Його одного ворог намагався вбити протитанковою керованою ракетою: історія військового Дмитра Устименка, що заново вчиться ходити

Дмитро Устименко – 28-річний айтівець із Полтави. До повномасштабного вторгнення досвіду військової служби не мав, а тримати бійцям східний фронт допомагав волонтерством. Та, коли почалася велика війна, одразу пішов до військкомату. Однак через брак військової спеціальності та велику кількість охочих - з першої спроби у ЗСУ айтівця не взяли. Після того ж, як Дмитро побачив катівні в Бучі, вирішив, що спеціальність не важлива, коли йдеться про захист свого дому - і таки зміг потрапити в підрозділ аеророзвідки.

Історію Дмитра Устименка передає UNBROKEN Ukraine.

Спершу Дмитро виконував бойові задачі на півночі країни та Харківському напрямку. А згодом його підрозділ перекинули в найгарячішу тоді точку фронту - Бахмут. Взимку на його околицях Дмитро з побратимами 12 діб під цілодобовими обстрілами утримували позиції. Інтенсивність боїв не давала й хвилини на передишку. Дмитро отримав поранення в день, коли їх саме мали замінити хлопці з іншої бригади. Він відійшов лише на 10 метрів від позиції, як побачив, що просто на нього летить протитанкова керована ракета. Її польотом дистанційно керував ворожий оператор.

"Починаю тікати вправо і бачу, як снаряд змінює траєкторію, тікаю вліво і він знову змінює траєкторію, і на останньому маневрі доганяє мене. Це ж наскільки я їх дістав, що на мене одного використали ПТУР. Я вважаю — це рівень!", – розповідає захисник.

Про ампутацію лівої ноги Дмитро дізнався, коли прийшов до тями в лікарні Краматорська. Лікарі сказали, що просто не мали іншого виходу. Інакше - життя було не врятувати. Потому Дніпро, Київ і зрештою - Львів. До Національного реабілітаційного Центру НЕЗЛАМНІ (UNBROKEN) Дмитро поступив з некрозом і загрозою повторної ампутації - вже вище коліна. Тож захисникові довелося пройти ще через чотири операції. Вони минули успішно.

Дмитро каже: коли тільки втратив ногу, то спершу пошкодував, що взагалі вижив. Та згодом спілкування з іншими пораненими та спеціалістами змінили важкі думки на малі доступні цілі. Спершу, щоб загоїлася рана і не було повторної ампутації. Потім, щоб зміцніти і знову могти робити речі, які робив до поранення. Так Дмитро день за днем мотивував себе, нарощував впевненість у власних силах та готувався до протезування.

Незламний захисник вже отримав тимчасовий протез. Він займається з фізичними терапевтами, а протезисти корегують штучну кінцівку, аби вона ідеальна пасувала Дмитру. Нині пацієнт опановує ходьбу. Ба більше - готується до участі у благодійному марафоні.