«Ювілейне» соте баггі Володимира Садика для військових скоро відправиться з Буковини на фронт

Як цей вид транспорту допомагає рятувати поранених з артеріальними кровотечами та закидати ворогів гранатами, розповів у ексклюзивному інтервʼю БукІнфо відомий майстер зі Сторожинця Володимир Садик.

У цеху підприємця Володимира Садика кипить робота. Він та його друзі-майстри з металу працюють без вихідних і святкових дат. Воєнний час не залишає альтернативи - замовлення на виробництво військових баггі розписані на три місяці вперед. Більшість із замовлень надійшли від благодійних фондів та волонтерів, але є і від військових, які нині на фронті, - вони витрачають зароблені «на передку» кошти для того, щоб наблизити нашу перемогу. На території цеху - шість баггі на різних етапах виробництва. Це і перевірені часом машини, і нова модель, яку нещодавно почали випускати.

- У цьому баггі ще лише зварюємо каркас, а тут вже поставили двигун, - демонструє Володимир Садик. - Дві моделі тестуємо і готовимо до відправлення на фронт. Також розпочали працювати над «ювілейною» сотою машиною. На одне баггі витрачаємо близько тижня. Конструкція машини, окрім двигуна, ходової та коліс, є нашою розробкою і виробляється нами. А двигун, лебідку, амортизатори, радіатори, вентилятори, інші розхідні матеріали ходової, а також колеса купуємо, при чому лише нові.

За дві доби збору назбирали… на пів машини, а за місяць – на 5 баггі

Винахідник показує на телефоні фото першого баггі, яке створив разом з друзями ще років з десять тому. Ним автолюбителі «ганяли» у вільний від основної роботи час. А коли почалася війна, не розгубилися - перефарбували транспорт і переобладнали його під потреби військових (мінімум - гламурності, максимум - практичності, плюс підсилення моделі для потреб ЗСУ). І на початку березня минулого року його вже використовували для своїх цілей військова розвідка та диверсійні групи.

- Шукав через соцмережі, якому підрозділу баггі більше знадобиться, щоб віддати в подарунок, - розповідає Володимир. - Меседж про це розмістила в Інтернеті моя донька Меліса. І стільки військових та волонтерів відгукнулося, що ми не очікували! Тож, донька запропонувала відкрити збір на виробництво нового баггі. Знайомі скинулися, хто скільки міг - від 50 євро і до тисячі доларів. До них додалися кошти від незнайомих жертводавців, і за дві доби ми назбирали… на пів машини, а за місяць збору - на 5 баггі! Для їх виробництва купили залізо та вживані авто, щоб розібрати їх на запчастини. І в той час, коли багато хто втікав за кордон, боячись піти у військо, мої знайомі, з якими до війни займався виробництвом виробів з металу, навпаки, повернулися з тимчасових заробітків з Європи, щоб допомогти у цій благородній справі.

У цеху разом із Володимиром працює шість людей. Також деякі роботи майстри замовляють у вузьких спеціалістів: для прикладу, у Києві - капітальний ремонт турбін, у Сторожинці - двигунів, а ще винаймають при потребі автоелектриків.

- На сьогодні вартість одного баггі - шість з половиною тисяч доларів, - каже сторожинчанин. - У цю ціну входить придбання запчастин та металу, утримання цеху, обладнання, а також незначна плата за роботу працівникам, які вже майже два роки не працюють більше ніде, окрім цеху.

Іноді баггі за шість з половиною тисяч доларів може знищити танк за мільйон

Зверху на рамі баггі «Vols» обладнане місце для можливого встановлення кулемета, міномета, гранатомета, протитанкових систем, іншої зброї крупних калібрів. Позаду - багажне відділення для перевезення боєкомплекту. У кожному авто, з обидвох боків, є дві окремі секції - розкладні лежачі місця - для евакуації поранених бійців.

- Вони працюють ось так, - демонструє Володимир. - Ними надзвичайно задоволені наші хлопці: по декілька разів у день такими баггі вони витягають поранених побратимів безпосередньо з місця активних бойових дій. Ми спочатку робили цю комплектацію лише на замовлення, а тепер розкладними лежачими місцями оснащуємо увесь свій транспорт.

За словами майстра, через високу прохідність, легкість, швидкість (максимальна по трасі - 135-140 км/год, а по повному бездоріжжю, з воронками та окопами - 50-60 км/год), а також здатність маневрувати по бездоріжжі баггі люблять використовувати у своїй роботі ДРГ-групи - щоб провести розвідку чи зробити якусь шкоду ворогам у неочікуваному для них місці і швидко повернутися до своїх позицій.

- Ось таке баггі з встановленою протитанковою системою, на зразок «Джевеліна», - це найстрашніша зброя проти ворожих танків, - переконаний Володимир. - Коли водій їде на такому авто по, так званій, «зеленці», танку по ньому прицілитися майже нереально, а наш військовий може в будь-який момент зупинитися і нанести вдалий постріл. Тож іноді баггі за 6 з половиною тисяч доларів може знищити танк за мільйон… Такі розповіді чув від хлопців на передовій на Херсонському напрямку, які розповідали, що попалили багато ворожої бронетехніки за допомогою наших баггі… Адже як і ми, ворог теж веде розвідку, вони знають, з яких напрямків може здійснюватися обстріл. А баггі дозволяє обманути рашистів - зʼявитися раптово там, де його не чекають, і завдати несподіваного удару.

До того ж, будь-яка броньована техніка потребує твердого дорожнього покриття. У зоні бойових дій дороги або розбомблені, або завалені спаленою військовою технікою. Щоб її об’їхати, можна легко потрапити на міни… Крім того, ці напрямки активно обстрілюються ворогом… А баггі можна їздити за 50-100 метрів від дороги - по цілині, ріллі, канавах… Щоб забезпечити цю функцію, замовляємо спеціальні великогабаритні колеса у Румунії, їх дістати не так легко…

Також броньована техніка за умов повного бездоріжжя є повільною і її легко помітити ворогу. Таким транспортом наші військові їздять переважно в темну пору доби або виконуючи певне завдання при вогневій підтримці, коли є менший ризик потрапити під обстріл ворожої артилерії. А евакуацію поранених та вбитих, розвідку та доставку бійців до «нульових» позицій і назад під час ротації, набагато надійніше виконати за допомогою легкого та добре прохідного транспорту, на зразок баггі.

«Ждуни русского міра» засипали пісок у двигун баггі, щоб вивести його з ладу

Увесь замовлений транспорт Володимир Садик особисто відвозить бійцям на передову.

- Для того, щоб познайомитися і підтримувати надалі зв'язок з військовими – консультуємо їх в обслуговуванні баггі, надаємо допомогу, а також за власний кошт ремонтуємо наші авто, - пояснює майстер. - Декілька разів замінювали двигуни. Був випадок, що уламками розсікло систему охолодження двигуна і він при їзді аж «закипів»… А одного разу двигун «заклинив», ми поїхали до наших хлопців і замінили його, а коли розбирали поламаний у цеху, побачили, що хтось у нього навмисно… засипав пісок (!). Ймовірно, що це зробили якісь «ждуни русского міра», які мешкають в зоні ведення бойових дій…

Також регулярно відправляємо на фронт нову резину для баггі, бо її часто пошкоджують уламки під час обстрілів. Це вже як розхідний матеріал… А загалом третина випадків усіх поломок - людський фактор. Адже не всі водії можуть добре їздити на баггі, тим більше, по бездоріжжі. Це специфічний транспорт, до якого треба звикнути… Тож іноді машину ламають у ДТП, вдаряючись в інші авто чи в дерева, або ж кудись влетять з необережності…

А от зараз ремонтуємо баггі, яке наїхало на міну. У машини на ходу повністю відірвало переднє колесо, інші теж пошкодило, а водій… вцілів (!). Контужений, але живий. І, в першу чергу, через те, що не був прив’язаний до сидіння ременем безпеки… І таких випадків на фронті було багато: хлопці переверталися, вилітали з машини, але все закінчувалося кількома синцями.

- Нас часто «хейтели», мовляв: «Що це за транспорт для військових цілей, якщо немає жодного захисту для водія та пасажирів (ані скла, ані ременів безпеки)»?, - додає Володимир Садик. - Виявилося, що у цій машині більше шансів вижити під час обстрілу, аніж у броньованому авто. Військові, яким передавав на фронті баггі, самі просили не встановлювати жодних ременів безпеки, адже вони будуть заважати швидко евакуюватися з транспорту під час ворожої атаки.

«Того дня за допомогою лише одного баггі вдалось врятувати півтора десятки поранених героїв»

*****

- Чи зменшився попит на баггі для військових?

- Якщо перші півроку війни нас завалювали роботою, то тепер ми фактично «живемо у цеху», - зауважує майстер. - Попит збільшився в рази, коли хлопці побачили переваги цієї машини на фронті. За всю війну не було жодного авто, яке б готове «чекало» адресата у цеху… Півроку тому у черзі на замовлення було 10 баггі, зараз 17… І це при тому, що кожен третій волонтерський фонд відмовляється від наших послуг, бо не може чекати 3 місяці на авто. Хлопці - на бойових позиціях, їм треба вже… А збільшити обсяги виробництва не виходить через обмаль кваліфікованих працівників, які повинні вміти не лише варити метал, але й працювати з технікою. Також потрібне дуже дороговартісне обладнання, яке не можемо собі дозволити купити: з лазерної різки металу (вартість сягає 100 тисяч доларів), лазерні труборізи (40 тисяч доларів), інше обладнання для токарних робіт… Тож для виробництва деяких деталей ми змушені також ставати у чергу…

Звісно, хотілося б виробляти більше машин, адже кожне баггі щодня когось рятує. Для прикладу, один з військових, Олексій, розповідав, що у нього у день траплялося 8 виїздів за важкими пораненими, яких однозначно ніхто не доніс би на руках під обстрілами… Живими їх би не вдалося винести з поля бою… Якщо помножити на два лежачі місця у одному баггі, виходить, що того дня Олексію вдалось врятувати півтора десятка наших героїв…

- Який випадок, що розповідали військові, найбільше вразив і закарбувався в памʼяті?

- Не всі діляться пережитим, бо, очевидно, їм на полі бою «не до нас». Але іноді надходять повідомлення зі словами вдячності. А ось нещодавно надійшло такого змісту: «Володимире, завдяки Вашій машині ми встигли вивезти бійця з дуже сильною артеріальною кровотечею». Коли усвідомлюєш, що рахунок за життя цього героя був на хвилини… А це ж чиясь дитина, чоловік, батько… Сльози зʼявляються на очах…

А ще переповнюють почуття гордості, коли чуєш розповіді, як, для прикладу, за допомогою баггі вдалося закидати ворогів гранатами. Встановивши на авто гранатомет АГС, хлопці дуже ефективно працювали по такій схемі: два-три «Хамери» з крупнокаліберною зброєю йдуть у наступ, на штурм ворожої позиції. У межах цієї ж операції під час перестрілки з ворогом інші бійці ЗСУ заїжджають на баггі з несподіваного боку, фактично з ворожого тилу, при чому впритул, за 50-100 метрів до рашистів, і цілу ленту гранат закидають їм в окопи, глушать всіх їх там… Баггі - це транспорт далеко не для боягузів, а ось таких смільчаків.

«Радий, що українці, хто чим може і як вміє, наближають перемогу України»

*****

Як Ви ставитеся до того, що Вашу ідею з виробництва баггі запозичили інші майстри і активно виробляють схожий транспорт… Чи не запатентували свій винахід?

Ще від початку війни за нашою діяльністю активно слідкували інші майстри-автолюбителі. Вони побачили, наскільки баггі є актуальними для військових, на них є попит… А в нашій країні «рукастих» людей багато… Тож схожий транспорт почали виготовляти і в інших куточках України – в Кривому Розі, Черкасах, Харкові, Рівному, Вінниці, Коломиї та інших. Вони переймають наш досвід і створюють схожі моделі - з ношами для поранених, з підсиленою підвіскою за рахунок двох амортизаторів з пружинами (щоб створити можливість більш навантажувати авто, адже машина - маленька, а військовим дають завдання, для прикладу, завантажити у неї до півтонни боєкомплектів, щоб довезти до позицій), тощо… Але я до цього ставлюсь нормально. Навіть радий, що українці стараються, хто чим може і як вміє наближає перемогу України. У військовий час це прийнятно. До мене навіть дехто з таких виробників телефонував, щоб отримати пораду, я не відмовив…

А які переваги нової моделі, якою вже послуговуються наші захисники на фронті?

Нова модель є такою ж прохідною скрізь, як і попередня, але вона може перевозити більше вантажу і більше людей. Адже спілкуючись на війні з захисниками, дійшли до висновку, що в них є нагальна потреба доставляти малі групи бійців до «нульових» позицій під час ротації. Щоб не потрапити під обстріл, вони іноді змушені по 15-20 кілометрів до «нульовки» йти пішки, при чому з чималим вантажем на плечах - боєкомплектом та іншими необхідними речами. Тож, хлопці просили створити прохідний транспорт, який міг би вмістити по 6-8 людей у салоні та весь габаритний багаж.

Нова модель є повноприводною, з величезним кліренсом, з незалежною підвіскою тощо… Розрахована на водія і 8 бійців, або водія, два санітара і два повноцінні лежачих місця. Якщо водій один у салоні, то може перевезти близько тонни вантажу (!). На даний час, одне таке баггі уже на фронті, ще два - у процесі роботи (після тестування першої моделі вносимо деякі корективи, щоб покращити якість авто і вже тоді поставити цю модель так би мовити «на конвеєр»).

Найбільше баггі «Vols» нині є в найбільш «гарячих» точках. Десь половина - в районі Бахмута та Донецька, інші по всі лінії фронту - від Куп'янська до Херсона. Є й на Запорізькому напрямку… Володимир Садик співпрацює з волонтерськими фондами з усієї країни, серед яких: «Повернись живим», «Вдячні», Фонд Сергія Притули, який ще на початку війни замовив 10 машин, і багато інших…

Цікаво, що…

22 роки до війни Володимир Садик виготовляв вироби з металу - сходи, ворота, навіси, гойдалки тощо, хоч за освітою є столяром-червонодеревником. Але, за словами чоловіка, його та друзів по цеху завжди «тягнуло» до виробництва незвичних виробів. Тож незабаром побачила світ славнозвісна карета, яку майстер подарував мешканцям Сторожинця і яка нині прикрашає центральний майдан міста. З нею Володимир побував на різноманітних виставках, в тому числі на Сорочинському ярмарку. У 2013 році навіть отримав деякі замовлення на цей виріб, але після Революції Гідності та вторгнення росії на Донбас довелося про них забути: один із замовників був із Донецька, а інший – взагалі… росіянин.

Олеся КОСТАШЕК, журналістка
Спеціально для БукІнфо (с)

Світлини авторки.