Рік без коханого - у "Щоденнику вдови": дружина полеглого журналіста-Героя Віктора Дудара презентувала в Чернівцях книжку про життя після втрати на війні

Рік війни - без коханого чоловіка. Коли лікар - лише час. Книжку про свій рік після втрати, про свого Героя та його побратимів, про важкий воєнний час презентувала в Чернівцях дружина Героя, журналістка Оксана Дудар. "Щоденник вдови" з’явиться на полицях бібліотек уже з 6 листопада.

Під час розмови про книжку Оксана Дудар багато згадує про їхнє спільне із чоловіком життя.

У кількох фразах дружини Героя - історія родини Дударів: трепетного ставлення, підтримки та любові.

"Була паршива погода, й він намочив ноги..."
"Коли не було з ким залишити дитину, повезла її йому на роботу. А там довжелезна черга..."
"Наш Лео - домашній улюбленець. І так, він зараз любить сидіти в улюбленому кріслі хазяїна..."
"Я намагалася не втручатися в їх із побратимами братство..."
"Він завжди пам’ятав про мій День народження. Востаннє подарунок замовив із передової..."

Останній подарунок

"... У тому пакунку були книги. Багато книг, які я мала прочитати. Презент мені від Віті на День народження. Він зателефонував мені із Миколаївщини. 27 лютого. Щоб забрала подарунок із "Нової пошти". Розпакувала же книги 6 березня, коли отримала похоронку", - пригадує Оксана Дудар.

Дружина Героя згадує ті дні з трепетом. Про цей подарунок, а також співпадіння в їх житті пише в своєму "Щоденнику".

- І так, певні речі, повторювались. І в 2014 році, коли Віктор пішов добровольцем на фронт, і з повномасштабного вторгнення повторилася особливість - мій День народження ми були окремо, - каже пані Оксана.

У "Щоденнику вдови" - все реальне: й події, й персонажі.

- Насамперед, напевно, ця книга - про рік, який я прожила, починаючи від моменту, як дізналася про Вікторову загибель, - зауважує Оксана Дудар. - У книжці є багато героїв. Здебільшого, це люди, яких я зустрічала. Це також Вітіні побратими. Так сталося, що з найкращим бойовим побратимом Вітя служив ще в 2014-15 роках. І цей хлопець за кілька днів перед вторгненням зателефонував до Віті й каже: "Як думаєш, коли це почнеться, бо мені треба на роботу за кордон їхати". Вже 23 лютого він поїхав на роботу до Чехії, а почувши про повномасштабне вторгнення, 25 лютого повернувся в Україну.

"Ламбада" став "Журналістом"

У перший день вторгнення свій бойовий рюкзак взяв на плечі й Віктор Дудар, учасник АТО, журналіст газети "Експрес". Він вирушив на війну.

Ламбада (це позивний Віктора з часів АТО, - авт.), виважений воїн із гарним почуттям гумору, пішов пліч-о-пліч із побратимами захищати країну.

- У них було своє братство, куди я не втручалася. Ми чи не у всіх компаніях були разом. Та в тому товаристві він був сам. Із побратимами вони зустрічалися кілька разів на рік, їздили до Києва на свята Дня незалежності, Дня Героїв, - каже Оксана.

У 2022 році Віктор знову возз’єднався зі своїми побратимами. Та позивний у нього вже був інший - "Журналіст". Про це також йдеться в книзі дружини Героя.

"А вже після загибелі Віктора я намагалася якнайбільше спілкуватися з побратимами чоловіка. Мені хотілося дізнатися про нього більше, - розповідає О. Дудар. - Пригадую, написала повідомлення у фейсбуці його товаришу Назару. Він мені не відповідав. А лише потім я дізналася, що на момент написання йому повідомлення, Назара вже також не було серед живих..."

У книзі - чимало фронтових моментів.

- Та мені було важливо знати, що відчуття подій на фронті, які передала в книзі, правильні. Тому, пишучи цю книгу, я багато радилася з побратимами чоловіка, - зазначає Оксана Дудар.

Не могла говорити про втрату, а весь розпач переносила на папір

Після втрати чоловіка Оксані було важко про це все говорити. Жінка зізнається, що про всі переживання просто писала. Нерідко вона передавала думки дописами у фейсбуці.

Згодом же, за порадою друзів, не розпорошуючись на окремі уривки, жінка взялась писати рукопис до майбутньої книги.

- Лише зараз у мене прорізався голос. І я можу говорити про свою втрату. У перший же рік мені було важко висловлюватись на цю тему. Тому я багато писала, - каже дружина Героя.

За словами письменниці, "Щоденник вдови" допоможе багатьом вдовам, і не лише війни, навчитися жити, попри біль від втрати рідної людини.

"Але біль не минає. Його неможливо вилікувати. Лише з часом рана гоїться, та рубці залишаються, - каже Оксана Дудар. - Зараз я вже можу говорити про втрату. Час допомагає усвідомити та вчить жити далі. Інших ліків, як час, просто немає".

- Я й досі пам’ятаю наше знайомство в чернівецькому гуртожитку. Я пригадую наше перше побачення. І так, Вітя вчився на юриста, а побачення в нас було в День юриста. Ми пішли на рок-концерт. Була паршива погода, й Вітя намочив ноги. Та не зважав навіть на те, - розповідає дружина Героя. - Вже за кілька років, коли ми обоє вже працювали журналістами, Віктор продовжував надавати юридичні консультації. Я не мала де залишити дитину, пригадую. Приходимо ми до нього, а там черга довжелезна...

А ще Дударі полюбляли активний відпочинок, обожнювали велопрогулянки.

"Я - жайворонок, а Вітя - сова. Нерідко ми каталися у вихідні на велосипедах. Згодом я полюбила біг. І хотіла, щоб він бігав зі мною. Ото якось намагаюся його зранку розбудити, щоби побігати, а він каже: "Ні, не сьогодні. Давай, завтра". Це було незадовго до повномасштабного вторгнення, - каже Оксана. - Так ми й не встигли здійснити ту пробіжку, бо почалася війна..."

Лео, паломництво та волонтерство

Після загибелі Віктора минуло півтора року. А домашній улюбленець родини Лео й досі обожнює сидіти в улюбленому кріслі хазяїна:

- Лео знав Вітю. Собаку я йому подарувала на День народження. Він переживає дуже болюче втрату.

Оксана Дудар же після втрати здійснила кілька паломницьких поїздок. А ще багато волонтерить. Це, зізнається, також терапія.

- Допомагала волонтерська діяльність. Після загибелі чоловіка мені дзвонили з різноманітних організацій. Психолога пропонували, запрошували на спільні зустрічі. Я не хотіла йти на такі зустрічі. Бо коли з багатьма говориш про горе, то воно примножується. Це лише радість ділиться. Мені спільні зустрічі точно не допомагали. Подобалося же ходити в місця, де інші люди, в яких не тотожне з моїм горе.

Тоді вважала, що журналістика не настільки потрібна, як іншого роду діяльність. Скажімо, піти на склад щось посортувати. Допомогти для фронту, - каже Оксана Дудар. - Я так і робила. За цей рік була корисною, намагалася приносити свій вклад у боротьбу.

Довідка

Книга "Щоденник вдови" вийде 6 листопада 2023 року у видавництві "Саміт-Книга" за підтримки Українського інституту книги.

Рукопис Оксани Дудар відповідав умовам конкурсу Українського Інституту книги й отримав державне фінансування.

1000 примірників книг буде розіслано бібліотекам України.

Марина КОРПАН, журналістка
Спеціально для БукІнфо (с)