"Буде потреба, у свої 83 роки піду санітаром на війну": чернівчанин Орест Левицький із роду Романа Шухевича - про боротьбу кількох поколінь легендарної родини за Україну

"Собірайтєсь, поєхалі"... А далі - міцні обійми батьків і їхні сльози. Саме так пригадує Орест Левицький останні хвилини поруч із мамою й татом. Згодом - сирітство, переслідування радянською владою, боротьба за незалежність. Зараз Оресту Левицькому - 83 роки. З рівною спиною та завзяттям до праці він щодня зустрічає відвідувачів своєї майстерні з ремонту годинників. А ще пише патріотичні вірші та незабаром планує видати їх окремою збіркою. Чоловік упевнений в перемозі України та радіє відродженню української нації. Бо сучасне покоління воює за Україну, а наступне її відбудовуватиме. Саме так говорив двоюрідний дядько пана Ореста, легендарний командир УПА Роман Шухевич, коли воював із більшовиками.

Майстерня з ремонту годинників - власна справа Ореста Левицького, що діє в Чернівцях уже кілька десятиліть. Зустрічаємося безпосередньо на робочому місці майстра. Пан Орест розповідає, що напередодні приходив військовий.

- Хлопець приїхав у відпустку. Приніс поремонтувати ручного годинника. Втомлений, але вмотивований... І такий ще молодий, - зітхає Орест Левицький, продовживши: "Втім, як і мої батьки, коли боролися за незалежність. Як і вся родина".

Більшість із роду Шухевичів - священики, що відстоювали віру й волю

Пан Орест - член Чернівецького товариства політв’язнів та репресованих. Чоловік дослідив історію свого роду, боротьби родини за незалежність України.

З-під робочого стола дістає папку з паперами. Серед них - і документи, що свідчать про страшні та героїчні скитання всієї його родини: родовід родини Шухевичів-Левицьких, свідоцтво про одруження батьків, довідки про заслання та звинувачення у зраді радянському режиму...

"Гляньте, моє свідоцтво про народження, - каже пан Орест, простягаючи ксерокопію документу, й додає: "На жаль, російською".

Важливими серед стопки паперів є документи часів незалежності, що свідчать про виправдання батьків Левицького та вкотре доводять, що закатували їх незаконно. Бо боролися за правду, волю й віру.

"...То було на світанку недільного ранку. КДБ-істська братва увірвалася до будинку. Батьки лише мовчки попрощалися з нами, дітьми, обійняли... А потім їх повезли в невідомому напрямку. Разом із батьками пішло й наше дитинство...", - пригадує Орест Левицький.

Батько Ореста Ярослав був священиком греко-католицької церкви, а мати Галина - донькою священика УГКЦ. В селі Церківна на Івано-Франківщині, де й народилися їхні діти, вели активну громадську діяльність. Арешт же був пов’язаний із вбивством затятого комуніста, радянського письменника Ярослава Галана, автора багатьох памфлетів проти УГКЦ, Папи Римського та ОУН-УПА. Той перш за все виступав проти ідеї Незалежної України, засуджував національно-визвольний рух українців. Він писав, що тільки в СРСР Україну чекає світле майбутнє.

"Батьки були невинні. І тато Галана не вбивав. Та все ж у листопаді 1949 року їх заарештували радянські каральні органи. Мама померла в тюрмі на допитах, а тата відправили на заслання в Караганду. Коли він повернувся, то прописатися в рідних місцях радянська влада йому не дозволила. Працював у лісі на Миколаївщині, де й підлаштували нещасний випадок... І батька не стало", - каже пан Орест.

Сиротами залишились четверо дітей Левицьких. "Нас розібрали родичі, щоб ми не жили в дитячому будинку, - каже чоловік. - Я жив у дядька Костика. Він також був священиком. Завдяки його вихованню, я здобув дві вищі освіти, а ще не забув про любов до України".

Провчив "москалика" прямо на Комарова в Чернівцях

Перша освіта Ореста Левицького - медична. Друга - Львівська політехніка.

- Медичну освіту здобував у Одесі. Та все ж хотілося проживати на заході України. Обрав Чернівці. Тут працював на заводі, вже за другою освітою. А згодом і відкрив власну справу, - каже Орест Левицький. - Усе ж на заході країни в радянські часи мені було спокійніше. Та завжди знав, що за себе треба вміти постояти. Всі в нашій родині добре фізично підготовлені. Я також у молодості займався боксом.

"І ці вміння ставали в нагоді, - додає чоловік. - Якось спілкувався зі своїм товаришем, викладачем філософії в ЧНУ. Це було на тодішній вулиці Комарова. А якийсь москалик проходив біля нас і почав бурмотіти, мовляв, що українська мова... Я не витримав і штовхнув того москалика. Він впав і не підводиться... Побігли ми з товаришем, сховалися поза один із будинків та заглядаємо, чи підведеться. Коли той встав, то мені полегшало (посміхається, - авт.)".

Одним із перших боровся за незалежність та закривав Чернівецький обком компартії

Не лише любов до України, ерудованість та гарна фізична підготовка характеризує пана Ореста як представника войовничого роду Шухевичів, а й чудові лідерські якості. Так, двоюрідний племінник командира УПА Орест Левицький на Буковині був серед перших, хто боровся за незалежність, а керівництво крайового проводу Руху доручило йому опечатувати кабінети обкому комуністичної партії після путчу ГКЧП (державного комітету з надзвичайного стану, - абревіатура російською.). Пізніше Ореста Ярославовича двічі обирали депутатом Чернівецької міської ради.

- Балотувався ще в 90-ті від Народного руху. Та в передвиборчій кампанії ніколи не вказував, до якого роду належу. Люди просто мені вірили. Я же їх довіру виправдовував, бо обрали й другого разу, - каже пан Орест, а також показує документ із вказівкою про опечатування кабінетів комуністів, датований 25 серпнем 1991 року.

Зі своїм двоюрідним братом, сином Романа Шухевича Юрієм Орест також підтримував родинні стосунки. Юрій Шухевич був народним депутатом України.

- Ми бачилися на з’їзді всієї родини в рідному селі Тишківці на Івано-Франківщині. Багато говорили про Україну, про життя народу, про важкі долі наших батьків, - каже пан Орест. - У Юрія доля також дуже важка.Бо довгий час він був ув’язнений. А потім усе життя боровся за українське в Україні.

Збірку партіотичних віршів Левицького видадуть у рідному селі Шухевича

При розмові Орест Левицький вкотре наголошує на тому, що величезний вклад в боротьбу за Україну внесла саме родина Шухевичів. Усі разом.

- Я десь у стороні. А вся родина, всі разом - це яскравий приклад жертовної боротьби кількох поколінь за Україну, за нашу незалежність, - каже чернівчанин.

"І ви знаєте, я зараз також не можу бути осторонь цієї боротьби. Хоч і в тилу, та кожен робить усе можливе. Та навіть наша праця й наші податки - це допомога, якщо не рахувати волонтерства, яке не завжди афішується, - розмірковує пан Орест. - Мені вже 83 роки. Та, як буде гостра потреба, я готовий піти на фронт санітаром. Медична освіта й навики в мене є".

А ще Орест Левицький пише вірші. Це патріотичні рядки. Зараз, коли триває повномасштабне вторгнення, планує видати збірку. В рідному селі Романа Шухевича збірку віршів обіцяють укомплектувати.

"Не надійтесь, розбишаки,
Не вийшло й не вийде!
З України вас вигоним,
В науку вам піде.
"Другу" армію у світі
Розіб’єм, прогоним.
Літаками F-16
Вдогонку підгоним".

Орест Левицький читає уривок зі своїх "Коломийок з Буковини" й додає:

- Нам дуже важко буде пройти цей шлях війни. Але Україна очистилася від зарази, тієї кагебістської, яка обсіла. А війна допомогла нації об’єднатися, зробитися українською. Надалі сильна відроджена нація будуватиме Україну. І все буде добре.

ДО РЕЧІ

На початку березня, до річниці загибелі провідника УПА Романа Шухевича товариство політв’язнів та репресованих у Чернівцях організовує виїзд у рідне село Шухевича - Тишківці. Як повідомила редакції голова Товариства Любов Лапко, для відвідувачів проведуть екскурсію музеєм родини Шухевича, біля пам’ятника Роману Шухевичу проведуть молебень, а також молитимуться за Перемогу України у російсько-українській війні.

Журналістка БукІнфо відвідає цей захід. Чекайте нашого ексклюзиву..

Марина КОРПАН, журналістка, спеціально для БукІнфо (с)
Світлини авторки та з сімейного архіву Ореста Левицького