітні війська. Спочатку вони кидали що попало, а зараз вже жертвують дорогим, яке вони готували, можливо, і на Київ. Бахмут – це фортеця, яка рубає їхні наміри на подальше захоплення більш стратегічних для них міст і містечок. Зараз все складається важко, але наші сили тримають оборону.

– В інтернеті шириться мем про те, що росіяни могли за дві години взяти Польщу і за день – Берлін, але чомусь пішли на Бахмут і там застрягли. На вашу думку, в чому символізм Бахмута і для нас, і для орків?

– Тут зараз зійшлися дві найсильніші армії. Ми показали себе не просто зі сторони оборони, але і як ті, хто вдало контратакує. Ми теж використовуємо авіацію, і вони від цього в шоці.

Бахмут для нас є стратегічним, бо він тримає практично всю бахмутську дугу і виконує стратегічне завдання – перетягнув на себе основні ударні сили противника. Якщо вони вже зараз кидають морпіхів, десантників, це вже якийсь відчай у ворога, у них закінчились окопні війська. "Кухар" хоче показати, що він вміє щось варити, але поки він зекам нічого не наварив. Поклав 20 тисяч, і у нас навіть підозра є, що вони вже почали знімати свої елітні частини з африканського корпусу, а можливо навіть і з Сирії. Ми допомагаємо всьому світу, це повинні вже всі зрозуміти, що Україна зараз виконує стратегічну роль із знищення зла, яке розповзлося не на один наш континент.

Тому про Польщу і Німеччину досить вдалий мем. Я думаю, що так би і було. Тут у нас ще таке шириться: "Побачити Бахмут і померти". Бахмут як лінія оборони відтягнула росіян від спроб і думок йти на Харківщину, йти більш значними силами на Лиман. Вони всі сюди підтягуються і тут гинуть пачками. На сьогодні Бахмут немає сенсу полишати.

– Якби орки захопили Бахмут, то в них з’явилася б перспектива вийти на кордони і Луганської, і Донецької областей, для них це був би великий шанс. На вашій ділянці кого зараз більше: регулярних військ чи цих недозеків?

– На нашу ділянку вони кидають регулярні війська з підтримкою артилерії, вони вже зрозуміли, що просто так не зможуть взяти місто. Спочатку тактика в них була "закидати тілами", але тушки мають властивість закінчуватись. Ба більше, в них стояла мета взяти місто до кінця лютого, але зараз погода грає на нашу користь. А коли ми будемо готові залізним кулаком і з підготовленими підрозділами піти в контратаку, я думаю, вони вже змучаться і ми їх покладемо в чорнозем.

Зараз вони сунуться до літачка, але вам скажу один секрет, чого вони не можуть до нього пролізти. Літачок – це південні ворота Бахмута. Це в’їзд із Костянтинівки в Бахмут, там стоїть такий МіГ-17, і вони до нього хочуть долізти і зробити селфі, але поки що їхній "зум" не дозволяє цього зробити. Місцевість знову за нас – літачок стоїть на горі, їм треба подолати цей схил. Розумієте, там фізично просто так вийти на цю висоту неможливо, вона розташована під вогневим мішком.

Тому я хочу наголосити: всі ці зарисовки на картах лише виглядають досить загрозливо. Якби вони були не біля Бахмута, а біля іншого місця, можливо, вже час було думати, як вийти з найменшими втратами, щоб не потрапити в облогу, але місто Бахмут стоїть на горі. Він нагадує чимось пагорби Печерська. І тому командувач усе це зважував, приїхав начальник штабу, з усіма зустрілися, переговорили, звірили годинники і вирішили: у ворога успіхів немає. Вдається стабілізувати надважку ситуацію зараз у Бахмуті.

– Чи є різниця в тактиці спроб наступу між "кухарятами", зеками і професійними військовими?

– Так, тактика змінилася, ми спостерігаємо, як вони вже не на прямих ногах вмирають, а в різних інших положеннях. Вони намагаються хитрувати. Безтолкові зеки швидко закінчуються, вони переважно запускають їх на мінні поля, а також, щоб підсвітити наші точки, а потім туди "насипають". І навіть по своїх. Тому зеки в них виконують роль живих "шахедів" або живих GPS. Це зовсім нелюдська тактика. Гадаю, рано чи пізно за все це відповідатиме їхнє вище командування, й відповідатиме дуже жорстко за всі дії проти цих людей.

За зеками йдуть регулярні війська, за тактикою намагаються заходити, займати ділянки. Якщо їх звідти не вибиваємо, то вони підтягують переносні комплекси, СПГ, потім заходить якась маленька БРДМ, але наша артилерія їх трохи розбирає.

– Останнім часом облетіла весь світ історія з Вугледаром, де росіяни втратили 130 танків і бойових машин. Американська преса пише, що це прояв недалекоглядності російського війська, коли вони далі пускають свої танкові підрозділи колонами, які легко розстрілювати. На вашій ділянці не було таких випадків?

– Вони сильно натупили на півдні, коли зайняли Кліщіївку. Дуже активно рушили колонами, і ми навіть були в шоці: що відбувається? Може, кіно передивились? Вони взагалі вийшли на відкриту місцевість, там такий ландшафт, це траса Костянтинівка – Бахмут, довга дуже, і вони на всю довжину розтягнулися. У наших артилеристів такий підйом був, ворогу навалили там, знищили стільки техніки. Вони могли по-іншому скористатися нею, більш раціонально, але де росіяни і де раціональність.

Там були штурмовики цього "кухаря", і ми пішли на хитрість. Виїжджає їхній танчик, за ним інший – по цих цілях з нашого боку ніхто не працює. Вони починають підтягувати два танки, чотири "бехи", потім ідуть набиті піхотою БТР. Ось тут вже інша справа. Вони заходять у квадрат 333 на 333, і в момент там такий концерт Кобзона відбувається – одна насолода дивитися. Так вони втратили ініціативу на південному фланзі.

– Є багато інформації, що у Росії не вистачає важкої техніки. Як на вашому напрямку?

– На нашому напрямку вони кинули все, тобто дуже багато техніки вони сунуть і втрачають дуже багато. Основний удар зараз сконцентровано тут. На сході вони лізуть по житлових масивах. Там як місячна поверхня, вони до фундаменту руйнують усі будівлі. Туди важка техніка не може заходити, бо там розвалини і там у них маневрів не буде. Ми їх змусили виходити в чисті поля. Тому техніка лізе, і завдяки цьому стає легше. Вони проривалися з півночі, там де Красногорівка, там вони мали успіхи, але зараз це теж зупинилося. На іншій ділянці зупинилося там, де вони до Лимана рвались. Звідти все знімають і перекидають на Бахмут. Тому я думаю, що наші генерали і командування розуміють: якщо тут ми їх зараз доб’ємо, то в них не буде взагалі важкої техніки. Але наразі її в них вистачає.

– Їм простіше втратити тисячу чи дві мобіків та зеків, ніж засмутити свого верховного бункер-командувача.

– Абсолютно погоджуюсь. Ми вийшли на хороший показник, була і тисяча, і 1080 вбитих на добу, це тільки підтверджених. Але ви ж розумієте, що зараз буде ще гірше для них, бо вони вже заходять у передмістя, а там вже і сам Бахмут, а ми готувалися до вуличних боїв, у нас там все облаштовано. Вони потраплять у вогневі мішки, у нас хлопці мають прибори нічного бачення і тепловізори, працюють наші снайпери. Рано чи пізно це призведе до тяжких наслідків по всій лінії фронту.

– Скільки цивільних зараз у Бахмуті?

– Ми з побратимом розробляли дуже складні операції, де ми витягували людей, дітей, сім’ї, навіть тварин. Можу сказати, що в цьому пекельному місці десь 4 тисячі цивільних і, на жаль, до ста дітей.

– У вас є пояснення, чому вони там залишилися?

– У кожний період оборони Бахмута в нас були різні висновки. В один період – бо не так інтенсивно було, потім ми вибили їх із Харківської області і з Херсона. В інший період багато волонтерів почали допомагати Бахмуту, повезли туди все: пічки, обігрівачі, газові плити, генератори, старлінки, одяг, їжу, відкрили один "пункт незламності", другий, третій. Є категорія людей, які вже звикли: "Я тут помру". Не факт, що вони чекають росіян, просто у них відчай, із ними треба більше розмовляти. Але, на жаль, у нас немає на це зараз часу. У нас весь час витрачається на те, щоб допомагати пораненим, здійснювати ротацію.

Але добре, що людей меншає. Того тижня було 7 тисяч, а як орки пішли вперед, залишилося 4 тисячі. Тобто люди все-таки виходять сільськими дорогами, ми їх вивозимо на броньованій техніці.

– Я чув зворушливу історію про те, що ви стали хрещеним батьком для семирічного хлопчика Стаса. Можете розповісти?

– Це була надскладна операція, для мене це був особливий виклик. Ми об’їжджали двори, вже темніло, посилився обстріл, була сильна ожеледиця. Складно було пересуватися, ми не змогли проїхати одну вулицю, тому що там був приліт, вибило вирву, і ми повернули в об’їзд, у другий двір. І потрапили в цей двір, розумієте, це якась доля. Я виходжу з машини і бачу цього хлопчика з киркою, наполовину обламаний держак, кирка була шахтарська, і він допомагав батьку колоти дрова, які привезли хлопці з ДСНС.

Я був шокований хлопцем. Він до мене підійшов серед всіх, просто підійшов і каже: "Давайте я вам щось покажу". Повів до крайнього під’їзду, у них цей будинок стояв майже на першій лінії обстрілу, він побіг туди. А там все було згоріло, всі ці квартали зверху були обсмалені. Він мене завів у свою квартиру, там була велика дірка, побиті перегородки, вже покосився сам бетон перекриття. І він мені показує вікно: тут летіло, там ми жили. Я з ним познайомився і пообіцяв: "Стасе, я тебе звідси вивезу", хоча на той момент мама була категорично проти. Я чесно вам скажу, тільки через це в мене хлопці не повірили. Але я тій дитині пообіцяв, що її вивезу.

Потім ми ще раз туди поїхали, тижнів через три. Я зайшов до них, ми мали розмову під обстрілами, сиділи в цій квартирі, вони вони були майже одні на весь дев’ятиповерховий будинок. Там просто пустка, це виглядає як апокаліптичний фільм. Я кажу: "Як ви можете, така нормальна сім’я, такий кіт у вас, таке все, такі діти". Там ще старший брат у нього Льоша – хороший, скромний такий хлопець. Кажу: "Я вас вивезу". Плюс прилетіло ще чотири снаряди в двір, це взагалі страшні речі. Пообіцяли подумати. Я був у шоці: ну як таке може бути, скільки часу втрачено. Ми виходимо, мені каже мій товариш: "Вони не виїдуть". Аж тут вибігає за нами вслід батько, кричить: "Я вас прошу, я вам вірю, Петре, я переконуватиму жінку, син хоче, Стасик хоче, я вас прошу, ми вас чекаємо". Я дав їм два дні. Але через два дні в мене не вийшло, бо не було потрібного транспорту. Але я таки знайшов бус. За кермом був знайомий, колишній боєць з 80-ї бригади, він приїхав у Костянтинівку, і звідти ми поїхали на прорив.

Там була ціла операція, залучені були навіть снайпери ССО, літуни, стрілецький батальйон, ще два танки, які нас провели, і два джипи. Я в себе це вклав, і ми зробили цю справу. Ми вриваємся у двір, там вже впав сусідній під’їзд, просто на дорозі стирчав нерозірваний снаряд з "Граду", був приліт у дитячу карусель. Я влітаю в будинок, нікого немає, вікна вибиті, думаю: загинули. Але дивлюся – у вікні сидить мій хлопчик і кіт. Я заходжу, в мене це відео є, бо почав знімати, а вони всі чекають, у повній темряві в квартирі, вже одягаються, валізи готові. А я затримався на чотири дні. Стас каже: "Я молився вже".

– Це ілюстрація того, що для нас кожне життя важливе, воно є цінністю. Ви вивезли всю сім’ю чи тільки хлопчика?

– Усіх: батька, маму, старшого брата, малого і навіть кота Маркіза. Знайшов їм дуже хорошу квартиру, вже робота є, я спілкуюся по 2-3 рази з малим на день. Можете зайти на мою сторінку у Фейсбуці або в TikTok, я там викладаю, він мені телефонує постійно, ми розмовляємо, я став його хрещеним. Я поїхав у Чернівці і став його хрещеним по-справжньому, як це повинно бути. Тепер я його ангел-охоронець до кінця.

– Історія фантастична. А як ті люди там жили? Магазинів немає, води немає, тепла немає, мабуть, і світла немає. На що вони розраховували? Тобто перспектив не було жодних, навіть якби вони були впевнені, що цей район не знищать, на що вони могли розраховувати?

– Вони розраховують тільки на допомогу, яку ми їм привозимо. Волонтери, наприклад, у Костянтинівку привозять те, що вони хочуть передати, і ми веземо в місто тим людям, які залишились. Ми знаємо, де вони сидять, у яких підвалах, там є "пункти незламності" з генераторами, і ми їм привозимо туди.

– До вас приїжджав Сирський на передову. Наскільки це мотивує бійців, коли командувач цілого напрямку приїжджає і поруч із вами в окопах, бліндажах ходить?

– Це надзвичайно сильно мотивує. От вам результат: південь тримається, схід тримається, по Бахмуту вирівнялася лінія.

– Що для вас означає перемога?

– Не відходити від мети ні у військовому плані, ні в політичному, ні на які компроміси не йти, тільки кордони 1991 року. Я хочу поїхати в Сімеїз, я знаю, що Крим буде повернутий і Донбас буде наш. Не можна погоджуватись ні на які компроміси з ворогом, треба йти до кінця. Ми воюємо за наших людей, рано чи пізно все зміниться на краще.

– Останнє запитання, відповідь на яке хоче знати вся Україна. На вашу думку, коли настане перемога?

– Коли перемога? Вже є перемога. Бахмут довів, що це надзвичайно міцна армія, надзвичайно хоробрі люди. Мотивація скажена, по-доброму люта, і ми вже нікуди звідси не відступимо, ми можемо тільки відходити героями, весь цей напрямок показує, наскільки вмотивована наша армія.