Іван Агатій: пам’яті Рудольфа Лекалова...

12 грудня 2021 року у Чернівцях помер художник, журналіст, редактор, член Національних спілок журналістів і художників України Рудольф Миколайович Лекалов (10.10.1933 - 12.12.2021). Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомив краєзнавець Юхим Гусар.

Поховали Рудольфа Лекалова сьогодні, 14 грудня. Прощання з покійним відбулося на Центральному кладовищі (Годилів).

* * * * *

Пам’яті митця…

Знаючи Рудольфа Миколайовича Лекалова по спільній роботі в пресі не рік, не два, а цілі десятиліття, з певністю стверджую, що любов до життя йому заповідала Матір-природа. Адже перш ніж братися за пензель, Рудольф Миколайович разом з поетом, вірним і незрадливим другом Віталієм Демченком днями, наче уперше, облюбовували доокіл Чернівців незрівнянні для небайдужого ока їх краєвиди.

Сотні разів, а, може, і ще більше милувалися горою Цецино, перелісками понад припрутськими селами Білою та Стрілецький Кут, вертали до Спаської а відтак видолинками Глибочка, де й народжувалися його неперевершені творчі роботи. І я не раз бував у їхній кампанії. Разом захоплювалися, ходили, разом один одного переконували, що та чи інша місцина краща іншої, але по поверненню додому Рудольф Миколайович все одно стояв на своєму і казав: «Були, але там все одно не все вгледіли. Давайте ще цими днями обдивимося давні верби у Волоці, Валя Кузьмина, Маморниці – таких давніх у краї майже не зосталося». І коли художник-вербіст організовував оглядини творчих робіт по темі, шанувальники його таланту знову і знову упевнювалися: так як він їх виконав, міг досягнути тільки талант Рудольфа Миколайовича, дарований йому самим Господом.

Художника приваблювали також Буковинсько-Покутські Карпати. Перед черговим задумом відвідати їх, як правило, звертався до мене, знаючи, що я не годен без тих гір. «Знаєш,- казав,- ми вже бували з тобою в далекій Сараті, на високогірному озері Чорне око, понад Яловичоркою, що дає життя Білому Черемошу,- але після побаченого навіть не знаю, за що братися. Бо все ніби вперше-такі вони файні наші Карпати».

Грудки світлої пам’яті на гробівці Рудольфа Лекалова присипав сніжок ранньої землі. Здається, що по ньому сумує-плаче сама Матір-природа . Як й оті давні верби у лугах і над річками, які в своїй зажурі схилили долу своє віття і до яких вже ніколи не верне талановитий митець, аби вкотре у своїх талановитих роботах відтворити їх красу так, як досі нікому не вдавалося.

Іван АГАТІЙ, заслужений журналіст України


Коментарі:
Більше новин по темі: