"Прийшлося пройти такі бої, де не витримували ні машини, ні люди": сержант із Буковини Юрій Вовкун - про бої на передовій та образи земляків через повістки

Сержант Юрій Вовкун із позивним «Німець» після поранення і тривалого лікування продовжує службу в Чернівецькому районному ТЦК та СП. У лютому 2022 року без жодних сумнівів залишив роботу в Німеччині і відправився на передову у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади командиром танку.

Про це повідомляє служба зв’язків з громадськістю Чернівецького ОТЦК та СП.

- Кажуть, танкісти міцніші за танки. Та нам прийшлося пройти такі бої, де не витримували ні машини, ні люди.

Численні бої на різних напрямах фронту були запеклими і виснажливими, тривали по 4-5 діб, та попри все, розповідає Юрій, вдавалося успішно бити ворога, завдаючи йому неабияких втрат. Загалом бойових виходів і знищених цілей було стільки, що ніхто й не рахував.

Військовий показує відео влучання у вежу біля Лисичанська, яка мала важливе значення. Пригадує, як опісля його вітали та обіймали побратими, хвалили командири, бо кілька місяців це не вдалося нікому, тоді ж ціль було вражено щойно Юрій прибув на нові позиції.

- Як командир танка, я повинен був вміти все - і відстрілятися за навідника, за механіка-водія керувати машиною та інше, а головне - відповідати за людей і техніку. Екіпаж завжди працював відмінно, злагоджено. Не раз було, що тільки зробили постріли, від’їхали і вже за лічені хвилини в те місце прилітало. Та щастило не завжди - з трьох машин, по кожній були влучання.

На третій машині вдалося зробити лише два бойові виїзди. Юрій пригадує момент, коли 42 тони броні від влучання кинуло й розвернуло. Думав то кінець. Машину довелося покинути і рятувати людей. Отримавши сам контузію, виносив на плечах навідника. В нього була важка травма, втратив око але вижив.

- Під час сильних обстрілів поблизу Бахмута деякі дні нагадували пекло, були втрати. Сам я тоді отримав осколкове поранення, після чого видалили нирку.
Показуючи в телефоні фото з побратимами, Юрій каже, що одного з них вже немає, іншого поранено.

Наслідки контузій і всього пережитого не дають спати щоночі. А вдень, будучи вже військовослужбовцем роти охорони ТЦК, як і інші вояки, під час оповіщення у відповідь на звернення виконати обов’язок нерідко чує від земляків образи. Каже, якби люди в Чернівцях знали що таке війна, то не відносились так до військових.

Що б не ставалося в житті, Юрій має надійну підтримку родини. Нагород за час служби «Німець» не отримував, втім вдячний Богу, що залишився живим.

- Якби міг повернутися в лютий 22-го і знав що чекає? Все одно знову пройшов би цей шлях. Бо треба захищати Батьківщину і наших рідних. Коли згадую очі хлопців з якими служив, і тих, кого вже немає, все, що разом пройшли, хотів би бути лише там, з ними.