У Чернівцях безслідно зникає колекція старожитностей Івана Снігура

Відомий на увесь світ колекціонер Іван Назарович Снігур помер 8 жовтня 2016 року. Він не встиг дати лад усьому тому добру, яке збирав ціле життя. Швидше за все, йому активно перешкоджали упорядкувати все добро та відкрити музей старожитностей. Про це пише у "Часі" шеф-редактор видання, Заслужений журналіст України Петро КОБЕВКО.

А хотів Іван Назарович небагато: трикімнатну квартиру у центрі Чернівців, яку мав упорядкувати, обладнати та умеблювати всіма ужитковими речами чернівецького міщанина кінця ХІХ початку ХХ століття.

Все це я залишу місту і людям, – казав мені Снігур. – У мене є меблі, посуд, картини, дзеркала, люстри і все, що колись було у квартирі чернівчанина часів розквіту старої Австрії.

Сам Іван Назарович підшукав таку квартиру біля резиденції митрополитів Буковини і Далмації. З власниками погодив ціну.

Воно мені не треба, – казав колекціонер. – Я її облаштую і всього одну ніч там пересплю. Місту залишиться те все на віки. Будуть ходити екскурсії до резиденції, та й до цієї квартири можуть заходити. Якщо я цього не зроблю, то вже ніхто і ніколи не зробить.

Як у воду дивився старий колекціонер.

Спочатку він просив, аби університет виділив 2-3-х спеціалістів, котрі би змогли інвентаризувати всі речі його колекції.

Я дуже дивувався, що цього не було зроблено. Бо, як ніхто інший, бачив це багатство і те, що воно не упорядковане.

Хата, у якій жив Снігур з дружиною, давно не вміщала всіх старожитностей. Там ледь помістився диван і стіл. Аби не зачепити якусь лампу, книгу, статуетку, картину треба було з обережністю пересуватися кімнатами. Я знав кілька підвалів-майтерень у яких працював Іван Назарович. Він був художником, майстром лозоплетіння, реставратором. І там також не помістилися всі старожитності, зібрані за життя Іваном Снігуром.

А чи знаєте ви, шановні читачі, що Санкт-Петербурзький Ермітаж просив Снігура у разі розпродажу своєї колекції, продати її їм. І Ермітаж був першим на черзі.

Снігур не продавав колекцію. А у кінці 90-х років минулого століття в одній із майстерень я бачив п’ять картин розміром 2х3 м з фондів Ермітажу. З Санкт-Петербурга до Чернівців їх везли на реставрацію, яку довіряли тільки Івану Назаровичу Снігурові.

Дружба з Параджановим відкрила ще одну надлюдську можливість Майстра. Іван Назарович міг малювати картину думкою. У нього були акварелі портретів Параджанова, які намальовані одним пальцем, що вмокався в акварельну фарбу. Далі силою думки фарби самі ставали контурам великого режисера. Виділявся ніс митця та його борода. Я не міг повірити, що тільки прикладанням пальця з фарбою до паперу, можна створити шедеври. А я це бачив.

Чого я тільки не бачив у Снігура?!

Я все це віддам містові, – тоді казав Іван Назарович. – Аби тільки був той, хто зможе цим всім розпорядитися на користь людям і Чернівцям. Мені нічого не потрібно. Та й у могилу я нічого з собою не заберу. Все віддам безплатно. Тільки одного прошу, щоб той музей було названо: «Музей старожитностей Івана Снігура».

Його слова не розходилися з діями. Навіть склав заповіт, у якому вказав, що після його смерті вся колекція переходить у власність Чернівецької міської ради.

Та не сталося так, як гадалося. Приходили і відходили керманичі міста і області. Всі погоджувалися з тією думкою, що колекція мусить бути упорядкована, і музей також мусить бути, і квартира-музей міщанина ХІХ століття. Хвалили Снігура за те, що зібрав і не розтринькав старожитності. Навіть нагороджували його до визначних дат, присвоїли звання заслуженого майстра народної творчості та зробили Почесним громадянином Чернівців.

Але ніц не робили для упорядкування колекції, для відкриття музею старожитностей і квартири-музею.

Снігурові набридли брехня та лінь владців.

Вони ніц не здатні! – сказав Іван Назарович і переписав заповіт на дружину Ольгу.

А потім Снігур помер.

Колекція потихеньку почала розпродаватися. Спочатку зі стін зникли картини відомих художників. Згодом один із місцевих режисерів викупив з десяток вишиванок та кептарів, котрі використовувалися у зйомках фільму «Довбуш»…

З колекції Івана Снігура. Картина К. Устияновича “У ворожки”. Ілюстрація до твору Ольги Кобилянської “У неділю рано зілля копала”. Зникла…

Петро КОБЕВКО, шеф-редактор газети “ЧАС”


Коментарі:
Більше новин по темі: