“Коаліція охочих”, яка боїться путіна. Нищівна стаття колишнього голови МЗС Литви Ґабріелюса Ландсберґіса

“Коаліція охочих”, яка боїться путіна. Нищівна стаття колишнього голови МЗС Литви Ґабріелюса Ландсберґіса про нерішучість европейських політиків, яка їм може вилізти боком. Стаття написана 17 травня 2025 року на сайті Ґабріелюса Ландсберґіса.

Одинадцять тижнів тому зібралася «коаліція охочих», щоб обговорити, на що саме вони згодні.

Основні підсумки їхнього прогресу на сьогодні:

Макронові довелося нагадати колегам, що суверенні держави не потребують дозволу Путіна, щоб розміщувати війська в Україні.

Польща все одно виступила проти розміщення військ.

Мерц заявив, що Taurus «на столі», а потім прибрав його зі столу.

Було ухвалено рішення висунути ультиматум про припинення вогню, але потім вирішили його не виконувати.

Можливо, це сталося через те, що ніхто не мав плану, як його виконати — що, своєю чергою, ставить під сумнів мудрість самого його висування.

Трамп, можливо, боячись, що європейці вкрадуть його Нобелівську премію миру, зірвав їхній план і підтримав іншу ідею, яка не спрацювала, тому він заперечив, що її підтримував. Його нинішня позиція така: «нічого не станеться, поки я і Путін не зустрінемося».

Це звучить трохи занадто схоже на 1938 рік, чи не так?

Мерц каже, що заморожені активи буде використано «якщо» це законно. Але ми вже давно знаємо, що це законно. То чому він просто не може сказати, що активи буде використано — без «якщо»?

Путіну пригрозили «паралізуючими» санкціями, які згодом перетворилися на погрозу почати підготовку паралізуючих санкцій, а потім — на звичайний раунд санкцій, які є такими ж паралізуючими, як м’які подушки в сценці Монті Пайтона.

І хоч я, безперечно, бажаю їм усіляких успіхів, я дивуюсь: чому так важко знайти бодай якісь докази того, що коаліція охочих насправді хоч щось готова зробити — не кажучи вже про щось справді визначальне?

Скажімо, ми чули чимало про 1000 кораблів так званого тіньового флоту Рóсії. І от після місяців переговорів Европі вдалося узгодити санкції проти менш ніж 200 з них. Якщо додати 100 уже санкціонованих, то ми стрімко наближаємося до 300! Із ТИСЯЧІ.

Це означає, що ще 700 кораблів і далі курсують з Санкт-Петербурга куди завгодно — везучи рóсійську нафту і повертаючись з юанями, рупіями чи якою там ще валютою користуються покупці. А це означає, що рóсійська скарбниця досі наповнюється грошима.

Отож… наступного разу, коли ми скажемо Путіну «готуйся бути паралізованим», цілком можливо, що його паралізує від сміху.

Путін чудово розуміє, як (не) працюють правила ЕС — і, друзі, він аж ніяк не тремтить.

Ми навіть не можемо досягти серйозного поступу у питанні вступу України до ЕС. Фактично, ми йдемо назад. Евросоюз відновить довоєнні мита на Україну з 6 червня. Це рішення коштуватиме українцям понад €3 мільярди щорік. І водночас високопосадовці їдуть до України, щоб оголосити про пакет допомоги на €1 мільярд. У цьому нема навіть мінімальної логіки.

Підсумовуючи: попри всі слова і заяви, які ми чули після виступу Джей Ді Венса в Мюнхені, маємо ситуацію без військ, майже без зброї, без заморожених активів, без протиповітряної оборони, без паралізуючих санкцій, без вступу до ЕС, з новими митами — і без Taurus.

То що насправді відбувається?

Я боюся, що відповідь — «нічого».

А може, ще гірше.

Може, саме це і є план. Може, насправді ніхто не готовий робити нічого, крім розмов про готовність.

Можна сказати, що все, що відбувалося після Мюнхенської конференції з безпеки, — це точнісінько те затягування часу, якого й варто було чекати від Европи, яка відмовилася від ідеї захищати Україну й погодилася перерозподілити ресурси на виробництво пресрелізів, які створюють враження прогресу, але не містять жодного реального змісту.

Тим часом, якщо подивитися на статистику реальної допомоги — у перерахунку на душу населення і навіть в абсолютних цифрах — Північно-Балтійський регіон разюче вирізняється. Деякі країни справді готові діяти. Вони, можливо, не завжди з’являються в заголовках, але ухвалюють ті рішення, які потрібно ухвалювати.

Тим, хто й досі намагається зрозуміти, як виконати свої обіцянки «стояти поруч з Україною», я хочу поставити одне запитання: А ви пробували справді підтримати Україну?

Ґабріелюс Ландсберґіс.

17 травня 2025 року