Від Дугіної до Путіна. Як виглядає партизанський рух у росії, і про що мріють у Кремлі - інтерв'ю з Іллею Пономарьовим

Хто підірвав дочку Дугіна та підпалює в РФ військкомати НВ розповів Ілля Пономарьов, колишній депутат держдуми РФ. 20 серпня у Підмосков'ї підірвали автомобіль із Дарією Дугіною, донькою ідеолога «руської весни» Олександра Дугіна, який закликав до геноциду українців. У Москві провели швидке слідство і назвали виконавцями вбивства якусь українку, нібито пов’язану з полком Азов, та її 12-річну дочку, — обидві при цьому встигли виїхати до Естонії. В Україні дистанціювалися від вибуху, назвавши його замовником ФСБ. А ось екс-депутат російської держдуми Ілля Пономарьов впевнений, що в цьому випадку діяли «партизани» з РФ. За це припущення на колишнього російського політика, який став українським громадянином, озброїлися кремлівські пропагандисти. Більш того, його оголосили персоною нон грата на Вільнюському форумі російської еміграції.

НВ поговорив з Пономарьовим про те, як Путін намагається захиститися від повстання, і чому навіть російська опозиція засуджує самого Пономарьова за заяви з приводу вбивства дочки Дугіна.

— Ви заявили про те, що Дарію Дугіну, дочку кремлівського пропагандиста та філософа Олександра Дугіна, вбили партизани з Національної Республіканської Армії (НРА). Чому ця організація виникла? Чому вона вийшла саме на вас? Які перспективи? Що робитиме далі?

— Із цією організацією ми підтримуємо контакт давно — із квітня. Це люди, які зробили вже чимало акцій у Росії: підпали військкоматів тощо. Не тільки вона існує — там дуже багато рухів знизу: бойова організація «Анархія комуністів», праві групи. Якась кількість акцій була не маркована. Я так розумію, що якась значна кількість цих немаркованих акцій була пов’язана з цією групою НРА. Про це ми опублікували дані на спеціальному ресурсі «Роспартизан», оскільки я бачив у цьому значну перспективу і вважав, що цьому треба активно допомагати. А в суботу відбулася та акція [підрив машини з Дугіною].

— А хто ці люди?

— Це радикальна молодь.

— А вони мають якийсь центр управління?

— Вона створена мережевим чином. Це окремі осередки, які один про одного не знають. За відчуттями, не всі осередки входять до цієї мережі. Люди роблять дуже багато застережень, щоб не потрапити до лап ФСБ. Присутність цих людей видно у різних регіонах країни, по всій країні. Ми взаємодіємо із ідеологічним центром. У тому числі вони нам допомагають із різними інформаційними завданнями. Ми постійно збираємо для нашого сайту «Ранок лютого» інформацію. У нас вже є 34 регіональні бюро «Ранок лютого» в Росії та з ними є взаємодія.

— А чому Дугін?

— Тут поєднання двох факторів. По-перше, все-таки для певної політичної субкультури Дугін дуже велика величина, тому що він реальний ідеолог всього цього гівна. Він не впливовий, Путін його не слухає, але його думки, ідеї безумовно циркулюють.

Для великої кількості лівоорієнтованої молоді Дугін — виродок пекла. З іншого боку, ми повинні розуміти, що люди, які все це роблять, не професіонали, а молодь: вони роблять те, що можуть робити. Очевидно, хтось із них освоїв тактику вибухових пристроїв, і вони знали, де буде людина, організували цю акцію. Я чув, що вони хотіли двох підірвати, тому що вони повинні були бути разом [Дугін та його дочка].

— Активність цих молодих людей триватиме? Чи будуть вони й надалі проводити вибухові акції?

— Я впевнений, що продовжуватиметься.

— На вашому телеграм-каналі було понад 18 тис. коментарів під повідомленням про НРА. Реакція двояка: пропагандисти пишуть, що треба створювати СМЕРШ для того, щоб вистежувати «ворогів народу», а деякі ліберали звинуватили вас, сказавши, що терористичні організації — не наш шлях, Ірландія приклад тому. Як ви це прокоментуєте?

— Я абсолютно впевнений, що така реакція і буде. Цілком вірно, що такий шлях не для всіх наших гарних російських полохливих лібералів. Але до чого привела їхня стратегія, ми вже бачимо. Впевнений, наш шлях буде більш результативним, бо, я вважаю, головна проблема, яка зараз має російське суспільство — абсолютна невіра у свої сили, абсолютна депресія. Цю тотальну імпотенцію треба долати. Тільки насильницький радикальний опір може дати хоч якийсь результат. Мені здається, реакція лібералів, які дзвонили, не з погляду правильності підривів, смерті та іншого, а говорили, що через мене їх уб’ють. Вони сидять на своїх островах в океані і бояться, що їх і там Путін уб'є просто через знайомство зі мною.

— Ви одні з перших заявили, що референдуму про приєднання захоплених українських територій до РФ не буде. І справді, його не буде принаймні цього року. Це пов’язано з тим, що не повністю окуповані області, де ведуться бої, або тим, що Зеленський заявив: «Буде референдум — виходимо з переговорного процесу»? Схоже, Кремль дуже хоче переговорів.

— Вони й творили ці референдуми з метою змусити Україну піти на переговори. То справді був чистої води акт залякування, шантажу. Київ на шантаж не повівся. А провести ці референдуми неможливо у принципі. Припустимо, що Луганська область повністю окупована Росією. І у ній можна щось провести. Але інші [окуповані] області зайняті у кращому випадку наполовину.

— Але російські чиновники не вилазять із «ЛДНР». Наприклад, нещодавно туди приїжджав заступник голови радбезу РФ Дмитро Медведєв. Він пообіцяв 10 тис. рублів пенсії у «ЛНР». І мені згадався епізод, коли він приїхав до Криму і сказав: Грошей немає, але ви тримаєтеся. Ці вояжі - показуха?

— Основне значення — підтримка лояльності, надії у певної частини місцевої еліти та населення. Є певний відсоток колабораціоністів. Частина розбігається. Треба їх чимось займати, надихати, показувати, що Росія прийшла і більше їх не покине.

— Ви писали, що хтось впливовий із найближчого оточення Путіна вийшов на контакт, хоче завершити війну. Хто це та які у нього наміри?

— Я вам не скажу, хто це, але можу сказати, що серед людей, які максимально близькі до першої особи, такі люди є. Зараз у принципі настрій в уряді РФ — «ніби від цього звалити». Але уряд РФ традиційно класифікується як системні ліберали, тобто уряд не є ближнім колом Путіна.

— Настрій змінився приблизно з середини війни?

— Ні, настрій не змінився з початку війни. Спочатку був шок. Зараз домінуюче бажання якось це пересидіти. Люди не розуміють, що вони можуть зробити, щоби це припинити. Для перевороту треба мати револьвер, цього немає.

— А яка позиція у тієї людини, яка з вами розмовляла?

— У них у всіх бажання звалити. Вони кажуть: «Ми що хочете зробимо, грошей дамо, тільки заберіть нас звідси і захистіть від санкцій». Ніхто ні про які путчі в даному середовищі не говорить і не буде [їх проводити], адже [для цього] треба мати дуже високий рівень довіри і бути дуже близьким. Одна річ — передавати меседжі, від яких завжди можна відхреститися, а інша — організовувати змову. Я особисто не знаю про організацію змови, тому вважаю за важливий партизанський рух. Тому що, коли еліта почуватиметься у небезпеці, тоді вони щось робитимуть самі.

— Колишній «кухар» Путіна Євген Пригожин, керуючий ПВК «Вагнер», отримав великі повноваження. У нього тепер монополія на насильство, яка переважає державні органи. «Вагнер» зараз — це країна в країні. Із чим це можна порівняти? До чого це може спричинити?

— У Росії монополія на насильство існує, тільки це формулюється не як монополія держави на насильство, а як монополія Путіна на насильство. Путін не випускає зі своїх рук ці важелі. Пригожин просто в цьому сенсі нічим для нього не відрізняється від голови ФСБ Олександра Бортнікова — такий самий його міньйон. Те, що Бортников офіційно є держслужбовцем, а Пригожин не є, це його людина. Це запорука для Путіна неможливості самого перевороту, тому що, якби в країні були альтернативні центри насильства, непідконтрольні, тоді можливість перевороту була б вірогіднішою. Більше того, Путін створює недержавні центри, які конкурують з державними, для того, щоб у разі чого вони втримали ситуацію. Там і Рамзан Кадиров, і Пригожин. І їхня кількість зростає. Є ПВК, контрольована Шойгу та ін.

— Зараз на війні склалася тупикова ситуація: в Україні не вистачає озброєння, у Росії не вистачає потенціалу для наступу. Що відбуватиметься у найближчі місяці?

— По-перше, ніколи не треба недооцінювати ворога та закидати шапками, бо завжди можуть бути приховані резерви. Росія є великою країною з великою кількістю населення, матеріального ресурсу. Але на даний момент справді для російської армії набагато актуальнішим завданням є утримання Херсона. Якщо там щось станеться, то, звісно, іміджеві втрати для Путіна будуть дуже суттєвими. А на Донбасі ми бачимо, що поки що нічого не відбувається. Але я завжди вважав, що лобова атака є мало результативною для досягнення якогось успіху.

— Чи невдоволення серед російських поранених, які повернулися з війни. Вони можуть стати частиною протестних рухів?

— Безперечно. Але їх зараз суспільство не побачило, не зрозуміло. Для російського суспільства минуло замало часу, щоб це усвідомити. Якщо подивитися у відсотковому співвідношенні, то кількість втрат в Україні не менша, ніж у Росії, щодо чисельності населення. Тим більше, що значна частина серед російських втрат — втрати не самої російської армії, а так званих «ЛНР/ДНР», якими вони дуже прикриваються. Там є всілякі ПВК, професійні військові Росгвардії, різні спецнази.

Крім того, це ще й географічно збудовано так, щоб великі міста, там де це легко помітити, втрати не зазнавали — звідти просто нікого не відправляють. Це все розосереджено невеликими містами, селами. Ця тактика зараз працює. Щоб суспільство побачило масштаб втрат і масштаб військової катастрофи, потрібен певний час. І ці військові, які повернуться, викличуть значне невдоволення. Вони ж бачитимуть, що армію розкрадено, що на папері одне, а насправді зовсім інше. Тому значна частина поповнить лави ополчення. Важливо, щоби це була наша опозиція, а не «стрельковська» (Ігоря Гіркіна-Стрелкова, який брав участь у захопленні Слов’янська у 2014 році).

— Це досить небезпечний шлях протистояння системі. Ви ж це розумієте?

— Так, ми ж на війні.