Військовий Марко Чорний зібрав гроші на авто побратимам, пройшовши 13 кілометрів на милицях. Як це було.

ВОЇН - І НА ФРОНТІ, Й У ТИЛУ

"Емоції зашкалюють! Ми це зробили буквально за півдня", - не стримуючи почуттів, каже військовий-доброволець з Буковини Марко Чорний. Воїн зібрав 171 тисячу 886 гривень, пройшовши на милицях від Кіцманя до Мамаївців. Шлях мужнього воїна бачила кореспондентка БукІнфо.

Після операції не минуло й місяця, а Марко Чорний вже в строю

17 жовтня Марку Чорному прооперували ногу в Чернівецькому військовому госпіталі. Травму чоловік отримав на фронті. Перебуваючи на реабілітації та пересуваючись виключно на милицях, герой вирушив у дорогу. "Щоб допомогти своїм побратимам. Допомогти в тилу. Тут спокійно. Ніщо й нізвідки не летить. Тому треба допомагати тим, які там, де "гаряче", - вважає військовий.

У серці - вільна Україна, на плечах - синьо-жовтий прапор, думками воїн - з побратимами, а мрії - про перемогу. "Ми переможемо. У нас виходу немає. Рухаємося лише вперед і до перемоги", - зауважує Марко.

Мінімарафон воїн розпочинає з Кіцманя. У планах пройти до Чернівців та зібрати 160 тисяч гривень на мікроавтобус для побратимів уже рідного, стрілецького батальйону.

"Стартуємо! З Богом! Наш шлях називаю "20 кілометрів або ж 160 тисяч гривень", - сьорбаючи ранкову каву, каже військовий Марко Чорний.

"Дійду, бо впертий"

Вмотивований воїн Марко Чорний з посмішкою зустрічає свою групу підтримки. Близькі друзі й знайомі йтимуть пліч-о-пліч.

Кум Марка та учасник кулінарного шоу "Мастершеф" Ігор Місевич з дружиною Марічкою підходять не з порожніми руками.

"Кум, як на Паску зібрався, з цим кошиком", - щиро посміхається Марко, потиснувши руку Ігорю та привітавшись із Марічкою.

В руках у Ігоря плетений кошик, заповнений бутербродами.

"Тут і підчеревинка, й ковбаса, цибулька, часник, - розповідає Ігор про свої гостинці. - Їжа для нашого Марка в дорогу".

Ще один друг Марка Чорного, чемпіон світу з бігу Іван Гешко, підходить до бійця в костюмі патріотичних кольорів. "Він побіжить, а я піду", - посміхається Марко, зустрічаючи друга.

Поруч також - близькі друзі шеф-редактор газети "Час" Петро Кобевко з донькою-лікарем Ольгою.

- Дорога довга, та я впертий. Дійду, - каже воїн. - Погода сприяє, а мета надихає.

"Побратими не знають про мій задум придбати авто, - додає військовий. - У них же немає часу, щоби стежити за новинами в Інтернеті, де анонсував марафон. Дізнаються про все по факту".

"З нами Божа матір" - і на шевроні, і в серці

У важливу дорогу Марко Чорний бере благословіння в капелана ПЦУ Юрія Кав’юка. Саме капелан допоможе військовим придбати такого очікуваного буса.

- Завтра служба Божа в церкві, а вже в понеділок отець Юрій поїде до Румунії та привезе автомобіль, - зауважує військовий. - Тож уже наступного тижня, сподіваюсь, авто довезуть до побратимів.

"З Богом!", - вигукує воїн і вирушає в дорогу.

Надзвичайно швидко. Від несподіванки заледве намагаюся наздогнати. Вперто та зосереджено, без зупинок проходимо перші три кілометри, до першої зупинки при в’їзді в Кіцмань.

Марко присідає на бетонну плиту. П’є воду. Витираючи піт з чола, посміхається та зізнається, що трохи втомився.

"Та який це подвиг?, - додає. - Ви просто не знаєте моїх побратимів, чоловіків по 59 років, тих, які залишили роботу за кордоном й подалися на фронт. Ви їх просто не знаєте..."

- Були такі моменти... Коли здавалося, що вже, напевно, кінець. А невидима сила рятувала, - продовжує Марко Чорний. - "З нами Божа матір". Цей напис - на шевроні нашого батальйону. І так, я вірю, що з нами Божа матір. З усіма українцями.

Поки Марко переводить подих, спілкуємось про наболіле.

"Чи важко на війні?, - перепитує воїн. - Важко без родини. До розлуки з рідними звикнути неможливо. А обстріли чи втрата комфорту - ті речі, до яких звикаєш".

Дійти не дали. Гроші зібрали на півдорозі

Тротуари від Кіцманя в бік Чернівців - це земля, з якої виступає каміння. Марко обережно перекладає милиці по незручній поверхні. Рух через це ускладнюється.

"Може, перейти на дорогу та йти по асфальту...", - пропонує хтось із друзів.

"Ні, - впевнено відказує воїн. - Я не можу заважати машинам рухатися".

Тим часом, з кожної машини визирають зацікавлені обличчя людей. Дехто зупиняється. Та донатять, здебільшого, на картку.

Час від часу Марко Чорний записує стріми. Сума збору стрімко зростає. За перші три пройдені кілометри - на п’ять тисяч гривень, під час першого стріму - на чотири тисячі. А далі вже й 100 тисяч гривень.

Наступна зупинка - Мамаївці.

"Українці - неймовірні, - вигукує військовий. - На картці 171 тисяча 886 гривень. Емоції зашкалюють".

"Я щиро вдячний кожному й кожній, всім, хто допоміг коштами на авто для побратимів. Хто надіслав 20 гривень, хто 50, а хто тисячу, дякую всім, - зауважив воїн. - Ми разом зробили дуже добру справу. Разом переможемо. Україна понад усе".

Після реабілітації Марко Чорний планує повернутися на службу.

- Ймовірно, авто буде скоріше з моїми побратимами, аніж повернуся я, - зауважує військовий. - Проте реабілітація проходить успішно. І вже скоро я також повернуся до строю.

З місця події
Марина КОРПАН, журналістка
Спеціально для БукІнфо (с)

^{Світлини авторки}